Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
20 липня 2017 р. № 820/2369/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рубан В.В.
за участю: секретаря судового засідання - Абояна І.І.,
представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна до Північно-східного офісу Держаудитслужби про скасування вимоги,-
Позивач, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північно-східного офісу Держаудитслужби, в якому просить суд: скасувати пункт 2 Вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби щодо усунення порушень законодавства від 26.04.2017 р. № 20-03-25/2362.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, Північно-східним офісом Держаудитслужби проводилась планова ревізія фінансово-господарської діяльності університету за період з 01.03.2014 по 31.12.2016 р., результати якої відображені в ОСОБА_3 №03-11/04 від 03.04.2017 р. Позивач не погодився з висновками ревізії і підписав ОСОБА_3 із зауваженнями, крім того 12.04.2017 р. за № 0102-11/135 направив відповідачу свої заперечення на ОСОБА_3. За результатами розгляду заперечень відповідач направив на адресу університету Вимогу щодо усунення порушень законодавства від 26.04.2017 р. № 20-03-25/2362, в пункті 2 якої зазначалось, що в порушення вимог п. 5 Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» та п. 4 Заходів щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про ефективне використання державних коштів» від 11.10.2016 року № 710, Університетом здійснювалось одночасне використання 2-х легкових автомобілів, що призвело до необґрунтованих витрат бюджетних коштів в загальній сумі 223 564,12 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Університету на зазначену суму. Позивач вважає пункт 2 Вимоги необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, зазначив, що ревізію позивача було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, заперечення позивача, надані до акту ревізії було відхилено як необґрунтовані у встановленому порядку та строки. За наслідками проведеної ревізії позивачу видано вимогу згідно вимог Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”.
Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
Перевіряючи правомірність та обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірної вимоги, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті ревізії, суд встановив, що правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Виходячи з аналізу вказаних положень, законодавець надав органам державного фінансового контролю повноваження по встановленню винних у допущенні фактів порушення законодавства посадових осіб та матеріально відповідальних працівників підконтрольної установи.
Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Відповідно до пунктів 1, 7 ч.1 ст.10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Північно-східним офісом Держаудитслужби відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п. 1.1.1.3 Плану роботи Північно-східного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2016 року, на підставі направлень на проведення ревізії, виданих начальником Північно-східного офісу Держаудитслужби, проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Харківського національного університету імені ОСОБА_4 за період з 01.03.2014 по 31.12.2016 року.
За наслідками проведеної ревізії складено акт №03-11/04 від 03.04.2017 р. планової ревізії фінансово-господарської діяльності Харківського національного університету імені ОСОБА_4 за період з 01.03.2014 по завершений місяць 2016 року (а.с. 7-11).
Зокрема в ОСОБА_3 зазначено, що документальною ревізією стану виконання вимог, Постанови Кабінету Міністрів від 01.03.2014 № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» та Постанови від 11.10.2016 року № 710 «Про ефективне використання державних коштів» в частині використання легкових автомобілів встановлено наступне:
За період з 01.03.2014 по 31.12.2016 в університеті одночасно здійснювався виїзд 2-х легкових автомобілів: VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1), який відповідно до ст.1 Закону України від 05.04.2001 «Про автомобільний транспорт» відповідає критеріям легкового автомобілю, та HONDA Accord (державний номер НОМЕР_2) який використовувався як легковий автомобіль для обслуговування Університету відповідно до наказу ректора від 20.03.2014 р. №0601-1/114. У разі неможливості використання HONDA Accord (державний номер НОМЕР_2), автомобіль замінювався Toyota Lexus (державний номер НОМЕР_3), використання якого призупинено згідно з наказом ректора від 20.03.2014 № 0601-1/114 або TOYOTA Camry (державний номер НОМЕР_4), який використовувався університетом до 22.07.2016 відповідно до договору позички від 21.05.2013 р. № 4. У зв'язку з тим, що автомобіль VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1) має 9 місць для сидіння, в акті ревізії зроблено висновок, що даний автомобіль є легковим на підставі ст.1 Закону України від 05.04.2001 «Про автомобільний транспорт», в якій зокрема зазначено, що автомобіль легковий - це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням, призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно; автобус - транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев'ять з місцем для водія включно. Відповідно до п. 1.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 "Про правила дорожнього руху", мікроавтобус - одноповерховий транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев'ять з місцем водія включно та з кількістю місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно. Тобто, одночасне використання легкового автомобілю VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1) з іншими легковими автомобілями є порушенням вимог п. 5 Додатку до Постанови КМУ № 65 та п. 4 заходів, затверджених постановою КМУ №710, що призвело до зайвого використання бюджетних коштів на загальну суму 223564,12 грн., у тому числі за період з 01.03.2014 по 31.12.2014 - 40 456, 42 грн., за 2015 рік -98999, 45 грн. та за 2016 рік - 84 108, 25 грн.
Позивач, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, не погодившись з висновками ревізії, зазначивши, що автомобіль VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1) є мікроавтобусом, згідно з технічним паспортом на нього, підписав зазначений акт із зауваженнями та направив відповідачу письмові заперечення від 12.04.2017 р. за № 0102-11/135 (а.с. 12-13).
За результатами розгляду заперечень відповідачем, Північно-східним офісом Держаудитслужби, було винесено Вимогу щодо усунення порушень законодавства від 26.04.2017 р. № 20-03-25/2362 (а.с.17-19).
Пунктом 2 Вимоги зазначено наступне:
«В порушення вимог п. 5 Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» та п. 4 Заходів щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про ефективне використання державних коштів» від 11.10.2016 року № 710, Університетом здійснювалось одночасне використання 2-х легкових автомобілів, що призвело до необґрунтованих витрат бюджетних коштів в загальній сумі 223 564,12 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Університету на зазначену суму».
На теперішній час позивачем не виконано зазначену вимогу, оскільки позивач не погоджується з вказаними порушеннями.
Відповідно до п.46 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Аналізуючи положення наведених норм законодавства, суд зазначає, що письмова вимога органу державного фінансового контролю за своєю правовою суттю є рішенням суб'єкта владних повноважень, яка породжує для зобов'язаної особи правові наслідки у вигляді необхідності вчинення певних дій, а відтак, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, має, по-перше, містити чітке викладення суті владного припису, яке унеможливлює неоднозначне розуміння як змісту, так і порядку виконання висунутої органом управління вимоги, по-друге, допускати реальну можливість виконання владного припису.
Також суд зазначає, що в листі Державної фінансової інспекції України від 04.03.2015 №25-18/205 “Щодо підготовки вимоги про усунення виявлених порушень”, зазначено, що контролюючий орган зобов'язаний вказати способи усунення встановлених порушень і повинні відображати кінцеву мету вжитих заходів.
Проте, пред'явлена оскаржувана вимога від 26.04.2017 №20-03-25/2362 не містить прямої вказівки на заходи, які слід зробити підприємству позивача для виконання спірної вимоги.
Так, у оскаржуваній вимозі відповідач пропонує позивачу усунути виявлені порушення в установленому законодавством порядку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що під час формування оскаржуваної вимоги суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання приписів чинного законодавства, оскільки владні приписи власного рішення у вигляді вимоги викладені не чітко, не зрозуміло, що створює ймовірність їх неоднозначного і множинного тлумачення та об'єктивно призводять до неможливості виконання вимоги.
З аналізу правової позиції, наведеної представником відповідача, як підстави для відмови у позові випливає, що відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, про наявність яких може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки мають відшкодовуватися у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. У органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.04.2014 по справі №21-40а14, від 15.04.2014 по справі №21-63а14, від 13.05.2014 по справі №21-89а14, від 20.05.2014 по справі №21-93а14, від 20.01.2015 по справі №21-603а14, та на яку посилається представник відповідача, у письмових запереченнях на позов, як на підставу відмови у задоволенні позову.
Проте, враховуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне скористатися положеннями абз .2 ч. 2 ст. 161 КАС України, яким визначено, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
З аналізу оскаржуваної вимоги вбачається, що відповідачем вимагається усунути виявлені порушення законодавства, при цьому питання щодо відшкодування збитків не викладаються.
Таким чином, в даному випадку оскаржувана вимога в частині відшкодування завданої матеріальної шкоди є обов'язковою до виконання.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень , крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.
Враховуючи негативні наслідки для позивача пов'язані з направлення відповідачем акту ревізії до ряду правоохоронних органів, у разі невиконання оспорюваною вимоги у встановлені строки відповідач мав намір ініціювати розгляд питання про розірвання контракту з керівником, суд приходить до висновку, що дана вимога порушує права позивача.
Згідно п. 1 ч.2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, у тому числі правових актів індивідуальної дії.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що обов'язкова до виконання вимога державної фінансової інспекції в частині встановлення порушень законодавства, виявлених ревізією та шляхів їх усунення, є правовим актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, яка є обов'язковою до виконання, а отже може бути оскаржена до суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України у постановах від 15.04.2013, від 13.05.2013 та від 20.01.2015 у справах №21-40а14, №21-89а14, №21-603а14, відповідно.
Відповідно до положень статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 13 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.
Згідно положень ст. 124 Конституції України, судам підвідомчі всі правовідносини, що виникають в державі, а тому не може існувати будь-яких правовідносин, яким би суд не міг надати правову оцінку, а також враховуючи положення ч. 2, ч. 3 ст. 162 КАС України ухвалити таке рішення, яким будуть в повному обсязі поновлені або захищені права особи, яка звернулась за судовим захистом.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Положеннями ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Виходячи з положень ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Тобто вказаними положеннями Конвенції гарантовано кожному право на звернення до суду із позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, що в свою чергу, втілює “право на суд”, одним із аспектів якого є право доступу, отже право на порушення провадження у суді з позовом. Наведене тлумачення вказаного міститься у рішенні Європейського суду з правам людини у справі “Ґолдер проти Сполученого Королівства”. Проте, враховуючи те, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити, що ставить втручання у її права (рішення Європейського суду з правам людини у справі “Беллет проти Франції”).
Відповідно до наданих роз'яснень, які містяться у п.4 постанови Пленум Верховного Суду України від 01.11.1996 №4, виходячи з положень ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір.
При цьому, враховуючи зміст визначених у оскаржуваній вимозі порушень, є підстави вважати за необхідне за результатами судового розгляду проаналізувати дії фінансового органу в розрізі положень ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, в якому фактично визначено принцип мирного володіння майном, що передбачає "справедливу рівновагу" між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Отже, будь - яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Наведене тлумачення вказаного принципу міститься у рішеннях Європейського суду з правам людини у справах "Гайдук та інші проти України", "Щокін проти України", "Сірков проти України", а також по справі "Беєлер проти Італії".
Враховуючи вищевикладене, в даному випадку є правові підстави вважати, що оскаржувана вимога породжує для позивача відповідні обов'язки, а тому порушує його права та інтереси.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що для належного захисту прав позивача наявні правові підстави у суду, в рамках даної справи для надання правової оцінки заявленим позовним вимогам.
Як встановлено в судовому засіданні позивачем на виконання п. 5 Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» п. 4 Заходів щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про ефективне використання державних коштів» від 11.10.2016 року № 710 були здійснені відповідні заходи, для недопущення використання більш одного легкового автомобіля, а саме в день публікації вказаної постанови 11.03.2014 р. керівництво університету зупинило весь легковий транспорт та наказом від 20.03.2014р. № 0601-1/114 "Про тимчасову заборону використання університету легкових автомобілів" і на підставі свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів усі легкові автомобілі були поставлені на відповідальне зберігання.
Транспортний засіб VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1), використовувався позивачем у період з 01.03.2014р по 31.12.2016р. як мікроавтобус, разом з використанням автомобіль Honda Ассогd (державний номер НОМЕР_2), у разі неможливості використання якого він замінювався автомобілем Тоуоta Lexus (державний номер НОМЕР_3) або Тоуоta Camry (державний номер НОМЕР_4).
Транспортний засіб VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1), відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ССА № 621040 є мікроавтобусом-D, з типом кузова напівкапотний вагонний, кількість місць 9, разом з водієм. Реєстрація вказаного транспортного засобу відбувалась на підставі митної декларації в якій також вказано, що він мікроавтобус.
Згідно до ч. 1,2 ст. 34 Закон України "Про дорожній рух", від 30.06.1993, № 3353-XII державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Відповідно до п. 3 Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок і інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Таким чином, суд приходить до висновку, що при проведенні державної реєстрації VOLKSWAGEN Caravelle (державний номер НОМЕР_1), відповідним органом МВС, наділеним необхідними повноваженнями для цього, ним було зазначено вид вказаного транспортного засобу як мікроавтобус та позивач, при здійсненні експлуатації вказаного транспортного засобу, керувався саме таким його визначенням, та не мав підстав ставити під сумнів зареєстрований вид транспортного засобу, встановлений компетентним органом.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", від 05.04.2001 № 2344-III автомобіль легковий - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно.
Згідно з Правила дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 мікроавтобус - одноповерховий автобус з кількістю місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно.
Отже, законодавством не встановлене мінімальна кількість місць для визначення транспортного засобу, як мікроавтобус.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем, при одночасному використанні вищевказаних транспортних засобів, не було здійснено порушень п. 5 Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» п. 4 Заходів щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про ефективне використання державних коштів» від 11.10.2016 року № 710.
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, контролюючим органом не в повному обсязі досліджено визначені обставини під час проведення ревізії, отже виявлені порушення у п. 2 спірної вимоги є необґрунтованими.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про скасування пункт 2 Вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби щодо усунення порушень законодавства від 26.04.2017 р. № 20-03-25/2362 є обґрунтованими, через що підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна до Північно-східного офісу Держаудитслужби про скасування вимоги задовольнити.
2. Скасувати пункт 2 Вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби щодо усунення порушень законодавства від 26.04.2017 р. № 20-03-25/2362.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північно-східного офісу Держаудитслужби (юридична адреса: 61022, м. Харків, м. Свободи, 5 Держпром, 4 під. 10 пов., код ЄДРПОУ 40478572)на користь Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (юридична адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, 4, код ЄДРПОУ 02071205) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).
4. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 25.07.2017 р.
Суддя Рубан В.В.