Єдиний унікальний номер 219/6385/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1257/2017
Головуючий в 1 інстанції: Конопленко О.С.
Доповідач: Тимченко О.О.
Категорія 20
26 липня 2017 року
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Тимченко О.О.,
суддів: Мірута О.А., Хейло Я.В.,
за участю секретаря Яворського О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє представник ОСОБА_2, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки недійсними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2017 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки недійсними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом не враховано, що договору купівлі-продажу від 25 квітня 2014 року житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: вул. Сонячна, 19, с. Діброво Краснолиманського району Донецької області, були укладені позивачем внаслідок впливу тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Вважає, що її похилий вік, одинокість, хвороба та вкрай скрутне матеріальне становище є тяжкими обставинами, які змусили її укласти спірні угоди. Доказом укладення угод на вкрай невигідних умовах є те, що експертна оцінка земельної ділянки становить 105 642,00 грн., а продаж вчинено за 25 000,00 грн. Крім того, відповідачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження сплати ними грошевих коштів за придбання житлового будинку та земельної ділянки.
Позивачка та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували , просили її відхилити.
Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилили.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірний договір купівлі-продажу укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.
Такий висновок суду є вірним, ґрунтується на вимогах матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно договору купівлі-продажу жилого будинку від 25 квітня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Артемівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1098, ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 купила жилий будинок № 19, розташований у с. Діброва Краснолиманського району Донецької області, по вул. Сонячна (а.с. 7).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 квітня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Артемівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1100, ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,1463га, що розташована у с. Діброва м. Красний Лиман Донецької області, по вул. Сонячна, 19. Земельну ділянку площею 0,1463 га передано для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с. 8).
За правилами ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Відповідно до положень пунктів 1, 2, та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК Укпраїни зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Також пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при розгляді справ цієї категорії необхідно виходити із того, що відповідно до статей 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалась. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інших обставин, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Із аналізу зазначених норм права випливає, що для того, щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно довести : 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.
Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати наступне.
По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.
По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.
По-третє, хоча ЦК і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Тобто тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися з урахуванням всіх обставин справи.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Вимоги ст.ст. 60, 179, 213, ЦПК України зобов'язують суд з'ясовувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
На підставі ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
Виходячи з положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач не надала суду належних та переконливих доказів, які б свідчили про укладення спірних договорів під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Крім того, згідно рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14 березня 2016 року, яке 11 травня 2016 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області, яким мотивувальною рішення встановлено наступні обставини справи - в судовому засіданні був допитаний в якості спеціаліста державний нотаріус Другої Артемівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, письмові пояснення якої залучені до матеріалів справи, яка пояснила, що перед посвідченням договорів купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки, нею було роз'яснено сторонам всі права, обов'язки та правові наслідки правочинів, які будуть вчинятися. За роки своєї багаторічної практики нею взято за правило завжди перед укладенням будь-якого нотаріального договору або угоди спілкуватися з людьми, особливо похилого віку, з'ясовувати всі обставини та наслідки вчиненого, чи усвідомлює людина, який правочин здійснює, що було і здійснено при даного правочину. Після чого сторони особисто, в її присутності, прочитали та підписали договір. При цьому ОСОБА_1 усвідомлювала значення своїх дій, на стан здоров'я не скаржилася. На час підписання договору жодна із сторін не вказувала на те, що умови договору викладені не вірно, або не відповідають дійсним намірам сторін. При підписанні договору жодна із сторін не заявляла про те, що договір вчиняється нею внаслідок обману, тяжких обставин, під впливом яких вона вчиняє цей правочин, і жодна із сторін не перебувала під час посвідчення договору у стані хвороби, не підписувала договір під примусовим впливом та усвідомлювала значення своїх дій і могла керувати ними. У разі, якщо будь-яка із зазначених обставин мала б місце, вона відмовила б сторонам у вчиненні нотаріальної дії. Вищезазначені договори були підписані сторонами власноручно після прочитання договору, що може свідчити, що сторони розуміли вищеперераховані умови. Ні Цивільним кодексам України, ні Законом України «Про нотаріат», ні Порядком вчинення нотаріальних дій не передбачено, що нотаріус зобов'язаний читати текст договору сторонам вголос. Нотаріусом може бути прочитано текст договору за проханням сторін. В судовому засіданні не знайшов свого підтвердження той факт, що при укладанні вищевказаних договорів купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позивачка не знала, що укладає договір саме купівлі-продажу, що ОСОБА_1 введена в оману, оскільки державний нотаріус ОСОБА_5 показала, що, з урахуванням похилого віку позивачки, вона мала з нею розмову до підписання договорів про те, чи усвідомлює вона, який правочин здійснює, чи згодна вона з цим, з'ясовувала, де буде жити ОСОБА_1 після цього, чи все її влаштовує, чи отримала вона гроші, на що остання надавала позитивні відповіді. Крім того, ніхто з допитаних свідків не вказав на те, що ОСОБА_1 була введена в оману відповідачкою та її чоловіком. З огляду на вищевказане суд вважає, що позивачкою не доведені ті обставини та доводи, на які вона посилається, тому, оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що в задоволенні позову представника позивача за договором ОСОБА_2, діючої в інтересах ОСОБА_1, до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним слід відмовити, оскільки судовому засіданні не встановлено, що договори, складені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчені державним нотаріусом Другої Артемівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були укладені під впливом обману, оскільки і поясненнями сторін, і поясненнями самої позивачки, і поясненнями свідків та спеціаліста підтверджується той факт, що ОСОБА_1 на момент укладення договорів усвідомлювала свої дії, розуміла, що трапляється, приймала учать в підготовці документів, оцінці об'єкту продажу, також безпосередньо була стороною правочину, брала участь в укладанні договорів, підписувала їх, отримувала гроші, крім того, сама була ініціатором продажу свого будинку, тому доводи позивачки та її представника щодо того, що ОСОБА_1 вчиняла даний правочин під впливом обману, є безпідставними, та такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тобто, договори, що оспорюють були укладені сторонами з дотриманням норм діючого законодавства України. Тобто, при укладенні спірних договорів сторонами було узгоджено істотні умови договорів, в тому числі відносно ціни продажу житлового будинку та земельної ділянки. Сторони зазначили, що ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення цих договорів не підлягає. Крім того, в договорах купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки зазначено, що волевиявлення обох сторін є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі.
Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, щодо неналежної оцінки наданих позивачкою доказів.
Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.
Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.
За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не отримувала коштів, спростовуються матеріалами справи, а саме п. п.2 та 3.1 спірних договорів, в яких зазначено, що факт повного розрахунку за продане майно підтверджується.
Доводи про те, що судом не враховано похилий вік позивачки, її стан здоров'я, що вона потребує стороннього догляду, правова необізнаність, які вплинули на укладання спірних договорів, судом правильно не прийняті до уваги, оскільки не мають правового значення в даному випадку.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду є законним і обґрунтованим, тому відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Суд першої інстанції правильно визначився з нормами матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами і обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволені позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до положень ч.2 ст.308 ЦПК України та роз'яснень що містяться у п. 18 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а тому апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України , апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2017 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: