Справа № 308/6579/15-ц
Іменем України
19 липня 2017 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., КУШТАНА Б.П.
при секретарі ВОЛОЩУК В.І.
за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 липня 2016 року, -
встановила:
05.06.2015 ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мотивуючи наступним. На підставі кредитного договору «Автопакет» від 01.08.2007 № 2007/840-МК/72 ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 19770,29 дол. США на строк по 31.07.2014 і зі сплатою за користування коштами 14,15% річних. Додатковим договором від 25.12.2013 № 2007/840-МК/72/1 були внесені зміни до кредитного договору, а саме, сторони змінили валюту зобов'язання з долара США на гривню, визначивши розмір кредитного зобов'язання у 95284,95 грн, зобов'язання за відсотками - у 12251,67 грн і подовжили строк кредитування до 31.07.2018. Додатковий договір передбачає право банку відмовитися від подальшого кредитування та вимагати дострокового повернення кредиту в разі порушення зобов'язань позичальником, а останній повинен сплатити все заборговане протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги банку про дострокове виконання зобов'язань. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_3, із якою банк 01.08.2007 уклав договір поруки із подальшим внесенням 25.12.2013 додатковим договором змін до нього відповідно до змін основного зобов'язання.
Позичальник порушив свої кредитні зобов'язання і спричинив виникнення боргу, який станом на 18.03.2015 склав загалом 230745,39 грн, з яких заборгованість: за кредитом - 95284,71 грн, за відсотками - 26193,54 грн, пеня за прострочення сплати кредиту - 3348,41 грн, штраф за порушення п. 5.2. договору - 9528,50 грн, реструктуризована пеня - 50332,48 грн, реструктуризований штраф - 46057,75 грн. Вимоги про дострокове виконання зобов'язань, що надсилалися боржникам, результату не дали.
Посилаючись на ці обставини, на право достроково вимагати повернення боргу та на положення ЦК України щодо солідарного обов'язку позичальника і поручителя сплатити кошти, банк просив стягнути на свою користь із відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно заборгованість за кредитним договором «Автопакет» від 01.08.2007 № 2007/840-МК/72 зі змінами, внесеними додатковим договором від 25.12.2013 № 2007/840-МК/72/1, у розмірі 230745,39 грн, з яких заборгованість: за кредитом - 95284,71 грн, за відсотками - 26193,54 грн, пеня за прострочення сплати кредиту - 3348,41 грн, штраф за порушення п. 5.2. договору - 9528,50 грн, реструктуризована пеня - 50332,48 грн, реструктуризований штраф - 46057,75 грн, а також покласти на них судові витрати.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.07.2016 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором «Автопакет» від 01.08.2007 № 2007/840-МК/72 зі змінами, внесеними додатковим договором від 25.12.2013 № 2007/840-МК/72/1, у розмірі 230745,39 грн, з яких заборгованість: за кредитом - 95284,71 грн, за відсотками - 26193,54 грн, пеня за прострочення сплати кредиту - 3348,41 грн, штраф за порушення п. 5.2. договору - 9528,50 грн, реструктуризована пеня - 50332,48 грн, реструктуризований штраф - 46057,75 грн, а також стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1153,72 грн судового збору в дохід держави.
Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Зазначає в скарзі, зокрема, що: для розрахунку розміру зобов'язань у національній валюті на момент укладання додаткового договору був застосований офіційний курс НБУ 1,00 дол. США/7,993 грн, однак, у розрахунку заборгованості станом 18.03.2015 безпідставно застосовано валютний курс 1,00 дол. США/23,296 грн; 20.12.2013 відповідач сплатив на погашення боргу 15986,00 грн, що, втім, не відображено у розрахунку позивача; попри те, що з 05.02.2015 банк уже є неплатоспроможним, заборгованість він нарахував аж до 18.03.2015, чим завищив суму боргу, що не було враховано судом; суд не врахував, що станом на 20.12.2013 відповідач на погашення боргу сплатив загалом 20271,37 дол. США, тож фактично виплатив усю суму кредиту, але внаслідок інфляційних процесів не зміг виконати зобов'язання в повному обсязі, що давало суду підстави для зменшення розміру неустойки на підставі ст. 551 ч. 3 ЦК України; 05.06.2015 Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 було відсторонено від виконання її обов'язків, проте, позовну заяву від 05.06.2015 підписано саме нею, тобто, заяву було підписано особою, яка не мала повноважень на ведення справи. Судом було порушено й право відповідача на участь у розгляді справи. З огляду на викладене в скарзі, відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.
Рішення суду оскаржила й поручитель ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_4, доводи апеляції цього відповідача зводяться до таких: кредитне зобов'язання повинно було виконуватися позичальником частинами на умовах, передбачених договором, при цьому, остання за часом сплата була здійснена 06.06.2014 у розмірі 7580,12 грн, тому враховуючи, що договором конкретний строк поруки не був установлений, за правилами ст. 559 ч. 4 ЦК України (шестимісячний строк дії поруки) на час звернення кредитора до суду із позовом порука припинилася, що відповідає правовій позиції, висловленій у прецедентних судових рішеннях; змінивши умови зобов'язання, сторони визначили заборгованість на 25.12.2013 у розмірі 107536,62 грн, де 95284,95 грн - залишок за сумою кредиту і 12251,67 грн - залишок за відсотками, тому пред'явлення до стягнення штрафу за порушення п. 5.2. договору в розмірі 9528,50 грн, реструктуризованої пені (50332,48 грн) і реструктуризованого штрафу (46057,75 грн) необґрунтоване, крім того, вимога про стягнення штрафу за порушення п. 5.2. договору в розмірі 9528,50 грн не обґрунтована щодо суті порушення, про яке йдеться. Виходячи з цього, незаконне та необґрунтоване рішення суду, ухвалене щодо поручителя, сторона просить скасувати, у позові до поручителя - відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_3 та його представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які апеляцію підтримали, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, який апеляцію підтримав, представника позивача АТ КБ «Надра» ОСОБА_8, який скарги не визнав, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності всіх пред'явлених позивачем вимог. Однак, через помилкове застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні окремих вимог позову повною мірою із таким розв'язанням спору колегія суддів погодитись не може. У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного законодавства щодо зобов'язань і у відповідній частині нормами законодавства про захист прав споживачів у редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів.
Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»», 01.08.2007 уклало з ОСОБА_2 кредитний договір «Автопакет» № 2007/840-МК/72, на підставі якого надало кредит у розмірі 19770,00 дол. США на строк по 31.07.2014 і зі сплатою за користування коштами 14,15% річних (а.с. 12-14, 25-27). Умови договору передбачали, зокрема, що: позичальник повертає кредитні кошти і сплачує відсотки щомісячними платежами шляхом внесення до 20-го числа поточного місяця визначених на відповідні періоди мінімальних необхідних платежів (п.п. 2.2.1.-2.2.3.); у разі прострочення позичальником сплати мінімальних необхідних платежів позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення, а в разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.1., 4.3.2., 4.3.7., 4.3.9., 4.3.10. договору, він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної в п. 1.1. договору, за кожен випадок (п.п. 5.1., 5.2.); сторони керуючись ст. 259 ЦК України дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10-ти років (п. 7.3.).
На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором банк 01.08.2007 уклав із ОСОБА_3 договір поруки (а.с. 18). За його умовами ОСОБА_3 зобов'язалася відповідати перед кредитором за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі таких зобов'язань, поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники; зі змістом кредитного договору поручитель ознайомлений, суть кредитного зобов'язання в договорі поруки відображена (п.п. 1.1., 1.2., 1.5.). У п. 5.3. договору сторони зазначили, що його дія закінчується належним виконанням позичальником його зобов'язань за кредитним договором.
25.12.2013 ПАТ КБ «Надра» і ОСОБА_2 уклали додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2007/840-МК/72/1 до договору «Автопакет» № 2007/840-МК/72 від 01.08.2007 (а.с. 15-17). Додатковий договір від 25.12.2013 містить, серед інших, умови, відповідно до яких:
з дня укладання додаткового договору кредитний договір діє з урахуванням змін та доповнень, викладених у додатковому договорі, та в частині, яка не суперечить останньому (Преамбула);
боргові зобов'язання - зобов'язання позичальника перед банком щодо повернення згідно встановленого графіку платежів суми кредиту, плати за користування кредитом, сплати комісій, забезпечувального платежу, штрафних санкцій, інших грошових зобов'язань, а також зобов'язання по відшкодуванню витрат та збитків банку у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором (п. 1.5.);
сторони досягли домовленості з дня набрання чинності додатковим договором змінити валюту виконання зобов'язань за кредитним договором на гривню; для визначення розміру зобов'язань за кредитним договором у гривнях приймається розмір фактичної заборгованості позичальника за кредитним договором у валюті отриманого кредиту станом на день укладання додаткового договору; для розрахунку розміру наявних зобов'язань за кредитним договором у гривнях станом на день укладання додаткового договору застосовується курс НБУ 7,993; розмір зобов'язань позичальника: по поверненню кредиту складає 95284,95 грн, по сплаті процентів складає 12251,67 грн;
сторони стверджують та гарантують беззаперечне визнання, чинність та сталість зобов'язання що виникло за кредитним договором, та обов'язковість його подальшого виконання на умовах, встановлених кредитним договором, додатковим договором, що частково змінює умови взаємного зобов'язання (Розділ «Умови зміни валюти кредиту (валюти зобов'язання)»);
позичальник зобов'язаний щорічно не пізніше 20-ти календарних днів до закінчення чергового річного періоду дії договорів страхування надавати банку оригінали договорів страхування предмету забезпечення, а також платіжні документи, що свідчать про сплату позичальником страхових платежів (премій) … на наступний календарний рік … (п. 5.2.);
за умови належного виконання позичальником умов кредитного договору та додаткового договору протягом 12-ти календарних місяців з дати укладення додаткового договору - відмінити нараховану неустойку (пеню, штраф), що була нарахована на момент укладання цього додаткового договору, в повному обсязі (п. 11.4.);
додатком до додаткового договору є графік щомісячних платежів, яким зафіксовані, зокрема, реструктуризовані заборгованість за кредитом (95284,95 грн), за процентами (12251,67 грн), місячний платіж (2873,02 грн), курс конвертації (7,993 грн/1 дол. США), дата останнього погашення (31.07.2018), фіксована процентна ставка (18,15% річних, п. 2.1. додаткового договору), інша заборгованість і/або інші нарахування у додатковому договорі та додатку до нього не зафіксовані.
У зв'язку з реструктуризацією кредитних зобов'язань і пролонгацією строку кредитування 25.12.2013 був укладений додатковий договір про внесення змін та доповнень № б/н до договору поруки від 01.08.2007, яким договір викладено в новій редакції, що відображає відповідні зміни в основному зобов'язанні (а.с. 19). Договір поруки в новій редакції теж передбачає повну солідарну відповідальність боржника і поручителя перед кредитором за виконання позичальником зміненого кредитного зобов'язання, при цьому, поручитель несе відповідальність як за невиконання у встановлений кредитним договором строк позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і за невиконання позичальником зобов'язань в цілому (п.п. 1.1.-1.5. та ін.). Пунктом 5.9. договору сторони зазначили, що договір діє до повного та належного виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором та/або належного виконання поручителем зобов'язань за цим договором.
Цивільні права та обов'язки, що виникають із договорів, повинні належно виконуватися; за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються; особа здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається; виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою; позичальник зобов'язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати з боржника і поручителя, які відповідають перед ним як солідарні боржники, стягнення боргу, за відповідних умов - достроково; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 541, 543, 546, 553, 554, 611, 612, 614, 622-625, 629, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054 ЦК України).
Порука припиняється, зокрема: із припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ст. 559 ч. 1 ЦК України); після закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ст. 559 ч. 4 ЦК України).
Зміна умов кредитного зобов'язання і умов поруки відбувалася за згодою позичальника і поручителя шляхом їх вільного волевиявлення, здійсненого в належній формі, правомірність відповідних правочинів презюмується і такі є обов'язковими для виконання сторонами (ст. 202, ст. 203 ч.ч. 1, 3, 4, ст.ст. 204, 205, 207, ст. 208 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 553, 626-629, 638-640, ст. 651 ч. 1, ст. 652 ч. 1, ст. 653 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 654, 1054, ст. 1055 ч. 1 ЦК України). Ці обставини не заперечуються по суті.
Посилання сторони відповідачів у апеляційному суді на обставини, що мали місце до укладання договорів щодо зміни умов кредитного зобов'язання і умов поруки (пред'явлення кредитором претензій, позову про стягнення боргу, внаслідок чого Ужгородським міськрайонним судом було 02.07.2013 ухвалене заочне рішення про стягнення боргу, яке в подальшому було переглянуте, а ухвалою цього ж суду від 26.12.2013 позов банку до солідарних боржників про стягнення боргу було залишено без розгляду, і тому подібні обставини), не мають правового значення, позаяк укладанням 25.12.2013 відповідних договорів сторони врегулювали свої майнові відносини. В тому числі, сторони визнали конкретні зобов'язання, що існували до цього, їх зміну та визначили конкретні зобов'язання в нових параметрах, що були відображені в договорах і виконувалися в подальшому.
Позичальник порушив свої зобов'язання за кредитним договором, вимогами про дострокове виконання зобов'язань від 08.04.2015, що їх позичальник і поручитель одержали 24.04.2015, кредитор зажадав дострокового повного виконання зобов'язань (борг визначений на 18.03.2015) протягом 30-ти календарних днів з дня отримання вимог (а.с. 20-22), а 05.06.2015, оскільки вимоги не були виконані, банк пред'явив до солідарних боржників позов про стягнення боргу (а.с. 1-4). Таким чином, кредитор реалізував право, передбачене кредитним договором (зокрема, п.п. 4.2.2.-4.2.5. договору, п.п. 3.1., 3.2. додаткового договору), договором поруки та законом, за змістом якого може вимагати дострокового повернення всього заборгованого, тобто, дострокового повного виконання зобов'язання боржником із застосуванням правил щодо солідарної відповідальності поручителя разом із позичальником, чим визнав строк повного виконання зобов'язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов'язання) 25.05.2015. Позов до боржників про солідарне стягнення боргу кредитор пред'явив до суду менш ніж через місяць після настання зміненого строку повного виконання зобов'язання.
Обґрунтовуючи пред'явлений до солідарного стягнення борг, банк надав розрахунок, здійснений станом на 18.03.2015 (на ту саму дату та із тими самими елементами боргу, що зазначалися у вимогах кредитора до солідарних боржників), яким визначено на цю дату заборгованість за кредитним договором загальним розміром у 230745,39 грн, де заборгованість: за кредитом - 95284,71 грн, за відсотками - 26193,54 грн, пеня за прострочення сплати кредиту - 3348,41 грн, штраф за порушення п. 5.2. договору - 9528,50 грн, реструктуризована пеня - 50332,48 грн, реструктуризований штраф - 46057,75 грн (а.с. 9-11).
Оцінюючи в порядку ст. 303 ч. 1 ЦПК України доводи сторін щодо боргу за кредитом (95284,71 грн), за відсотками (26193,54 грн), а також пені (3348,41 грн) і штрафу (9528,50 грн), колегія суддів констатує таке. Розрахунок боргу щодо вказаних його елементів, що наданий позивачем, відповідає наявним у справі доказам, іншим матеріалам, ґрунтується на умовах обов'язкового для сторін договору і встановленим процесуальним порядком відповідачами не спростовувався. Заперечення ОСОБА_2, що були надані в суді першої інстанції (а.с. 74-75), інші матеріали справи не містять жодних доводів, які б спростовували по суті розмір боргу, його елементи, нарахування, штрафні санкції тощо, міститься лише твердження про те, що заборгованість розрахована за валютним курсом 23,29 дол. США за 1 гривню, тоді як за час дії договору валютний курс змінювався.
Відображений у розрахунку основний борг за кредитом практично тотожний сумі боргу за кредитом (95284,95 грн), зафіксованій і визнаній сторонами у додатковому договорі від 25.12.2013. У розрахунку останні за часом сплати коштів на погашення суми кредиту зафіксовані 25.12.2013, коли були сплачені 13543,85 грн, з яких 11921,05 грн - на погашення кредиту, 1532,80 грн - на сплату відсотків, а 22.01.2014 зафіксовано погашення кредиту на суму 0,24 грн, тому пред'явлений до стягнення борг склав 95284,71 грн (95284,95 грн - 0,24 грн).
Твердження відповідача ОСОБА_2 щодо неврахування банком платежу в сумі 15986,00 грн, здійсненого 20.12.2013, безпідставне, позаяк 20.12.2013 на погашення відсотків зараховані 2000,00 дол. США, які саме і є еквівалентом 15986,00 грн за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/7,993 грн станом на цю дату. Тож ці 2000,00 дол. США були враховані в обороті за кредитом до його реструктуризації, міркування про начебто фактичну повну виплату кредиту з урахуванням відсутності у розрахунку боргу згаданих 2000,00 дол. США суперечать матеріалам справи. До того ж, позиція відповідача, який вказує одночасно, що «фактично повністю виплатив суму кредиту однак в силу інфляційних процесів не зміг у повному обсязі виконати договірні зобов'язання» (а.с. 87, 102), суперечлива і по суті є визнанням факту порушення зобов'язання.
Заперечення ОСОБА_2 щодо інших елементів боргу, про які наразі йдеться (відсотки, пеня, штраф), у суді першої інстанції не наводилися, а в апеляційному суді ґрунтуються, зокрема, на неправильному, на думку сторони, розрахунку суми основного боргу, неврахуванні певних платежів, що не знайшло свого підтвердження під час апеляційної перевірки справи, оскільки спростовується наявними в ній доказами та іншими матеріалами. Ці суми, що пред'явлені до стягнення, розраховані у гривнях відповідно до умов зміненого зобов'язання, валютний курс, в т.ч., і 23,29 дол. США за 1 гривню, до них не застосовувався, відповідні доводи відповідача ОСОБА_2 безпідставні.
Окрім цього, в апеляційному суді представники відповідачів вказували на необґрунтованість, на їх думку, нарахування кредитором та пред'явлення до стягнення пені в сумі 3348,41 грн і штрафу в сумі 9528,50 грн. Така позиція теж не ґрунтується на законі, договорі та суперечить встановленому в справі. Пеня в розмірі 3348,41 грн розрахована за прострочення сплати мінімального платежу виходячи з умов договору та з бази розрахунку (заборгованості), що узгоджуються між собою і не спростовані. Штраф у сумі 9528,50 грн був застосований за порушення умов п. 5.2. додаткового договору від 25.12.2013 і кредитору та судам обох інстанцій не були надані докази, які б підтверджували виконання відповідачем цих умов договору та спростовували б підстави для накладання в порядку, передбаченому п.п. 4.3.2., 5.2. договору від 01.08.2007, п.п. 8.1., 8.2. додаткового договору від 25.12.2013, зазначеного штрафу. Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 259 ч. 1 ЦК України, сторони кредитного договору збільшили позовну давність до 10 років щодо вимог, які можуть виникнути з договору, кредитор на свій розсуд розпорядився своїми цивільними правами, пред'явив вимогу про стягнення пені за період з 18.03.2014 по 17.03.2015 і не пред'являв вимог, щодо штрафних санкцій, зокрема, у контексті їх застосування за більш ніж одне порушення протягом певного строку, з урахуванням збільшення позовної давності. З огляду на встановлене, передбачені законом підстави для зменшення неустойки (ст. 551 ч. 3 ЦК України), теж відсутні.
Посилання на неплатоспроможність банку, пов'язування її зі строком нарахування заборгованості, а також на підписання позовної заяви (пред'явлення позову) особою, яка не мала повноважень на ведення справи, не заслуговують на увагу. Питання платоспроможності ПАТ КБ «Надра» як таке в контексті спору не має правового значення, оскільки жодним чином не впливає на право банку, який не припинений і не виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, захищати свої майнові права як кредитора. Позовну заяву підписано 05.06.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_1, відповідні повноваження якої були визначені рішенням Виконавчої дирекції вищеназваного Фонду від 05.02.2015 № 26 спочатку по 05.05.2012, а рішенням від 23.04.2015 № 85 були продовжені по 05.06.2015, у подальшому рішенням від 05.06.2015 № 113 було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_1 призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку (а.с. 28-30).
У частині вирішення вимог позивача про стягнення на його користь реструктуризованої пені в сумі 50332,48 грн і реструктуризованого штрафу в сумі 46057,75 грн апеляційний суд виходить із наступного.
Закон України «Про захист прав споживачів» (Закон № 1023-XII) на час укладання кредитного договору та додаткового договору у зв'язку з реструктуризацією основного зобов'язання передбачає, серед іншого, що до договорів про надання споживчого кредиту не допускається включення умов, які є несправедливими, дискримінаційними щодо споживача, зокрема, таких, що спричиняють істотний дисбаланс прав і обов'язків сторін на шкоду законним інтересам споживача, встановлюють обов'язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися до укладання договору, вводять в оману щодо прав споживача, тягнуть спотворення його волевиявлення тощо, підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (ст. 11 ч.ч. 1, 5, ст. 15 ч. 1, ст. 18 ч.ч. 1-4, ст. 19 ч.ч. 1-3). Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача, недотримання принципів рівності сторін договору, надання споживачу повної і достовірної інформації про послугу, забезпечення свободи волевиявлення позивача при укладанні відповідного договору є порушеннями прав споживача (ст. 18 ч. 8, ст. 21 Закону № 1023-XII). З 16.10.2011 діє редакція статті 11 Закону № 1023-XII, де її доповнено частиною 12 щодо можливості реструктуризації заборгованості за договором споживчого кредиту, яка здійснюється за погодженням сторін і передбачає право банку за реструктуризованим договором звільнити позичальника від сплати будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов кредитних договорів, що виникли до дати такої реструктуризації.
Наведені вище положення ЦК України та Закону № 1023-XII у їх взаємозв'язку вимагають дотримання при вчиненні правочину принципів свободи усвідомленого волевиявлення сторін, добросовісності, розумності, справедливості, збалансованості законних інтересів сторін, а правочин, порядок і результат його виконання повинні забезпечувати правову визначеність, усувати неясність, двозначність тлумачення його умов, де умови про відповідальність сторін за порушення зобов'язань, про суми, які є предметом правочину, підлягають чи можуть бути стягнені, сплачені, зокрема, у зв'язку з реструктуризацією зобов'язань, належать до істотних. Обов'язок забезпечення дотримання цих вимог закону, відображення всіх істотних умов і обставин, згоди з яких досягли сторони при реструктуризації зобов'язання, лежить на кредиторові як на стороні, яка, зокрема, розробила умови реструктуризації боргу позичальника та запропонувала текст договору.
Правова позиція позивача в цій частині ґрунтується на пов'язуванні тверджень сторін, викладених у Розділі «Умови зміни валюти кредиту (валюти зобов'язання)» додаткового договору від 25.12.2013, зі змістом пункту 11.4. цього додаткового договору, а також інших положень договорів від 01.08.2007 і від 25.12.2013 стосовно того, що нараховані до моменту реструктуризації боргу штрафні санкції є чинними, боржник визнає ці нарахування як частину зобов'язання, відмовитись від їх стягнення кредитор міг лише за умови належного виконання боржником реструктуризованого зобов'язання протягом не менше 12 місяців з дня укладання договору від 25.12.2013, чого не сталося. Втім, на переконання колегії суддів вимога банку про стягнення на його користь зазначеної «реструктуризованої», які це зазначається в заяві, неустойки не ґрунтується ані на законі, ані на договорі.
Як випливає зі змісту п. 1.5. додаткового договору, штрафні санкції є частиною (елементом) боргових зобов'язань за договором, що відповідає й змісту поняття «Зобов'язання», зафіксованому в Розділі «Визначення термінів» договору від 01.08.2007, зміненому цим наступним додатковим договором. Тобто, якщо йдеться про реструктуризацію боргових грошових зобов'язань, які виникли з договору від 01.08.2007, як це випливає з умов додаткового договору від 25.12.2013, така стосується всіх зобов'язань включно із зобов'язаннями зі сплати неустойки, коли б така була нарахована на момент реструктуризації заборгованості позичальника, змістом якої саме і є врегулювання за згодою сторін усіх питань щодо заборгованості шляхом зміни первісного зобов'язання. Неустойка (штраф, пеня) є одночасно способом забезпечення зобов'язання та засобом цивільно-правої відповідальності (санкцією) за його порушення і має конкретний, індивідуально визначений характер, який з огляду на умови додаткового договору вимагав зазначення відповідних розмірів неустойки за її видами, якщо така була нарахована і входила до складу передбачених договором боргових зобов'язань. Усі елементи реструктуризованого зобов'язання повинні бути зафіксовані в договорі, щодо них у належній формі повинна бути досягнути згода, сторони повинні засвідчити повне розуміння умов реструктуризації та вільність і обґрунтованість свого волевиявлення.
Пеня і штраф, які названі в позовній заяві «реструктуризованими», в додатковому договорі від 25.12.2013 не зафіксовані, не включені до реструктуризованих боргових зобов'язань, у т.ч., не відображені в додатку до нього, у цьому договорі відсутні будь-які дані, які б вказували на досягнення в належній формі згоди сторонами щодо таких конкретних умов і сум, право на стягнення яких за відповідних обставин набував би кредитор.
Поза тим, реструктуризація боргових грошових зобов'язань зі зміною валюти зобов'язання та відповідним перерахунком зобов'язання, вираженого в доларах США, у зобов'язання, виражене в гривнях, передбачає застосування єдиного підходу до елементів такого зобов'язання, зокрема, щодо валютного курсу, використаного для перерахунку. З матеріалів справи випливає, що сторони погодили і застосували до заборгованості за сумою кредиту і за відсотками курс НБУ 7,993 грн/1 дол. США, водночас у розрахунку боргу, пред'явленого до стягнення у гривнях, зазначені як заборговані: реструктуризована пеня в сумі 2160,49 дол. США, яка є еквівалентом 50332,48 грн, і реструктуризований штраф у сумі 1977,00 дол. США (еквівалент 46057,75 грн), разом - 4137,49 дол. США (еквівалент 96390,23 грн), де до сум, пред'явлених до стягнення, позивач застосував валютний курс НБУ 23,296789 грн/1 дол. США. Тобто, до вищеназваних сум був застосований валютний курс, якого додатковий договір від 25.12.2013 не передбачав, цей курс набагато обтяжливіший для позичальника і не існував на час укладання договору, згода про таке не досягалася, суми договором не визначалися, а розрахунок взагалі містить тільки кінцеві цифри вказаних видів неустойки та, відповідно, не містить жодних даних про базу, період нарахувань, наявність нарахованої неустойки на дату укладання додаткового договору тощо, тому слід визнати, що розрахунок цих сум у справі відсутній.
Тож у справі немає доказів, які б спростовували висновок про те, що сторони дійшли згоди лише щодо реструктуризації заборгованості за сумою кредиту та відсотками за ним, що, власне, і відображає зміст договору. Докази визначення відповідної неустойки, її реструктуризації згідно з умовами договору відсутні. Такі дії кредитора створили ситуацію правової невизначеності щодо сум начебто реструктуризованої неустойки, пред'явлених до стягнення, кредитор не надав і доказів на підтвердження обґрунтованості по суті цих нарахувань, що відповідно до змісту законодавства та за фактичними обставинами справи тлумачиться на користь позичальника, а також вказує на недоведеність вимог позову в цій частині, обґрунтування їх лише недопустимими в доказуванні припущеннями, що є достатньою підставою для відмови в їх задоволенні.
Стосовно позиції відповідача ОСОБА_3 щодо її поруки за кредитними зобов'язаннями позичальника ОСОБА_2 апеляційний суд відзначає таке. За загальним правилом, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України). Верховний Суд України у постанові від 17.09.2014 (справа № 6-53цс14) висловив правову позицію, за змістом якої:
строк дії поруки є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються (преклюзивний строк);
частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк підлягає обрахуванню з цієї дати;
правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в частині, зокрема, вимог про дострокове погашення кредитних коштів;
«пред'явленням вимоги» до поручителя протягом строку дії поруки (шести місяців, якщо інше не передбачено договором, від дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким, зокрема, може бути день, встановлений кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації відповідного права) є пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку позовної вимоги до поручителя, що не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців, якщо інше не передбачено договором, від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України і в ряді інших справ.
В розрахунку заборгованості за кредитним договором останнє за часом зарахування коштів, сплачених позичальником на виконання його умов, зафіксовано 06.06.2014, строк повного виконання зобов'язання відповідно до закону та договору кредитор змінив на 25.05.2015, а позов, що розглядається, пред'явив 05.06.2015. Беручи до уваги наведені обставини, вимоги закону та умови договору поруки, за якими поручитель відповідає перед кредитором за повне та своєчасне виконання боржником усіх зобов'язань за кредитним договором, щодо сплати боржником як кожного, так і всіх його боргових зобов'язань у такому розмірі, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, слід дійти висновку, що в частині вимоги про дострокове погашення заборгованого за кредитним договором, яка є окремим (спеціальним) передбаченим законом і договором засобом захисту прав кредитора та формою цивільно-правової відповідальності боржника за порушення зобов'язання, порука не припинилася. Зазначене відповідає й змісту вказаної вище правової позиції Верховного Суду України, яка підлягає врахуванню та для відступу від якої не мав підстав суд першої інстанції, як не вбачає їх і апеляційний суд (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України). Стверджуючи про повне припинення поруки, встановленої зміненим договором від 01.08.2007, поручитель наведеного та конкретних обставин справи не врахував.
Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляційні скарги відповідачів слід задовольнити частково, рішення суду в частині задоволення вимог позову про солідарне стягнення з відповідачів реструктуризованих пені (50332,48 грн) і штрафу (46057,75 грн), разом - 96390,23 грн скасувати, у задоволенні цих вимог відмовити, в іншій частині рішення суду на підставі ст. 308 ЦПК України залишити без змін. Розподіл судових витрат належить змінити відповідно до результату вирішення справи.
Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 липня 2016 року в частині задоволення вимог позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про солідарне стягнення 50332,48 грн реструктуризованої пені та 46057,75 грн реструктуризованого штрафу, разом - 96390,23 грн (дев'яносто шість тисяч триста дев'яносто гривень 23 коп.) скасувати, у задоволенні цих вимог - відмовити, в іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 липня 2016 року по суті спору - залишити без змін.
За результатом вирішення справи змінити розподіл судових витрат, стягнути: з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 671,82 грн судового збору в дохід держави; з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1060,20 грн у рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді