м. Вінниця
17 липня 2017 р. Справа № №802/529/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
секретаря судового засідання: Демченка А.М.,
за участю представників сторін:
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Лепетухи Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради Бурлаки Вікторії Вікторівни
про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов'язання розглянути заяву,-
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до державного реєстратора Бурлак Вікторії Вікторівни про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов'язання розглянути заяву про державну реєстрацію.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, 17.03.2017 року відповідачем прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №34320488 щодо проведення державної реєстрації права власності на колгоспний двір, що розташований за адресою АДРЕСА_1, Вінницький район, Вінницька область. Вважає дане рішення протиправним, оскільки позивачем подано документи необхідні і передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.
Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечувала, свою позицію виклала у письмових запереченнях, та усних пояснення в судовому засіданні, в яких вказує на те, що відповідно до ст. ст. 15, 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам, яка провадиться на підставі заяви власника, іншого право набувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи, разом із якою подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Однак, всупереч даним нормам закону, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 надав довіреність на представлення інтересів ОСОБА_5. У зв'язку із чим вважає, що державний реєстратор діяла правомірно.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
15.03.2017 року ОСОБА_1, як представник ОСОБА_3, звернувся до державного реєстратора з письмовою заявою про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1, Вінницький район, Вінницька область. До заяви надав паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_3, довідку МСЕК, оригінал довіреності уповноваженої особи, оригінал свідоцтва на право власності виданого виконавчим комітетом Ради народних депутатів, рішення №128 виконавчого комітету Вінницької районної ради, копію по господарської книги Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
17.03.2017 року відповідачем прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №34320488 щодо проведення державної реєстрації права власності на колгоспний двір, що розташований за адресою АДРЕСА_1, Вінницький район, Вінницька область.
Вважаючи дане рішення протиправним, оскільки позивачем подано всі документи необхідні і передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні норми чинного законодавства.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-VI ( далі- Закон).
Статтею 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону заявник - це власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав; особа, за якою закріплений особовий рахунок в погосподарській книзі відповідної сільської, селищної, міської ради, або уповноважена нею особа - у разі проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку;
Згідно з ч.1 ст.6 Закону систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти; державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Частиною 1 ст. 11 Закону встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Згідно до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Отже, даною нормою передбачено перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав.
Пунктом 8 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 передбачено, що під час формування та реєстрації заяви у базі даних заяв державний реєстратор, уповноважена особа встановлює особу заявника на підставі передбаченого Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документа, що посвідчує таку особу. У разі подання заяви уповноваженою на те особою державний реєстратор, уповноважена особа перевіряє обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, документи, які подав ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3, відповідачем прийнято та за результатами їх розгляду винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №34320488, у зв'язку із тим, що: 1) заява про державну реєстрацію подана неналежною особою; 2) колгоспний двір відсутній у переліку об'єктів нерухомого майна щодо якого проводиться державна реєстрація прав.
Відповідно до ст.22 Закону, відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Статтею 23 Закону передбачено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором у разі подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.
Статтею 24 Закону встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Враховуючи відсутність у ОСОБА_1 належного підтвердження повноважень, зокрема, довіреності від імені ОСОБА_3, що в свою чергу, свідчить про подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, державний реєстратор мав можливість зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію прав та надати час для усунення недоліків.
Але, не зважаючи на вимоги ст.23 Закону, державний реєстратор розглянув подану ОСОБА_1 заяву по суті, та відмовив у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що державний реєстратор неправомірно, передчасно виніс рішення про відмову у державній реєстрації права власності, а тому, діяв не у межах, порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством, у зв'язку із чим дане рішення підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради Бурлаку Вікторію Вікторівну повторно розглянути заяву про державну реєстрацію права власності, яку подано ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 15 березня 2017 року за реєстраційним №21383804, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, повноваження відповідача щодо державної реєстрації є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції.
Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву, подану ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3, від 15.03.2017 року про проведення державної реєстрації права власності на колгоспний двір, що розташований за адресою АДРЕСА_1, Вінницький район, Вінницька область, з урахуванням висновків суду.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Скасувати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради Бурлаки Вікторії Вікторівни №34320488 від 17 березня 2017 року.
Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради Бурлаку Вікторію Вікторівну повторно розглянути заяву про державну реєстрацію права власності, яку подано ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 15 березня 2017 року за реєстраційним №21383804.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
КОПІЯ ВІРНА Суддя:
Секретар: