Провадження № 22-ц/774/4932/17 Справа № 189/137/17 Головуючий у 1 й інстанції - Лукінова К. С. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 50
20 липня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Назаренко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 р. позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, на період навчання, починаючи стягнення з 02.02.2017 року, але не більше як до досягнення ОСОБА_3 23-річного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 640 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким змінити рішення суду, а саме в абзаці другому резолютивної частини рішення цифри після слів «починаючи стягнення з 02.02.2017..» замінити цифрами на «… починаючи стягнення з 01.03.2017»; в абзаці третьому резолютивної частини рішення - звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору у відповідності до п.12 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Підгороднянською селищною радою Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Згідно довідки №351/30 від 06.09.2016 року ОСОБА_3 є студентом першого курсу денної форми навчання факультету економіки, менеджменту та психології Київського національного торговельно-економічного університету. Закінчує навчання за навчальними планами здобувача вищої освіти освітнього ступеня бакалавр до червня місяця 2020 року (а.с. 17).
ОСОБА_3 на час навчання проживає у гуртожитку Київського національного торговельно - економічного університету, оплата якого за період з 01.09.2016 р. по 31.06.2017р. склала 3960 грн., що вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера №16873 від 29.08.2016 р. (а.с.16).
Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки займає посаду командира стартової батареї, має звання майора збройних сил України та проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка розташована у місті Первомайськ Миколаївської області, отримує державну заробітну плату та має змогу утримувати їхню спільну дитину, бо інших дітей у нього немає.
Відповідно до вимог ст. 199, 200 СК України, якщо повнолітні дочка або син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу, а розмір щомісячних аліментів на повнолітніх дочку, сина визначається судом у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина.
Положеннями ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до п.20 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання, потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що від сплати аліментів на утримання повнолітнього сина на час його навчання не ухилявся. В добровільному порядку сплачував аліменти на утримання сина після досягнення ним 18-ти річного віку, починаючи з серпня 2016 року по лютий 2017 року, що підтверджує копіями платіжних доручень, у зв'язку з чим просив зазначити період стягнення з 01.03.17р., а не з 02.02.2017р.
Проте, колегія суддів не може прийняти надані квитанції (а.с.57-63), оскільки в силу ч. 2 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в досліджені яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Надані до апеляційної скарги квитанції не можуть бути підставою для його скасування чи зміни апеляційним судом останнього в частині правильно визначеного судом першої інстанції періоду стягнення аліментів, у тому числі його початку, але у подальшому можуть бути враховані при виконанні цього рішення.
Однак, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині стягнення з відповідача 640 грн. судового збору.
Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що передбачено ч. 1, 2 ст. 88 ЦПК України.
Стягуючи з відповідача судовий збір в сумі 640 грн. на користь державного бюджету, оскільки позивач при зверненні до суду судовий збір не платила за правилами п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір” , суд не взяв до уваги, що відповідач є учасником бойових дій, що вбачається з ксерокопії посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 10 грудня 2015 року (а.с. 55). Таким чином, в силу п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір” ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору, тому стягнення з нього судових витрат на користь держави є помилковим.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення судових витрат та віднести їх за рахунок держави.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь держави в розмірі 640 грн. - скасувати. Судові витрати віднести за рахунок держави. В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: