19 липня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/786/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Довгопол М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Дубінчина О.М.,
представника позивача - Крамаренко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
19 травня 2017 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 39037,20 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 468,30 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем на виконання вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2016 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за 2 робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами, у сумі 39037 грн 20 коп., у зв'язку з чим позивачем розраховано пеню у сумі 468 грн 30 коп.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника позивача у відпустці /а.с. 142/.
За приписами статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону /частини 1, 3 статті 56 Кодексу/. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом /частина 7 статті 56 Кодексу/.
Враховуючи те, що відповідачем до клопотання про відкладення розгляду справи не додано жодних доказів на підтвердження неможливості забезпечити явку уповноваженого представника до суду для участі у даній справі, при цьому інститутом представництва не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками юридичних осіб на основі договору, а також передбачена можливість участі керівника як законного представника підприємства, судом визнано причини неявки представника неповажними та відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його необґрунтованістю.
У відповідності до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на викладене, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, на підставі матеріалів, які містяться в справі.
У письмових запереченнях /а.с. 45 - 46/ відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ТОВ «Коста» протягом 2016 року щомісячно подавалися до Горішньоплавнівського міського центру зайнятості звіти № 3-ПН, відповідно до яких товариством пропонувалися вакансії для працевлаштування інвалідів. Зауважував, що Горішньоплавнівським міським центром зайнятості протягом 2016 року направлялися інваліди для працевлаштування, однак вони самостійно відмовилися від запропонованих посад або не відповідали вимогам щодо працевлаштування за медичними показниками стану здоров'я. За таких обставин відповідач вважає, що товариство виконало усі обов'язки щодо працевлаштування інвалідів, визначені законодавством, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Коста" (ідентифікаційний код 23542531) зареєстроване як юридична особа 26.06.1995, відомості про яку включено до Єдиного державного реєстру 09.12.2005, запис № 1 584 120 0000 000271, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 73-79/.
16 лютого 2017 року ТОВ "Коста" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма № 10-ПІ) /а.с.5/.
Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила 43 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів " - 2 особи.
Беручи до уваги дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів (2 особи), в сумі 39037 грн 20 коп. /а.с. 6/
З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 30 днів (з 19.04.2017 по 18.05.2017) позивачем розраховано пеню у розмірі 468 грн 30 коп.
Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд враховує наступне.
За змістом частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
В силу положень частин 1, 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Суд враховує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому за приписами частини 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
За таких обставин, у разі якщо підприємством вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись тощо.
Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалася у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 20 червня 2011 року у справі 21-60а11, від 26 червня 2012 року у справі 21-105а12.
У свою чергу висновок про належне виконання підприємством свого обов'язку по вжиттю усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів може бути зроблений у разі підтвердження здійснення підприємством передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування уповноважених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів для забезпечення можливості виконання органами, зазначеними в статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 28 травня 2013 року у справі 21-386а12, від 11 червня 2013 року у справі 21-63а13, від 11 лютого 2014 року у справі 21-485а13.
Згідно з положеннями наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" форма звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - інформація) заповнюється роботодавцями та подається до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).
З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування інвалідів.
За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).
Судом встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2016 році склала 43 особи.
Відтак в силу вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача становив два робочих місця.
ТОВ «Коста» норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році не було виконано, оскільки двоє інвалідів не були працевлаштовані, що визнається сторонами.
Із січня по березень, а також з травня по грудень 2016 року відповідачем щомісяця подавалася до Горішньоплавнівського міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням двох вакансій для працевлаштування інвалідів за посадою «комплектувальник матеріалів, крою та виробів», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями звітів за формою №3-ПН /а.с. 89 - 91, 93 - 100/. У квітні 2016 року відповідачем подано звітність за формою 3-ПН із зазначенням однієї вакансії для працевлаштування інвалідів за посадою «комплектувальник матеріалів, крою та виробів» /а.с. 92/. За таких обставин заявлена відповідачем у звітності за формою 3-ПН у квітні 2016 року кількість вакансій для працевлаштування інвалідів не узгоджувалася із передбаченим законодавством нормативом для працевлаштування інвалідів.
Таким чином відповідачем вжито заходів щодо інформування центру зайнятості про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів за період із січня по березень, а також з травня по грудень 2016 року, водночас у квітні 2016 року - передбачений частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" обов'язок надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, виконано не в повному обсязі.
Також суд бере до уваги, що упродовж 2016 року на підприємство відповідача Горішньоплавнівським міським центром зайнятості тричі направлялись для працевлаштування інваліди, про що свідчать завірені копії корінців направлень на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, а також копії довідок МСЕК, надані на вимогу суду Горішньоплавнівським міським центром зайнятості /87-88, 120-126/.
Суд зауважує, що наказом Міністерства соціальної політики України від 17 серпня 2015 року № 848 затверджено форми направлення на працевлаштування та корінця направлення на працевлаштування, із змісту яких вбачається, що направлення на працевлаштування залишається у роботодавця, а корінець направлення повертається до центру зайнятості.
Відповідно до корінців направлень на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, ТОВ "Коста" відмовлено у прийнятті на роботу двом направленим особам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а одна особа - ОСОБА_5 сама відмовилася працювати на відповідному робочому місці, на яке її було направлено центром зайнятості /а.с. 87 - 88/. Зазначені обставини також підтверджуються листом Горішньоплавнівського міського центру зайнятості від 06.06.2017 № 03-10/302 /а.с. 86/.
Суд враховує, що за приписами частини 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
За змістом положень частини 1 статті 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006, яка ратифікована Україною 16.12.2009 та набрала чинності для України 06.03.2010, держави-учасниці визнають право інвалідів на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для інвалідів. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке: a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці.
Частиною 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" встановлено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що відмова в укладенні трудового договору з інвалідом може мати місце лише у випадках, вичерпний перелік яких зазначено у статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".
Відповідної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 24.05.2016 у справі 826/7744/15 /реєстраційний номер в ЄДРСР 58103852/.
Надаючи оцінку обґрунтованості відмов відповідача у прийнятті на роботу осіб, направлених центром зайнятості на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, суд виходить з наступного.
Так, судом встановлено, що Горішньоплавнівським міським центром зайнятості у 2016 році на робоче місце (вакансію) відповідача «комплектувальник матеріалів, крою та виробів" направлено ОСОБА_4, яка є інвалідом 3 групи, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК серії АВ № 0494281 /а.с. 121/. У корінці направлення на працевлаштування від 12 вересня 2016 року, засвідченого підписом та печаткою відповідача, зазначено "відмовлено у прийнятті на роботу, робоче місце зайняте з 12.09.2016", "за станом здоров'я" /а.с. 88/.
При цьому суд враховує, що за змістом висновку про умови та характер праці у довідці МСЕК, а також індивідуальної програми реабілітації інваліда № 667, ОСОБА_4 рекомендована «праця без важких фізичних навантажень, без довготривалої ходи та перебування в вимушеній позі» /а.с.121-123/.
Судом також встановлено, що ОСОБА_4 було надано відповідачу довідку Комсомольської міської лікарні від 09.09.2016, в якій зазначено, що хворій протипоказано тривале статичне навантаження (стояння, тривала ходьба) /а.с. 132/.
Також Горішньоплавнівським міським центром зайнятості у 2016 році на робоче місце (вакансію) відповідача "комплектувальник матеріалів, крою та виробів" направлено ОСОБА_3, яка є інвалідом 3 групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0490776 /а.с. 124/. У корінці направлення на працевлаштування від 22 вересня 2016 року, засвідченого підписом та печаткою відповідача, зазначено "відмовлено у прийнятті на роботу, робоче місце зайняте з 26.09.2016", "за станом здоров'я" /а.с. 87/. При цьому за змістом висновку про умови та характер праці у довідці МСЕК, ОСОБА_3 "протипоказана важка фізична праця, інсоляції, переохолодження" /а.с.124/. Аналогічні рекомендації зазначені і в індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 1353, виданій ОСОБА_3 /а.с. 125 - 126/.
У письмових поясненнях, наданих до суду, відповідач щодо підстав відмови у прийнятті на роботу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилався на те, що посада комплектувальника матеріалів, крою та виробів, відповідно до посадової інструкції, затвердженої 04.01.2016, передбачає: своєчасну подачу крою на робочий стіл швачки (вага полотна становить до 20 кг), між операційне транспортування ящиків (вага з виробами становить до 15,6 кг), подання необхідної фурнітури, нитки, транспортування ящиків з готовими виробами, транспортування фурнітури, тобто вказана посада передбачає значне фізичне навантаження працівника, в тому числі постійне пересування з вантажем по цеху, тому працевлаштування ОСОБА_3, якій протипоказана важка фізична праця згідно довідки АВ № 0490776 та ОСОБА_4, якій протипоказане тривале статичне навантаження згідно довідки від 09.09.2016, не уявлялося можливим з огляду на їхні діагнози /а.с. 129/.
Однак суд зауважує, що відповідачем надано до суду затверджену 04.01.2016 посадову інструкцію ручниці в роботі швейного цеху /а.с. 130/, тоді як вакансію для працевлаштування інвалідів заявлено на посаду «комплектувальник матеріалів, крою та виробів», на яку відповідно центром зайнятості направлено інвалідів для працевлаштування. Посадову інструкцію комплектувальника матеріалів, крою та виробів відповідачем не надано, відтак посилання відповідача на перелік посадових обов'язків комплектувальника із зазначенням ваги предметів, які повинні переноситися працівником, суд вважає необґрунтованими. Крім того, суд зазначає, що посадова інструкція ручниці також не містить відомостей про вагу предметів, що піднімаються та переміщуються.
Також суд бере до уваги, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 № 248, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.05.2014 за № 472/25249, затверджено Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» (далі - Гігієнічна класифікація праці), які спрямовані на гігієнічну оцінку умов та характеру праці на робочих місцях працівників та застосовуються на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності у випадках, передбачених законодавством.
За змістом пункту 7 розділу І Гігієнічної класифікації праці умови праці - сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконання нею трудових обов'язків; важкість (тяжкість) праці - характеристика трудового процесу, що відображає рівень загальних енергозатрат, переважне навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну та інші системи.
Важкість праці характеризується рівнем загальних енергозатрат організму або фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальною кількістю стереотипних робочих рухів, величиною статичного навантаження, робочою позою, переміщенням у просторі.
Категорії робіт за важкістю: легка, середньої важкості, важка, дуже важка.
Гігієнічною класифікацією праці розподіляються умови праці на 4 класи (пункт 1.1. розділу ІІ):
- 1 клас (оптимальні умови праці) - умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату та показників важкості трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
- 2 клас (допустимі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів (а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни) та не повинні чинити несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їх нащадків в найближчому і віддаленому періодах.
- 3 клас (шкідливі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.
- 4 клас (небезпечні умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм.
Відповідно до пункту 11.1. розділу ІІ Гігієнічної класифікації праці важкість та напруженість трудового процесу визначаються та оцінюються за показниками, що наведені в додатках 15, 16, 17 до цієї Гігієнічної класифікації праці.
Так, додатком № 15 до Гігієнічної класифікації праці визначені класи умов праці за показниками важкості праці, а саме: оптимальний (легка), допустимий (середньої тяжкості), шкідливий (важка).
Суд зазначає, що форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» передбачає у розділі ІІ «Характеристики вакансії(й) та вимоги до претендента(ів)» графу 8 «Умови праці»: оптимальні, допустимі, шкідливі, інше.
Суд наголошує, що ТОВ «Коста» у поданій до Горішньоплавнівського міського центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН за 2016 рік, зазначивши вакансії для працевлаштування інвалідів на посаді «комплектувальник матеріалів, крою та виробів», вказав у графі 8 «Умови праці» - оптимальні, що за Гігієнічною класифікацією праці та додатком № 15 до неї означає легку працю, яка передбачає зокрема, що маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну для жінок складає до 5 кг.
Відповідачем до суду не надано документів щодо атестації робочого місця «комплектувальник матеріалів, крою та виробів», які могли б підтвердити особливі умови праці на вказаній посаді, в тому числі важкі фізичні навантаження.
За таких обставин суд вважає, що відповідачем не доведено, що робота на посаді «комплектувальник матеріалів, крою та виробів», яка була заявлена до працевлаштування, передбачає важку фізичну працю з огляду на положення Гігієнічної класифікації праці та, зокрема, додатку № 15 до неї, як і не доведено, що вказана посада передбачає тривале статичне навантаження, довготривалу ходу, перебування у вимушеній позі, які також є показниками важкості праці згідно із додатком 15 до Гігієнічної класифікації праці, а також можливість інсоляцій, переохолодження.
Крім того, суд зважає на те, що характеристика вакансії відповідача для працевлаштування інвалідів також не містила застережень щодо важких фізичних умов праці.
Таким чином відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що стан здоров'я направлених центром зайнятості інвалідів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за висновком медико-соціальної експертизи перешкоджав виконанню останніми професійних обов'язків на посаді комплектувальника матеріалів, крою та виробів, вакансії щодо якої були заявлені у звітах за формою 3-ПН протягом 2016 року, або загрожував здоров'ю і безпеці праці інших осіб.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вказану вище посаду не була обумовлена підставами, передбаченими статтею 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", тобто була необґрунтована і безпідставна.
Враховуючи наведене вище, відповідач не довів належними та допустимими засобами доказування факту здійснення ним усіх передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування двох осіб з інвалідністю, попередньо при цьому проінформувавши уповноважений орган про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування таких інвалідів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та невжиття всіх залежних від підприємства заходів щодо працевлаштування інвалідів, що призвело до безпідставної відмови протягом 2016 року у працевлаштуванні двох інвалідів, тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій відповідає вимогам статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми №10-ПІ, поданого відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньорічна заробітна плата штатного працівника (код рядка 05) - 19518,60 грн. (839 300 : 43). Відтак сума адміністративно-господарських санкцій для відповідача за два робочих місця, призначених для працевлаштування інваліда і не зайнятих інвалідами, складає 39037,20 (19518,60 грн х2).
Крім того, за несвоєчасну сплату суми адміністративно-господарських санкцій підлягає сплаті пеня за 30 днів (з 19.04.2017 по 18.05.2017 включно) у розмірі 468,30 грн (39037,20 грн х 0,04% х 30).
Відповідно до частини 9 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.
Враховуючи те, що відповідачем не сплачено у встановлений законом строк суму адміністративно-господарських санкцій, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 39037,20 грн та пені в сумі 468,30 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, не підлягають стягненню із відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста" (ідентифікаційний код 23542531) адміністративно - господарські санкції у розмірі 39 037 грн 20 коп. (тридцять дев'ять тисяч тридцять сім гривень двадцять копійок) та пеню у розмірі 468 грн 30 коп. (чотириста шістдесят вісім гривень тридцять копійок) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 13937406), на р/р 31214230700006 в ГУДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, код 37802029, одержувач УДКСУ у м. Горішні Плавні.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 24 липня 2017 року.
Суддя М.В. Довгопол