29 жовтня 2009 року № 4828/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Носа С.П.,
Яворського І.О., Попка Я.С.,
Козирі В.Р.,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького транспортного прокурора в інтересах ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення недоплаченої частини разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни, -
Хмельницький транспортний прокурор звернувся до суду в інтересах ОСОБА_6 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради (далі - Управління), просив визнати неправомірною відмову відповідача щодо виплати позивачу разової щорічної грошової допомоги в розмірі, меншому, ніж визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2005-2007 роках та зобов'язати відповідачів виплатити на її користь зазначену допомогу за вказані роки в розмірі 3148,18 грн.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року позов задоволено: визнано неправомірною відмову Управління у виплаті позивачу разової щорічної допомоги в розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 3148,81 грн. в рахунок недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2005-2007 роки. Постанова мотивована тим, що позивач є учасником війни і відповідно до вимог ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня їй повинна виплачуватись грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішеннях від 01.12.2004 року від 09.07.2007 року положення законів про державний бюджет, якими обмежено пільги, зокрема, ветеранів війни, суперечать Конституції України, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що при розрахунку розміру даної допомоги слід керуватися нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не законів про державний бюджет.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради, вважає її прийнятою з порушенням норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Управління здійснило виплату позивачам зазначеної допомоги в межах коштів, виділених на такі цілі з державного бюджету України, а заборгованість виникла в зв'язку з невиконанням Державним казначейством України та Міністерством фінансів України своїх зобов'язань, передбачених законодавством та невиділенням в повному обсязі коштів для виплати грошової допомоги позивачам.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачі є учасниками війни і відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня їм повинна виплачуватись разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» щорічна разова грошова допомога учасникам війни була встановлена в розмірі 50 грн., а Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» - 55 грн. і дані суми позивачу були виплачені. Даними законами були внесені зміни, зокрема, до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
З огляду на наведене, законами про Державний бюджет України на 2005, 2006, 2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, а отже, пріоритетними в даному випадку є положення законів про Державний бюджет України на відповідні роки.
Суд першої інстанції не врахував даних обставин, а саме що в термін до 05 травня 2007 року було чинним положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким встановлено розміри виплат разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня і така виплата позивачам проведена, а рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, яким визнано неконституційними положення ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», і яке (рішення) за змістом ч. 3 ст. 150, ч. 2 ст. 152 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, було прийняте поза вказаним терміном і зворотної дії в часі не має, тому відповідачі діяли відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до п. 4 ст. 202 КАС України є підставою для її скасування та прийняття нової постанови.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради задовольнити.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького транспортного прокурора в інтересах ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення недоплаченої частини разової щорічної грошової допомоги ветеранам війни - скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя С.П. Нос
Судді І.О. Яворський
Я.С. Попко
Постанова складена в повному обсязі 02.11.2009 року