1[1]
29червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2015 року за № 120 151 000 200 099 07, щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, уродженця міста Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
- 21 липня 2015 року Солом'янським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 1 700 гривень,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 26 березня 2016 року,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 , -
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. ст. 71, 72 КК України, з урахуванням вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року, за сукупністю вироків, ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки та штрафу в сумі 1 700 (тисяча сімсот) гривень, які підлягають окремому виконанню.
Судом першої інстанції вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 , не оспорюючи установлені судом фактичні обставини кримінального провадження, доведеність його винуватості та правильність кваліфікації його дій, просить вирок змінити в частині призначеного йому покарання через його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення і даним про особу обвинуваченого внаслідок суворості.
Обґрунтовуючи такі вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_5 зазначає про те, що судом при призначенні йому покарання не було враховано, що злочин був вчинений ним внаслідок скрутного матеріального становища, пов'язаного з перебуванням на його утриманні батька-інваліда, який у зв'язку із незадовільним станом здоров'я потребує постійного забезпечення медичними препаратами, та матері-пенсіонерки, яка не працює, оскільки доглядає за хворим батьком.
На переконання апелянта, наведені обставини у сукупності із повним визнанням ним своєї вини у вчиненому, його щирого каяття, відсутності матеріальних претензій зі сторони потерпілого, усвідомлення ним протиправності власних дій та їх негативних наслідків, свідчать про те, що він став на шлях виправлення і його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, а тому просить застосувати до нього положення ст. 75 КК України.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення: захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_5 , які підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити; прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав призначене судом першої інстанції покарання законним, обґрунтованим і справедливим, дослідивши матеріали кримінального провадження в частині, що характеризують особу обвинуваченого, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово ОСОБА_5 , перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про те, що вона підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_5 13 листопада 2015 року, приблизно в 00 годин 30 хвилин, знаходячись на території гаражного кооперативу «Дарниця» по вулиці Тепловозній, 2-а, в місті Києві, за допомогою ріжкового ключа, з під кузова автомобіля «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 , повторно таємно викрав дві акумуляторні батареї, належні ОСОБА_8 , після чого з місця вчинення злочину втік, розпорядившись майном на власний розсуд та заподівши потерпілому матеріальну шкоду на суму 5 969 гривень.
Дане кримінальне провадження розглянуто судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Тому, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у таємному викраденні майна потерпілого ОСОБА_8 (крадіжці), вчиненому повторно, за викладених у вироку обставин, які ніким з учасників судового провадження не оспорювалися і докази щодо яких не досліджувалися, апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України не перевіряються.
За встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 про суворість призначеного йому судом першої інстанції покарання та можливості його виправлення без ізоляції від суспільства, то колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На виконання наведених вимог закону, при призначенні ОСОБА_5 покарання суд врахував, що він вчинив середньої тяжкості кримінальне правопорушення, дані про його особу, який офіційно не працевлаштований, має постійне місце проживання, на спеціальних обліках не перебуває.
Як обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 , суд визнав його щире каяття у вчиненому.
З урахуванням наведених обставин та наявності вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року, яким ОСОБА_5 був засуджений за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 1 700 гривень, який на день постановлення вироку у даному провадженні не був ним сплачений, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність при призначенні ОСОБА_5 остаточного покарання, застосувати вимоги ст. ст. 71, 72 КК України, та самостійного виконання основних покарань, призначених за сукупністю вироків.
Враховуючи, що ОСОБА_5 злочин за даним вироком вчинив через невеликий проміжок часу після його засудження за попереднім вироком, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення, суд прийшов до вмотивованого висновку про необхідність призначення йому реального покарання та про відсутність підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів, з огляду на вищенаведені обставини вчинених злочинів, сплати ОСОБА_5 штрафу, призначеного вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року, лише 10 червня 2016 року (а. с. 83) та необхідності призначення остаточного покарання із застосуванням ст. 71 КК України, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання та не вбачає підстав для застосування до нього ст. 75 КК України.
При цьому, посилання ОСОБА_5 на знаходження на його утриманні батька, який є інвалідом та має незадовільний стан здоров'я, матері пенсіонерки, яка доглядає за ним, не може бути виправданням вчинення злочину, при тому, що обвинувачений має відповідну фахову вищу освіту, спеціальні професійні знання, проте суспільно-корисною працею не займається.
Разом з тим, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, за альтернативності видів покарань, передбачених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, прийшов до передчасного висновку про неможливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства.
Як встановлено у кримінальному провадженні, ОСОБА_5 , хоча раніше притягувався до кримінальної відповідальності, однак в місцях позбавлення волі не перебував, позитивно характеризується за місцем проживання та попередньої роботи, розкаявся у вчиненому, а тому колегія суддів вважає за можливе, з урахуванням, в тому числі, сімейних обставин, обрати йому менш тяжкий вид покарання, передбачений санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, у виді обмеження волі.
Оскільки на момент постановлення судом даного вироку, ОСОБА_5 не було сплачено штраф в сумі 1 700 гривень за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року, остаточне покарання ОСОБА_5 повинно бути призначено за правилами ст. ст. 71, 72 КК України.
Саме таке покарання, на думку колегії суддів, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Тому, апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року щодо ОСОБА_5 змінити.
Пом'якшити призначене ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст. ст. 71, 72 КК України, вважати ОСОБА_5 засудженим, за сукупністю вироків, до покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі за даним вироком та не відбутого покарання за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року у виді штрафу в сумі 1 700 (тисяча сімсот) гривень, які підлягають окремому виконанню.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2
Провадження: № 11-кп/796/1132/2017
Категорія КК України: ч. 2 ст. 185
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_9
Суддя - доповідач: ОСОБА_1