Справа № 307/883/17
Провадження № 2/307/782/17
26 липня 2017 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого Чопик В.В при секретарі Олексій Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 де третя особа виконавчий комітет ОСОБА_5 селищної рада про визнання особи таким, що втратив право на користування житлом.
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 де третя особа виконавчий комітет ОСОБА_5 селищної рада про визнання особи таким, що втратив право на користування житлом, посилаючись на те, що 16.08.1995 року нею була придбана квартира від ОСОБА_6 та ОСОБА_2, яка розташована за адресою смт. Буштино, вул.. Травнева, №6 «а» кВ. 11, що підтверджується договором купівлі-продаж. Після купівлі нею квартири відповідачі виїхали проживати за межі області, що стверджується актом обстеження квартири складеного депутатом ОСОБА_5 селищної ради ОСОБА_7 від 03.03.2017 року та довідкою виданою виконавчим комітетом ОСОБА_5 селищної ради від 16.03.2017 року. Відповідачі у вказаній квартирі не проживають більше двадцяти одного року, але добровільно з реєстраційного обліку не знялись та не бажають цього робити. Жодних витрат на утримання квартири вони не несуть, комунальні послуги не оплачують. Вважає, що відповідачі порушують її права як власника квартири у зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду.
Позивачка та іі представник в судове засідання не з'явилися, а надали суду заяву в якій просять розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити та надали суду письмове пояснення, де зазначили, що згідно договору купівлі-продажу від 16.08.1995 року посвідченого в Тячівській державній нотаріальній конторі, реєстраційний №3-413, згідно, якого ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_2, які діяли від свого імені і від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який діяв по згоді батьків, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_11,ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12 (в даний час відповідач у справі ОСОБА_13 продали а позивач ОСОБА_1 купила квартиру, що знаходться в смт. Буштино, вул. Травнева, 6/11(в даний час буд №6а. кВ.11) і яка зареєстрована за позивачем в цілому згідно з записом в реєстраційній книзі Тячівського БТІ за №1246 від 17.08.1995 року.
Таким чином, позивач є одноосібним власником вказаної квартири. Відповідачі з квартири не виписались і продовжують бути зареєстрованими по вказаній адресі.
Матеріалами справи з достовірністю встановлено, що відповідачі одразу після продажі квартири добровільно залишили її і з того часу в ній не проживають і таким чином повністю припили своє право власності та користування житлом, що стверджується актом обстеження депутата ОСОБА_5 селищної ради від 03.03.2017 року, довідкою ОСОБА_5 селищної ради №797 від 16.03.2017 року, допитаними в судовому засіданні свідками. Будь яких доказів, які б спростовували даний факт відповідачі суду не надали. Посилається на ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України ст 41 Кнституції Укпаїни та заначає, що відповідачі фактично є колишніми власниками зазначеного житлового приміщення, але на момент звернення до суд не зняті з реєстраційногообліку..
Відповідно до правил встановлених статтею 71 житлового кодексу відповідачі, які втратили право власності на квартиру, втратили і право користування нею у зв'язку з тим, що відсутні більше 6 місяців без поважних причин. Відповідачі, які були членами їхньої сім'ї, також втратили право користування цим житлом по цій же причині.
Інформації про наявність підстав передбачених ч. 3 ст. 71 ЖК, які дають право на проживання в квартирі відповідачі не надали. Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, щовтратила право користування жилим приміщенням в наслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.
.Згідно ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власникажитла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповіднодо закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
КонституцієюУкраїни (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції"закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті
Заперечення відповідача ОСОБА_2 про те, що договір купівлі-продажу є нікчемним на увагу не заслуговують, оскільки матеріальні норми цивільного права, на які вона посилається не діяли на момент виникнення вказаних правовідносин.
Договір купівлі-продажу був вчинений на підставі законодавства, що діяло на той час, а саме відповідно до положень, ст. 13, 14 ЦК УКРАЇНИ 1963 року, що визначали цивільну дієздатність неповнолітні осіб.-
Згідно нотаріально посвідченого договору за неповнолітніх договір купівлі-продажу квартири уклали їх батьки а також із згоди батьків, зокрема і відповідача ОСОБА_2, а тому його законність сумнівів не викликає.
За таких обставин, керуючисьст.ст. 319, 346, 391 ЦК України, ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибірмісця проживання в Україні" ,ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції"ст.ст. 72, 150, ЖК України, просять позо задовольнити повністю, визнати відповідачів такими, що втратили право на поживання у квартирі АДРЕСА_1 вмт. Буштино.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, причини своєї неявки суду не повідомили, а тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.
Разом з цим, відповідач ОСОБА_2 подала до суду письмове заперечення в якому проти позову заперечує стверджучи, що договір купів-продажу квартири є нікчемним, оскільки укладений без дозволу органу опіки та піклування , що передбачено ст71 ЦК України.
Представник відповідача ОСОБА_5 селищної ради в судове засідання не з'явився, а надав суду заяву в якій просять справу розглядати у відсутності представника, а тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянуто в його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене та те, що сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що квартира №11, яка розташована в смт. Буштино по вул. Травнева, № 6 «а» є приватною власністю позивача ОСОБА_1, про що свідчить договір купівлі-продажу від 16 серпня 19995 року.
Заперечення відповідача ОСОБА_2 про те, що вказаний договір купівлі-продажу є нікчемним, суд вважає, без підставними, оскільки матеріальні норми цивільного права, на які вона посилається не діяли на момент виникнення вказаних правовідносин.
Договір купівлі-продажу був вчинений на підставі законодавства, що діяло на той час, а саме відповідно до положень, ст. 13, 14 ЦК України 1963 року, що визначали цивільну дієздатність неповнолітні осіб.-
Згідно нотаріально посвідченого договору за неповнолітніх договір купівлі-продажу квартири уклали їх батьки а також із згоди батьків, зокрема і відповідача ОСОБА_2, а тому його законність сумнівів не викликає.
Відповідно до довідки ОСОБА_5 селищної ради №797 від 16.03.2017 року відповідачі зареєстровані у вище вказаній квартирі, але не проживають в ньому з 1995 року, тобто після продажу квартири виїхали на проживання за межі області.
Згідно ст. 150 Житлового кодексу громадяни, які мають у приватній власності будинок ( частину будинку) , квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати , дарувати, заповідати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст.. ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння , користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які несу перечать закону.
У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до правил встановлених ст. 71 житлового кодексу відповідачі, які втратили право власності на квартиру, втратили і право користування нею у зв'язку з тим, що відсутні більше 6 місяців без поважних причин. Відповідачі, які були членами їхньої сім'ї, також втратили право користування цим житлом по цій же причині.
Інформації про наявність підстав передбачених ч. 3 ст. 71 ЖК, які дають право на проживання в квартирі відповідачі не надали. Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в наслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.
.Згідно ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власникажитла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповіднодо закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
КонституцієюУкраїни (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції"закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Отже, виходячи з вище наведеного суд приходить до висновку, що оскільки квартира №11 в смт. Буштино по вул. Травнева, № 6 «а» належить на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу позивачу ОСОБА_1, відповідачі не мають жодних правових підстав на проживання у ній і вказана квартира не може вважатися їх місцем проживання, а тому суд вважає, що позов слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 3, 60, 169, 209, 213-215, 234 ЦПК України, ст. 150 Житлового кодексу громадяни, ст.. ч.1 ст. 316 ст. 317 ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7 такими, що втратили право користування квартирою №11, що розташована за адресою смт. Буштино, вул. Травнева, № 6 «а».
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: В.В.Чопик.