про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
19 липня 2017 року м.Київ 810/2475/17
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді - Панової Г.В., при секретарі судового засідання - Касьянової О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця
до Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 - фізична особа-підприємець з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної планової невиїзної перевірки від 12.07.2017 № 1270, визнання протиправними дій відповідача щодо включення позивача до плану-графіку ІІІ кварталу 2017 року та його затвердження.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Крім того, разом із вказаною позовною заявою позивачем було подано до суду клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Головному управлінню ДФС проведення перевірки позивача до прийняття судового рішення по адміністративному позову.
В обґрунтування доводів вказаного клопотання позивач зазначив, що відповідно до змісту оскаржуваного наказу 26.07.2017 передбачається початок проведення перевірки документальної планової виїзної перевірки його господарської діяльності за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 тривалістю 10 днів.
Позивач стверджує, що не вжиття заходів забезпечення позову до 26.07.2017 позбавить його права захисту від протиправних дій відповідача, а саме незаконного проведення перевірки його господарської діяльності.
Позивач також звертає увагу суду на те, що недопуск податкового органу до перевірки, без відповідного рішення суду за результатом розгляду адміністративної справи по суті та/або про забезпечення позову, спричинить накладення адміністративного арешту та призведе до порушення його законних прав та інтересів для відновлення яких, він змушений буде докласти значних зусиль, а саме: нести значні грошові витрати та психоемоційне навантаження.
За наведених обставин, позивач просив суд постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Головному управлінню ДФС проведення перевірки позивача до прийняття судового рішення по адміністративному позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 розгляд клопотання призначено на 19.07.2017 о 15 год. 30 хв.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у судове засідання не з'явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Водночас, 19.07.2017 до початку судового засідання від позивача до суду надійшла заява про розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову за відсутності сторони позивача.
З огляду на зазначене та враховуючи думку представника позивача, який прибув у судове засідання, керуючись приписами частини 3 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув питання про забезпечення адміністративного позову за даною явкою.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання позивача з підстав необґрунтованості цього клопотання та просив суд відмовити позивачу у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову.
Заслухавши заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною 3 та 4 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України, подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності 2 обов'язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Крім того, в розумінні наведеної норми закону, суд при вирішенні питання про забезпечення позову повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При цьому, суд зауважує, відповідно до абзацу 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” від 06.03.2008 № 2, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, з огляду на приписи вказаних норм законодавства, вбачається, що у випадку звернення сторони з вимогою про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою вимогою та надати відповідні докази, які б підтверджували факт існування реальної загрози його правам, свободам та інтересам.
Як вбачається зі змісту клопотання позивача, останній просить суд вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Головному управлінню ДФС проведення перевірки позивача до прийняття судового рішення по адміністративному позову.
Проте, суд зазначає, що відповідно до статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до приписів статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Отже, з наведеного вбачається, що проведення перевірок суб'єктів господарювання віднесено до повноважень контролюючих органів, а оформлення результатів перевірок є обов'язком контролюючого органу.
У свою чергу, суд зазначає, що владні управлінські функції суб'єкта владних повноважень не можуть бути змінені або обмежені судом, оскільки вони передбачені законом.
Разом з цим, суд також звертає увагу, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено повноважень адміністративного суду в рамках розгляду клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову позбавляти суб'єкта владних повноважень наданих йому чинним законодавством повноважень, втручатися в такі повноваження або обмежувати його в реалізації ним владної компетенції.
Крім того, в обґрунтування клопотання про необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову позивач вказує про те, що рішення про проведення перевірки є незаконним, проте, недопуск податкового органу до перевірки, без відповідного рішення суду за результатом розгляду адміністративної справи по суті та/або про забезпечення позову, спричинить накладення адміністративного арешту та призведе до порушення його законних прав та інтересів для відновлення яких, він змушений буде докласти значних зусиль, а саме: нести значні грошові витрати та психоемоційне навантаження.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача суд зазначає про таке.
Як вже зазначалось, у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Таким чином, з наведеного вбачається, що проведення перевірки податковим органом на даному етапі не створює жодних негативних наслідків для позивача і є лише процедурою встановлення певних обставин, а оскаржуваний наказ про проведення документальної планової невиїзної перевірки не створює небезпеки інтересам платника податків,
Крім того, згідно з приписами 86.4. Податкового кодексу України акт (довідка) документальної невиїзної перевірки не пізніше наступного робочого дня після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його представникам або надсилається у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Заперечення по акту перевірки розглядаються у порядку і строки, передбачені пунктом 86.7 цієї статті. Податкове повідомлення-рішення приймається у порядку і строки, передбачені пунктом 86.8 цієї статті.
Крім того, суд зазначає, що згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
При цьому, суд зауважує, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 03.11.2015 (реєстраційний номер в ЄДРСР 54005073).
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як "наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення", може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим до початку судового розгляду справи по суті.
Суд наголошує, що відповідно до вказаних норм законодавства, у випадку звернення сторони з вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Проте, позивачем не наведено та не надано жодних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній адміністративній справі.
При цьому, суд звертає увагу, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може у подальшому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що клопотання про забезпечення адміністративного позову є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 118, 165 Кодексу адмінітсративного судочинства України
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 - фізичної особи-підприємця про вжиття заходів забезпечення позову, - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини шостої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Панова Г. В.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24 липня 2017 року.