м. Вінниця
18 липня 2017 р. Справа № 802/940/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян М.Б.,
за участі секретаря судового засідання: Крисько І.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області
про: розірвання трудового договору
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області про розірвання трудового договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України. До початку проведення антитерористичної операції проживала в м. Сніжне Донецької області, перебувала у трудових відносинах з управлінням Пенсійного фонду України в м. Сніжне та працювала на посаді головного спеціаліста відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи. Разом з тим, з 17 березня 2014 року по 05 січня 2017 року відповідно до наказу УПФ України у м. Сніжне Донецької області № 03-ВН від 17 березня 2014 року позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Однак, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області позивач виїхала з району проведення антитерористичної операції без припинення трудових відносин з роботодавцем. 28 грудня 2016 року позивач звернулась до відповідача за новою юридичною адресою із нотаріально посвідченою заявою про звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв'язку з проведенням на території м. Сніжне Донецької області антитерористичної операції та переїздом її сім'ї у нове місце проживання. Листом управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області № 396/10 від 06 січня 2017 року повідомило позивача, що в управління на зберіганні знаходиться трудова книжка та особова справа, однак у трудових відносинах з управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області остання не перебуває, відтак немає можливості її звільнити.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання вчасно та належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України.
До початку проведення антитерористичної операції проживала в м. Сніжне Донецької області, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України (серія НОМЕР_1), виданого Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області.
ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з управлінням Пенсійного фонду України в м. Сніжне та працювала на посаді головного спеціаліста відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи.
Наказом УПФ України у м. Сніжне Донецької області № 03-ВН від 17 березня 2014 року позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 17 березня 2014 року по 05 січня 2017 року.
28 грудня 2016 року позивач звернулась до відповідача за новою юридичною адресою із нотаріально посвідченою заявою про звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв'язку з проведенням на території м. Сніжне Донецької області антитерористичної операції та переїздом її сім'ї у нове місце проживання.
Вказана заява надіслана на нову юридичну адресу УПФ України у м. Сніжне Донецької області, яку відповідач змінив на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 07 листопада 2015 року.
Листом управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області № 396/10 від 06 січня 2017 року повідомило позивача, що в управління на зберіганні знаходиться трудова книжка та особова справа, однак у трудових відносинах з управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області остання не перебуває, відтак немає можливості її звільнити.
Крім того, УПФ України у м. Краматорську Донецької області надіслано на адресу ОСОБА_1 її трудову книжку та копію наказу УПФ України у м. Сніжне Донецької області від 17 березня 2014 року № 03-ВН "Про надання соціальної відпустки".
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Поняття внутрішньо переміщеної особи розкрито у статті 1 Закону № 1706-VII, відповідно до частини першої якої внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Згідно з частиною 2 цієї статті адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
За приписами абзацу другого частини четвертої статті 7 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). У разі припинення приймання поштових відправлень на/з території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, така заява подається до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації повинні були забезпечити до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснювалося лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.
У Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р., під номером 1пункту 1 значиться місто Донецьк.
На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України УПФУ у м Сніжне Донецької області змінило юридичну адресу на нову: 84302, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5.
Як повідомило УПФ України в м. Краматорську Донецької області листом № 396/10 від 06 січня 2017 року в управлінні на зберіганні знаходиться трудова книжка ОСОБА_1 та її особова справа, у трудових відносинах із вказаним управлінням вона не перебуває, тому немає можливості її звільнити.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з управлінням Пенсійного фонду України в м. Сніжне та працювала на посаді головного спеціаліста відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи.
Робота в органах Пенсійного фонду України відноситься до державної служби.
На момент виникнення спірних правовідносин суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювалися Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ).
Стаття 1 Закону №3723-ХІІ містила визначення державної служби в Україні, відповідно до якої це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Пунктом 2 частини 1 статті 30 Закону №3723-ХІІ передбачалося, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 161 цього Закону.
Згідно зі статтею 16 Закону №3723-ХІІ на державних службовців поширюються вимоги та обмеження, передбачені Законом України "Про запобігання корупції".
Відповідно до статті 161 Закону №3723-ХІІ державні службовці зобов'язані дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 року №1700-VII (далі - Закон №1700-VII).
Відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1700-VII державні службовці належать до суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону
Частиною 1 статті 1 Закону №1700-VII реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень; потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів встановлені Розділом V Закону України "Про запобігання корупції".
Відповідно до статті 25 Закону №1700-VII особам, зазначеним у пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону, забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Системний аналіз вказаних вимог Закону № 3723-ХІІ та Закону № 1700-VII свідчить, що державний службовець не має права займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.
Таким чином, перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з УПФ України у м. Сніжне Донецької області, продовжувати які вона не може через те, що покинула своє місце проживання у м. Донецьку та через проведення та території Донецької області антитерористичної операції, позбавляє її можливості подальшого працевлаштування.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Судом встановлено, що 05 січня 2017 року закінчилася відпустка по догляду за дитиною, про що свідчить наказ УПФ України у м. Сніжне Донецької області від 17 березня 2014 року № 03-ВН.
Отже, 06 січня 2017 року позивач повинна була приступити до роботи.
У зв'язку із неможливістю продовження роботи за попереднім місцем проживання, ОСОБА_1 направила відповідачу рекомендованим листом нотаріально посвідчену заяву про звільнення з посади головного спеціаліста відділу контрольно-перевірочної роботи з 05 січня 2017 року відповідно до статті 38 КЗпП України у зв'язку з проведенням на території міста Донецька антитерористичної операції та переїздом її та її сім'ї на нове місце проживання.
Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, яка регулює питання розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Судом встановлено, що нотаріально посвідчена письмова заява про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України подана позивачем у відповідності до вимог абзацу 2 частини 4 статті 7 Закону № 1706-VII.
З листа УПФ України в м. Крамоторську Донецької області № 396/10 від 06 січня 2107 року з'ясовано, що в управлінні на зберіганні знаходиться трудова книжка ОСОБА_1 та її особова справа, у трудових відносинах із вказаним управлінням вона не перебуває, тому немає можливості її звільнити.
Вказане унеможливлює розірвання трудового договору, укладеного між сторонами, працедавцем - УПФ України у м. Сніжне Донецької області.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак, позов належить задовольнити.
Виходячи з приписів абзацу 2 частини 4 статті 7 Закону № 1706-VII, трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та управлінням Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області підлягає розірванню з 05 січня 2017 року на підставі ст.38 КЗпП України в судовому порядку.
В силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що обставини, наведені у адміністративному позові, знайшли підтвердження в ході судового розгляду, а тому позов підлягає задоволенню.
Враховуючи відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Розірвати трудовий договір укладений між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та управлінням Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 05 січня 2017 року.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна