Справа № 201/554/16ц
Провадження № 2/201/147/2017
18 липня 2017р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.
при секретарі - Кірієнко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3) про визнання договору дарування квартири недійсним,
15.01.2016р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (третя особа - Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_3Г.) про визнання договору дарування квартири недійсним (а.с. № 3-4).
Позивачка двічі 28.01.2016р. та 23.06.2016р. уточняла свої позовні вимоги, остаточними є позовні вимоги в редакції від 23.06.2016р. ( а.с. №17-19, 78-79).
Позивачка та її представник - ОСОБА_4 (діє за угодою від 27.01.2016р. - а.с. № 14,15) в ході судового розгляду позовні вимоги в редакції від 23.06.2016р. підтримали, просили їх задовольнити. Позивачка зазначала, що є хворою людиною похилого віку, перенесла декілька операцій та потребує сторонньої допомоги. При укладенні договору дарування квартири від 01.12.2015р. нотаріус їй не пояснила, що вона може укласти договір довічного утримання. Після оформлення договору дарування відповідачка забрала собі усі документи, до неї не приходить. Отже, вважає, що змушена була укласти договір дарування квартири під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, просила визнати договір дарування від 01.12.2015р. недійсним на підттавах ст. 233 ЦК України.
Відповідачка та її представник - ОСОБА_5 (діє за договором про надання правової допомоги від 20.07.20165р. - а.с. № 101,102) проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування квартири, оскільки мати відповідачки добровільно подарувала їй вказану квартиру, повністю розуміючи значення своїх дій та наслідки підписання вказаного договору дарування.Сторона відповідачки також скористалась своїм правом та надала письмові заперечення проти позовних вимог (а.с. № 40-41).
Представник третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_3 - ОСОБА_6 (діє за довіреністю від 05.04.2016р. - а.с. № 99) була допитана у судовому засіданні 05.12.2016р. (а.с. № 139-140), де висловила свої заперечення проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними. Зазначала при цьому, що позивачка до дня укладення договору 01.12.2015р. тричі приходила до нотаріуса радитись, який договір вона має намір укласти, отже вочевидь намір саме подарувати квартиру доньці у позивачки був. При укладенні договору 01.12.2015р. всі наслідки угоди їй були роз,ясенні ще раз, дієздатність перевірена. Представник третьої особи також скористалась своїм правом та надала письмові заперечення проти позовних вимог (а.с. № 93-94).
Суд, ухвалою від 20.02.2017р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати - а.с. № 158) з урахуванням заяви представника третьої особи від 05.12.2016р. (а.с. № 142) ухвалив завершити розгляд справи за відсутності третьої особи.
Суд, вислухав сторони, їх представників, дослідивши матеріали справи, допитавши 20.02.2017р. та 19.06.2017р. свідків з обох сторін, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
В ході судового розгляду справи було встановлено, що 01.12.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було посвідчено договір дарування квартири, зареєстрований в реєстрі за № 4614, згідно якого ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали цей договір про таке: дарувальник передає безоплатно у власність обдарованій належну їй квартиру № 75, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. №1. Квартира належить дарувальнику на праві особистої приватної власності на підставі: ? частка - Дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.06.2013р. КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради», ОСОБА_7 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий 02.07.2013р. Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за індексним номером витягу - 5542707, номер запису про право власності - 1478741, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 94105212101; ? частка - договору дарування ? частки квартири, посвідченого 17.07.2013р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_7 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий 17.07.2013р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за індексним номером витягу - 6327703, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 94105212101 (а.с. № 20-22, 58-59).
Пункт 9 договору дарування квартири підтверджує, що при укладенні цього договору сторони розуміли значення і умови договору та його правові наслідки.
Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладення цього договору не пов'язане з виконанням обдарованою обов'язків майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню цього договору.
За змістом ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі - що передбачено у ст.718 ЦК України.
Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Відповідно до п. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.
Суду не надано доказів того, що внаслідок перенесених операцій та лікування (а.с. № 80-86 ) позивачка перебувала під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, чи страждала в момент укладення договору дарування на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його правової природи.
В матеріалах справи відсутні та в ході розгляду справи не добуто доказів на підтвердження того, що позивачка не мала наміру безоплатно передати відповідачці (своїй рідній доньці) право на належну їй квартиру. Як не надано суду й доказів, що договір підписано позивачкою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Пояснення представника третьої особи стосовно того, що позивачка до дня укладення договору тричі приходила до нотаріуса радитись,який договір їй укласти, підтвердила й сама позивачки в судовому засіданні на запитання головуючого, зазначаючи тільки, що це було 2 рази.
Надані позивачкою документи, які на її думку, підтверджують факти конфлікту між ними 21.07.2016р. та побиття її донькою 20.08.2016р. (а.с. № 127-128), суд не може положити в основу рішення про визнання договору дарування від 01.12.2015р. недійсним з підстав ст.233 ЦК України, оскільки по-перше, вина відповідачки не доведена, раніше також провадження відносно ОСОБА_2 по ч.1 ст. 173-2 КУпАП постановою суду від 12.08.2016р. закривалось за відсутності події і складу правопорушення (а.с. №107, 105-106, 108), а по-друге, ці події, якщо й були насправді, були вже після укладеного договору і жодним чином не підтверджують стосунків сторін до укладення договору дарування.
Як зазначала відповідачка, дійсно, у неї з матір,ю погіршилися стосунки останній рік, між тим це пов'язано тільки з пред'явленням до неї цього позову, який вона не очікувала, оскільки весь час (і коли вони проживали разом і після цього) допомагала їй фізично, продуктами, деколи коштами, відвідувала у лікарні сама, та відвідував її й син (онук позивачки).
Взагалі, відповідачка, вважає, що мати потрапила під вплив дуже непорядної жінки - ОСОБА_9, яка останній час дуже часто стала навідувати її матір, має якій свої корисні плани на квартиру її матері, і це саме ця жінка підбурила мати на пред'явлення цього позову.
До речі, ці пояснення відповідачки підтверджуються тим, що саме ОСОБА_9 сплачувала за позивачку судовий збір за подачу позову, а пізніше зверталась до суду із заявою про повернення судового збору (а.с. № 10, 29-36)
Допитані в судовому засіданні 20.02.2017р. свідки зі сторони позивачки - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (а.с. № 153-157, 158-160) та допитані в судовому засіданні 19.06.2017р. свідки зі сторони відповідачки - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (а.с №175-183, 184-185) жодним чином не підтвердили доводи позивачки, які б давали останній право на пред'явлення позову з підстав ст. 233 ЦК України.
Так, свідок ОСОБА_7 пояснила, що є сусідкою позивачки, знає позивачку та відповідачку, про подробиці вчинення самого правочину їй нічого невідомо, вона дізналася пізніше про сам правочин, але відомо, що проблеми в родині позивачки та відповідачки почалися з моменту укладення спірного договору, вважає, що позивачка скоїла помилку, уклавши цей договір, оскільки з нею донька перестала рахуватися.
Свідок ОСОБА_9 зазначила, що подробиці укладання договору їй невідомі, але після його укладення зіпсувалися відносини у позивачки з донькою, її перестали поважати, діти не бажали з нею спілкуватися та допомагати їй. Свідок не заперечувала тих обставин, що саме вона сплачувала судовий збір за подачу цього позову до суду, між тим це робила на прохання позивачки та за її кошти.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що знає позивачку та відповідачку давно, стосунки в родині завжди були добрі, донька завжди допомагала позивачці, про умови та порядок укладання спірного договору їй нічого невідомо. Позивачка ніколи за життя не скаржилась їй на доньку.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що знає позивачку з восьмого класу. Завжди дружили родинами, позивачка їй виказувала свій намір передати спірну квартиру саме своїй доньці. Про подробиці укладання договору їй невідомо нічого, оскільки в той час вони з позивачкою вже так щільно не спілкувалися. Вважає, що її одурачила маловідома жінка, вона навіть їх бачила разом біля банкомату, коли та жінка наполягала, щоб позивачка знімали кошти з картки.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що є двоюрідною сестрою відповідачки та племінницею позивачки, їй відомо, що відповідачка завжди допомагає матері ліками та продуктами, не чинить перешкод у проживанні матері в спірній квартирі. Комунальні платежі вони платять разом. Про подробиці укладання договору дарування квартири їй нічого невідомо. Саме вона познайомила позивачку з ОСОБА_9 декілька років назад, пізніше дізналась, що вона ходить до якоїсь секти і позивачка знаходиться під її впливом останній час.
Свідок ОСОБА_13 пояснив, що є сином позивачки та братом відповідачки. Стосунки в родині взагалі добрі, мати завжди мала намір і обмірковувала питання передачі права власності на квартиру саме його сестрі - ОСОБА_2, що і було нею зроблено без всілякого примусу. Пояснив, що відповідачка продовжує надавати матері допомогу, але не проживає з нею на даний момент через сварливий характер позивачки, але у разі потреби, надає допомогу ліками та продуктами. Свідок також підтвердив, що мати 30 років назад йому також подарувала квартиру, а спірна квартира весь час вважалася квартирою сестри. Він не розуміє, чому сталися такі зміни у намірах матері подарувати доньці квартиру,вважає, що матір знаходься під чиїмось впливом, бо з усіма в родині в неї змінилися стосунки.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази за принципами ч. 3 ст. 212 ЦК України, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, що як наслідок веде до відмови у задоволені позовних вимог.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат, приймаючи до уваги відмову в задоволенні позову, на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає, що судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 233, 316, 317, 319, 717, 718 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 3, 8, 10, 11, 57-60, 88,169, 212-215 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3) про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів.
Суддя: Ткаченко Н.В.