Провадження № 22-ц/774/3487/17 Справа № 202/6700/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 48
20 липня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Назаренко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи -Васильківська районна державнаадміністрація Дніпропетровської області, державний нотаріус Васильківської державної нотаріальної контори Васильківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування, -
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Усунуто ОСОБА_4, від права на спадкування за законом після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 Вирішено питання судових витрат (а.с.205-206).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження по справі (а.с.209-212).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 364-р-12 від 25.07.2012 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, було надано статус дитини - сироти, оскільки мати ОСОБА_7, ОСОБА_8, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, його батько, ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року( а.с. 35,37,42).
Розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 539-р-12 від 23.10.2012 року ОСОБА_5, позивач у справі, була призначена опікуном неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.94).
Після смерті батьків ОСОБА_7, залишилися родичі по лінії батька: баба, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідач у справі та дядько, ОСОБА_10; по лінії матері у ОСОБА_7 залишився дядько, ОСОБА_11.
Судом першої інстанції встановлено, що після смерті матері ОСОБА_7, ОСОБА_8, його баба - ОСОБА_4 мала у власності двокімнатну квартиру у АДРЕСА_1; працювала, отримувала пенсію, що не заперечується відповідачем. Проте, будучи зобов'язаною в силу закону утримувати свого внука і маючи таку можливість, ОСОБА_4 ухилилась від виконання обов'язку щодо його утримання, хоча ОСОБА_7 потребував такої допомоги в силу свого неповнолітнього віку.
Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що коли виникло питання, де після смерті матері буде проживати ОСОБА_7, ОСОБА_4 відмовилась забрати внука до себе і запропонувала віддати його в інтернат. Цю обставину в судовому засіданні не заперечувала і сама відповідач.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер ( а.с.74).
Після його смерті залишилася спадщина у вигляді земельної ділянки у Васильківському районі Дніпропетровської області. За оформленням спадкових прав після смерті ОСОБА_7 звернулась його баба, ОСОБА_4.( а.с. 96-111).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у справі оформила на ОСОБА_7 пенсію по втраті годувальника, яка за весь період становила від 890 до 1071 гривні, а також отримувала від держави допомогу на підопічну дитину від 1200 до 1600 гривень. Проте, цих грошових коштів було недостатньо, оскільки ОСОБА_7 навчався в училищі; встановлено, що ОСОБА_7 вимушений був підробляти на різних роботах по господарству в селі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ч.3 ст.1224 ЦК України, виходив з того, що неповнолітній ОСОБА_7, залишившись без батьківського піклування, в силу свого віку потребував утримання; відповідач, згідно з вимогами ст.. 265 СК України зобов'язана була взяти на себе обов'язки по його утриманню. Проте, свідомо ухилилась від утримання внука, хоча мала таку можливість.
Такі висновки суду відповідають нормам цивільного законодавства та фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1224 ЦК України, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Статті 51, 52 Конституції України встановлюють право неповнолітніх дітей на утримання або з боку батьків чи осіб, які їх замінюють, або з боку держави. Тобто дитина апріорі потребує сторонньої допомоги необхідної для її існування. Неповнолітня дитина в обов'язковому порядку є утриманцем, про що зазначено в підпункті «а» пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї».
Відповідно до ст. 265 СК України, баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.
Судом першої інстанції доведено ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків.
Доводи апеляційної скарги, що позивач не є родичем померлого та не є спадкоємцем за законом, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначений факт не має відношення до вирішення справи. А відповідно до роз'яснення абзаців 1 і 4 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», абзацу 3 п. 4 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкоємця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч. 2 ст. 1259 ЦК.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не мала можливості утримувати свого онука так як є інвалідом третьої групи, оскільки хворіє на лівосторонній коксартроз та раніше хворіла на туберкульоз, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені докази досліджувалися та перевірялися судом першої інстанції, який не виявив причинно-наслідкового зв'язку між хворобами ОСОБА_4 та фактом ухилення від утримання неповнолітнього ОСОБА_7
До апеляційної скарги додано новий доказ на підтвердження своїх доводів щодо неможливості утримання неповнолітнього внука, це копія Виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного, санаторного) хворого ТБ 09 від 13.01.2012 року та копія Довідки КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 21 №ЦС-602 від 31.08.2016.
Відповідно до ч. 2 ст. 295 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Подані докази не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зазначені апелянтом обставини не могли бути перешкодою для виконання нею обов'язку по утриманню свого неповнолітнього внука.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального чи процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Тому, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: