Справа № 2/331/575/2017
ЄУН 331/1331/17
25 липня 2017 року місто Запоріжжя
Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі :
головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,
при секретарі - Комліченко В.С.,
за участю представників :
відповідача ОСОБА_1,
третьої особи ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, третя особа : комунальне підприємство « Наше місто», про визнання права користування жилим приміщенням, визнання наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення,
17.02.2017 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, третя особа : комунальне підприємство « Наше місто» ( далі - КП « Наше місто»), про визнання за ним право користування житловим приміщенням, яке розташовано за адресою : м. Запоріжжя, вул.. Земського лікаря Лукашевича АДРЕСА_1 та визнання його наймачем квартири за раніше укладеним договором найму вищезазначеного житлового приміщення замість попереднього наймача - ОСОБА_4, який помер 6.02.2016 року.
В обґрунтування зазначених вимог вказав, що 6.02.2016 року помер його батько - ОСОБА_4.
Його батьки розлучилися 5.11.1991 року Іншої сім»ї у його батька не було до дня смерті.
За час життя ОСОБА_4 заповіту не залишив, а отже спадкування здійснюється за законом. Після смерті ОСОБА_4 будь яких інших спадкоємців окрім нього ( позивача), спадкоємця першої черги, немає.
6.04.2016 року він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
З 1991 року до дня смерті 6.02.2016 року його батько ОСОБА_4 проживав у квартирі, яка знаходиться за адресою : м. Запоріжжя, вул. Жовтнева ( стара назва)АДРЕСА_2, в яку він вселився на підставі ордеру № 6327 від 6.12.1991 року виданого Запорізькою міською радою.
Назва вулиці « Жовтнева» була змінена на вулицю « Земського лікаря Лукашевича » на підставі рішення Запорізької міської ради № 64-2016-02-19 - Про перейменування вулиці Жовтневої в місті Запоріжжі на вулицю Земського лікаря Лукашевича.
За життя ОСОБА_4 не отримав право власності на спірну квартиру, а отже ця квартира не входить до складу спадкового майна.
Спірна квартира складається з однієї кімнати площею 19, 2 кв.м.
Ще у 2015 році зі згоди свого батька він оселився разом із ним в спірній квартирі. До того часу він ( позивач) проживав, де і був зареєстрований, у своєї бабусі в комунальній квартирі за адресою : АДРЕСА_3, в якій бабусі належить кімната площею 17, 5 кв. м. Також разом із ними проживав співмешканець бабусі. Таким чином, на кожного з них приходилось по 5, 83 кв. м. житлової площі. Тому він вимушений був переїхати до свого батька, оскільки фактично проживати в квартирі бабусі він не міг. На теперішній час він ніде не зареєстрований та не має права користування в іншому житловому приміщенні.
Батько не заперечував проти реєстрації його місця проживання у спірній квартирі, але раптово помер у віці 53 роки та не встиг оформити таку згоду належним чином.
З моменту вселення до дня смерті батька вони разом із ним проживали як родина, мали спільний бюджет, вели господарство, разом харчувалися, сплачували комунальні платежі та утримували спірну квартиру. Після смерті батька він поховав його та залишився проживати у спірній квартирі, де зберігаються всі його особисті речі.
Будь якого іншого житла у нього не має. Він постійно проживає та користується спірною квартирою. У зв»язку зі смертю батька він не встиг офіційно зареєструвати своє місце проживання, а тому вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Як на правові підстави заявлених вимог посилається на ст. 47 Конституції України, ч.2 ст. 65 ЖК України, а також на роз»яснення Пленумів Верховного Суду України « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 року ( зі змінами), « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1.11.1996 року.
В суді позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених по тексту позову.
Представник відповідача в суді проти позову заперечувала, зазначаючи, що оскільки позивач у встановленому законом порядку зареєстрований за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_4 своєї згоди щодо реєстрації позивача в спірній квартирі не давав, у суду відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Представник третьої особи в суді проти позову заперечувала з підстав, на які посилався представник відповідача.
Суд, вислухавши обґрунтування позиції позивачем, пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши доводи сторін наданими суду доказами, як окремо, так і у їх сукупності, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом установлено, що 06 лютого 2016 року помер ОСОБА_4 ( а.с.10), який є батьком позивача - ОСОБА_3 ( а.с.8).
Шлюб між батьками позивача : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано 5 листопада 1991 року ( а.с.9).
У відповідності до ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Так, 6 грудня 1991 року, вже після розірвання шлюбу між батьками позивача, виконавчим комітетом Ради народних депутатів м. Запоріжжя ОСОБА_4 був виданий ордер № 6327 на жиле приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_4 - на одну особу ( а.с.13).
Починаючи з 1991 року і до дня смерті 6.02.2016 р. ОСОБА_4 проживав у зазначеній квартирі.
На підставі рішення Запорізької міської ради № 64 від 19.02.2016 р. вулиця Жовтнева в м. Запоріжжі була перейменована на вулицю Земського лікаря Лукашевича в м. Запоріжжі .
За час життя ОСОБА_4 вищезазначену квартиру не приватизував, а отже вона знаходиться у комунальній власності міста Запоріжжя і не може бути предметом спадкування.
В суді позивач пояснив, що у 2015 році він вселився у квартиру АДРЕСА_5 Лукашевича, як член сім»ї наймача - ОСОБА_4, оскільки є його сином і з цього ж часу проживав в квартирі без реєстрації.
Вказана обставина підтверджується ОСОБА_2 комісії від 9.02.2016 р. та Довідкою № 346 від 9.02.2016 р. Центру обслуговування абонентів № 2 Єдиної абонентської служби Запорізької міської ради ( а.с.15, 16).
Згідно громадянського паспорту позивача, оглянутого в судовому засіданні, ОСОБА_3 в період часу з 5 травня 2005 року по 7 квітня 2016 року у встановленому законом порядку був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2, де фактично і мешкав до 2015 року.
Як пояснив в суді позивач він знявся з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою з метою зареєструватися у квартирі АДРЕСА_5 Лукашевича в м. Запоріжжі через два місяці після смерті батька - 7.04.2016 р.
Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім»ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов»язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сум»ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім»ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім»ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім»ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985 р. , вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з»ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема : чи була письмова згода на це всіх членів сім»ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім»ї,що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов»язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім»ї позивача ( ч.1ч.2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача набувають рівного з іншими членами сім»ї права користування жилим приміщенням , якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім»ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім»ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням ( ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з»ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім»ї наймача та обумовлення угодою між вказаними особами,наймачем і членами сім»ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме : чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Так, в суді встановлено, що позивач вселився у спірну квартиру в 2015 році як член сім»і наймача квартири ОСОБА_4
В суді позивач пояснив, що з 2005 року по 2015 рік був зареєстрований та постійно проживав у своєї бабусі в квартирі АДРЕСА_6. Вимушений був переїхати до свого батька, оскільки фактично проживати в квартирі бабусі не міг через маленьку житлову площу. Його батько письмової згоди на вселення його як члена сім»ї у спірну кімнату не давав. Обіцяв зареєструвати його в АДРЕСА_7, 2 та разом з ним її приватизувати. Проте не встиг цього зробити, оскільки 6.02.2016 р. помер.
Проте, з оглянутої в суді довіреності від 25 січня 2016 р., виданої ОСОБА_4 на ім»я ОСОБА_3, посвідченої державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрованої в реєстрі за № 1-34, вбачається, що ОСОБА_4 цією довіреністю уповноважив ОСОБА_3 бути його представником у відповідних установах, підприємствах, організаціях тощо з питань оформлення та державної реєстрацій права власності на його ім »я житла за адресою : АДРЕСА_8.
Тобто, виходячи із тексту оглянутої довіреності, станом на січень 2016 року, наймач спірної квартири ОСОБА_4 мав намір оформити та зареєструвати право власності на спірну квартиру на своє ім »я.
Отже, твердження позивача щодо намірів ОСОБА_4 зареєструвати його у квартирі, якою він користувався на законних підставах, з метою надання права приймати участь у приватизації цієї квартири, не знайшли свого підтвердження та спростовуються дослідженою довіреністю від 25.01.2016 р. та встановленою обставиною щодо зняття з реєстраційного обліку з АДРЕСА_9 майже через два місяці ( 7.04.2016 р.) після смерті ОСОБА_4 ( 6.02.2016.)
Твердження позивача про те, що з моменту вселення та дня смерті батька вони разом з ним проживали як родина, мали спільний бюджет, вели господарство, сплачували комунальні послуги, утримували спірну квартиру, яка зі слів позивача була його постійним місцем проживання, також судом до уваги не приймаються, оскільки на їх підтвердження ОСОБА_3 не надано суду жодного доказу.
Суд звертає увагу і на той факт, що позивачем не конкретизовано дату його вселення у спірне приміщення, що унеможливлює встановлення тривалості строку проживання в квартирі ОСОБА_4, оскільки батько позивача помер 6 лютого 2016 року.
Покази допитаних в суді свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 не підтверджують вищезазначених тверджень позивача, а свідчать про те, що свідки лише інколи бачили ОСОБА_3 з 2015 р. у дворі будинку № 13 по вул. Земського лікаря Лукашевича в м. Запоріжжі.
Згідно ч.3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.4).
Кожна сторона у відповідності до вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
Розподіл обов»язків щодо доказування здійснюється на на підставі принципу змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень ( ч.3 ст. 10 ЦПК).
Відповідно до ч.2 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Отже, позивачем не надано суду тієї сукупності доказів, які б доводили обставини, які відповідно до вимог частин 1,2 ст. 64, ст. 65 ЖК УРСР та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду
України мають значення для справи і встановлення яких дозволили б суду задовольнити позов.
При прийнятті рішення по цій справі судом враховується і та обставина, що позивач ОСОБА_3 на теперішній час, починаючи з 2003 року, є власником ? частини трьохкімнатної квартири 2 в буд. № 130 б по вул. Космічній в м. Запоріжжі, що спростовує твердження позивача щодо відсутності у нього будь-якого іншого житла. ( а.с. 47).
В суді позивач пояснив, що у вказаній квартирі, в якій він має ? частку власності, він не мешкає, оскільки бажає мешкати окремо від матері, вітчима та сестри. Будь-яких перешкод у користуванні власністю вказані особи йому не чинять.
На підставі викладеного, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 58, 61, 64 ЖК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, третя особа : комунальне підприємство « Наше місто», про визнання права користування жилим приміщенням, визнання наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення, відмовити
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Н.Г.Скользнєва
25.07.2017