29 червня 2017 року № 810/1835/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області та, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.03.2017 про прийняття на службу до Національної поліції у строки, визначені ст. 20 Закону України "Про звернення громадян";
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Київській області видати наказ про прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції та призначити на посаду старшого інспектора чергового сектора реагування патрульної поліції №4 Володарського ВП ОСОБА_2 Головного управління Національної поліції в Київській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач протиправно відмовив їй у прийнятті на службу до Національної поліції посилаючись на те, що 06.11.2015 минув тримісячний термін з моменту попередження про можливе звільнення її як працівника міліції. При цьому позивач зауважила, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №810/5628/15, яка набрала законної сили, було встановлено факт, що нею було вчинено всі дії передбачені чинним на той момент законодавством для прийняття її на службу до новоствореного органу Національної поліції в Київській області, однак таких дій відповідачем на той час здійснено не було. Також позивач зазначила, що після набрання вказаним судовим рішенням законної сили відповідачем не було здійснено належний розгляд заяви про прийняття її на службу до органів Національної поліції, що і стало підставою для звернення до суду вдруге.
Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що розгляд заяви ОСОБА_1 від 24.03.2017 про прийняття її на службу до органів Національної поліції не може бути здійснений відповідно до пунктів 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", оскільки така заява подана із порушенням тримісячного терміну з моменту попередження про можливе звільнення. При цьому, відповідач зазначив, що позивачу було повідомлено про те, що прийняття її на службу до Національної поліції може бути здійснено на загальних підставах.
До початку розгляду справи по суті позивач звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (М-027084) з 16.03.1993 року працювала в органах Міністерства внутрішніх справ України, остання займана посада - старший оперуповноважений сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу ГУ МВС України в Київській області.
Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №591 о/с, згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 (М-027084) підполковника міліції було звільнено у запас Збройних Сил України за п. 64 "г" (через скорочення штатів), з посади старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку.
Не погоджуючись з даним наказом та вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №810/5628/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 06.11.2015 № 591 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу ОСОБА_1 (М-027084) за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Поновлено ОСОБА_1 (М-027084) на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області починаючи з 06 листопада 2015 року.
Наказом Головного управління МВС в Київській області від 24.03.2017 №5 о/с на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №810/5628/15 скасовано наказ Головного управління від 06.11.2015 № 591 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у запас за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_1 (М-027084), старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу 06 листопада 2015 року.
24 березня 2017 року ОСОБА_1 подала рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з подальшим проходженням служби в Національній поліції.
Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 24.03.2017 №7 о/с, згідно з пунктом 9 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, підполковника міліції ОСОБА_1 (М-027084), старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу звільнено в запас Збройних сил за пунктом 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) з 24 березня 2017 року.
24 березня 2017 року комісією Головного управління Національної поліції у Київській області було запропоновано ОСОБА_1 ряд посад для проходження служби в Національній поліції, серед яких позивач погодилась на посаду старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції №4 Володарського ВП ОСОБА_2
24 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про прийняття її на службу до Національної поліції та призначити на посаду старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції №4 Володарського ВП ОСОБА_2
За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Національної поліції в Київській області листом від 30.05.2017 №Т-505 повідомила позивача про те, що відповідно до пунктів 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники, які відмовилися або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про вивільнення, звільняються через скорочення штатів. Закон опубліковано 06.08.2015, тримісячний термін з моменту попередження про можливе звільнення сплив 06.11.2015, а тому розгляд заяви від 24.03.2017 про прийняття на службу до органів поліції неможливий. Крім того, в даному листі зазначено, що прийняття на службу до Національної поліції можливе тільки на загальних підставах.
Проте, не погоджуючись із діями відповідача щодо неналежного розгляду її заяви про прийняття на роботу, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Закон України "Про Національну поліцію" був опублікований 06.08.2015 в газеті Голос України та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, пунктів 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до пунктів 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Отже, Законом України "Про Національну поліцію" визначені умови прийняття працівників міліції на службу до поліції: 1) бажання проходити службу в поліції; 2) відповідність вимогам до поліцейських, визначених цим Законом. При цьому, реалізація цих умов відбувається у визначений строк - упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону (тобто з 07 серпня 2015 року до 07 листопада 2015 року) та шляхом видання наказу про призначення за згодою особи або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як було встановлено судом, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №810/5628/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 06.11.2015 № 591 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу ОСОБА_1 (М-027084) за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Поновлено ОСОБА_1 (М-027084) на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області починаючи з 06 листопада 2015 року.
При цьому, в рамках розгляду справи №810/5628/15 судовим розглядом було встановлено обставини, які, в подальшому, стали підставою для виникнення спору, що розглядається у даній справі №810/1835/17.
Так, зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №810/5628/15 вбачається, що колегією суддів апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до копії листа ОСОБА_2 районного відділу ГУ МВС України в Київській області від 04.11.2015 №12569 на виконання службової телеграми від 04.11.2015 №3/6814 на адресу ГУ МВС України в Київській області направлено рапорти та заяви на звільнення особового складу ОСОБА_2 районного відділу ГУ МВС України в Київській області, які переходять на службу (роботу) до Національної поліції, в переліку яких зазначено, зокрема, підполковника міліції ОСОБА_1 (М-027084), старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу ГУ МВС України в Київській області.
Також, відповідно до копії листа ОСОБА_2 районного відділу ГУ МВС України в Київській області від 04.11.2015 №12568 на виконання службової телеграми від 04.11.2015 №3/6814 на адресу ГУ МВС України в Київській області направлено заяви на призначення працівників до Національної поліції ОСОБА_2 відділу ГУ Національної поліції в Київській області в переліку яких зазначено, зокрема, підполковника міліції ОСОБА_1 (М-027084), старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку ОСОБА_2 районного відділу ГУ МВС України в Київській області.
Крім того, ті обставини, що позивач дійсно виявила бажання проходити службу у Національній поліції і довела його до керівництва у визначений законодавством спосіб та строки підтверджується матеріалами справи №810/5628/15.
Так, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що 09.11.2015 ОСОБА_1 перебуваючи на добовому чергуванні та виконуючи свої службові обов'язки, на підставі наряду, затвердженого начальником ОСОБА_2 відділення поліції ГУ Національної поліції України в Київській області полковником поліції ОСОБА_3Л позивачу було видано табельну зброю виду ПМ, кількість № зброї П-16 М-2 МТ-4597, і вона заступила у добове чергування у складі слідчо-оперативної групи з 09:05 год. 09.11.2015 р. по 16:00 год. 09.11.2015.
У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що аналіз положень пунктів 2, 4 Інструкції № 181, якою регулювалась діяльність органів міліції до 06.11.2015 включно, а також відповідно до пункту 4 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" поширюється й на діяльність органів поліції з 07.11.2015, надає підстави стверджувати, що графік чергувань працівників міліції (поліції) складається заздалегідь на кожний місяць, містить відомості щодо планування роботи кожного працівника і затверджується керівником відповідного структурного підрозділу, тобто цей документ розробляється з урахуванням реальних штатних можливостей.
Більш того, у відповідності до підпункту 4.23 пункту 4 вказаної Інструкції №181, табельна зброя та відповідні боєприпаси видаються виключно працівникам добового наряду.
Отже, факт включення позивача до зазначеного графіку чергування з отриманням зброї додатково переконав суд апеляційної інстанції в тому, що позивач довела своє бажання про вступ у Національну поліцію до відома керівництва, звернувшись із заявою у межах строків та в порядку, визначеному пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII, а Національна поліція, в свою чергу, мала намір в подальшому використовувати позивача на службі в поліції і розраховувало на неї, як на штатну одиницю новоствореного органу.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу, що позивач з поданням вищезазначених рапорту та заяви вчинила всі необхідні дії, які вимагались від неї відповідно до норм Закону № 580-VIII, а здійснення інших дій, зокрема щодо безпосередньої реєстрації такої заяви, її збереження та руху з дотримання Інструкції з діловодства та безпосереднє передання кінцевому адресату до обов'язків позивача не належить.
Разом з тим, не звертаючи уваги на наявність висловленого ОСОБА_1 бажання та подання заяви про вступ до Національної поліції, остання не була прийнята на службу до органів Національної поліції в порядку, визначеному Законом № 580-VIII, наказ про її призначення не видавався.
Отже, з наведеного слідує, що судовим рішенням у справі №810/5628/15 було встановлено, що позивач у встановлений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" строк вчинила всі дії для прийняття її на службу до новоствореного органу Національної поліції в Київській області, а тому наявність листа Головного управління Національної поліції у Київській області від 30.05.2017 №Т-505 про неможливість прийняття позивача на службу до органів Національної поліції згідно п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", є, за своєю суттю невиконанням рішення суду, яке виразилось у неналежному розгляді заяви (рапорту) ОСОБА_1 від 24.03.2017 про прийняття на службу до Національної поліції.
Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Враховуючи наведене та виходячи із фактичних обставин справи, зважаючи на вимоги пунктів 9 та 10 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" суд приходить до висновку про необхідність відновлення порушеного права позивача, яке охороняється законом, шляхом визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції у Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.03.2017 про прийняття на службу до Національної поліції та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області прийняти ОСОБА_1 на службу до Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" шляхом видання відповідного наказу.
Відповідно до ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).
Оскільки дане рішення суду, зокрема, має зобов'язальний характер, а обставини, встановлені під час розгляду справи, дають суду обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може ухилятись від його виконання, суд вважає за необхідне встановити контроль за виконанням постанови у даній справі шляхом зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області у десятиденний строк з часу набрання даним рішенням законної сили подати до суду звіт про його виконання.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірність своїх дій щодо відмови у прийнятті на роботу позивача.
При цьому, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 24 березня 2017 року про прийняття на службу до Національної поліції.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області прийняти ОСОБА_1 на службу до Національної поліції відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" шляхом видання відповідного наказу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції у Київській області (код ЄДРПОУ 40108616).
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області надати суду звіт про виконання судового рішення у десятиденний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.