2а/423/53/17
423/1322/17
06 липня 2017 року Попаснянський районний суд Луганської області
в складі: головуючого судді Архипенко А.В.
при секретарі Іваненко С.П.
представника позивача Солодкого В.І.
представника УПФУ Чемрат О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Попасна цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі про визнання дій неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити певні дії,
Позивачка звернулася до суду із дійсним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії УПФУ в Попаснянському районі та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії, зобов'язати УПФУ в Попаснянському зарахувати до її стажу роботи відповідні періоди роботи і зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах», відповідно до ст.13 п «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення» умовах з моменту звернення її до УПФУ, тобто з 17 січня 2017 року.
В обґрунтування позову вона зазначила наступне.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, почала працювати з 18 років ы на даний час стаж її роботи складає більше 29 років. Починаючи з 04 грудня 2001 року вона працювала на посаді рентгенлаборанта стаціонару у Первомайській міській лікарні №2 міста Гірське. Потім 03.01.2004 року була переведена на посаду рентгенлаборанта флюорографа, де працювала до 14 жовтня 2014 року. У цей період Первомайська міська лікарня №2 м.Гірське була перейменована в Первомайську однопрофільну міську лікарню. У зв'язку с бойовими діями на території Луганської області територія міста Гірське, яка раніше відносилася до міста Первомайська, була віднесена до території Попаснянського району Луганської області. Починаючи з 15.10.2014 року, у зв'язку з реорганізацією лікарні у м.Гірське, ОСОБА_3 стала працювати у КУ «Попаснянська центральна районна лікарня» на посаді рентгенлаборанта відокремленого підрозділу м.Гірське за переводом з Первомайської однопрофільної лікарні, де й працює по цей час. Тобто фактично на посаді рентгенлаборанта ОСОБА_3 працювала станом на 22 лютого 2017 року всього 15 років 2 місяці 18 днів. Таким чином, вона має право на пенсію згідно з п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії, посилаючись на те, що вона не надала уточнюючу довідку за період її роботи до 2014 року. Однак вона не може надати таку довідку. Оскільки архіви підприємства залишилися на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до письмових заперечень відповідача в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивач не надав уточнюючу довідку підприємства за спірний період, а згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу переважна частина стажу протягом спірного періоду позначена кодом «ЗПЗ055Е2», що відповідає статті 55 п. «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не ст. 13 п. «а».
У судовому засіданні представники сторін надали аналогічні пояснення, представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача - на відмові в його задоволенні.
Вислухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивачем є ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10), тобто на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (17 січня 2017 року) їй було 46 повних років.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача (а.с.7-9) вона працювала в Первомайській міській лікарні з 1989 року. При цьому 04.12.2001 року вона була переведена на посаду ренгенлаборанта стаціонару, а 03.01.2004 року була переведена на посаду рентгенлаборанта флюорографа. 14 жовтня 2014 року вона була звільнена по переводу до КУ «Попаснянська центральна районна лікарня».
Згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.14-17) підтверджується спеціальний стаж позивача за кодами ЗПЗ055Е2 та ЗПЗ013А1 протягом спірного періоду.
У довідці КУ «Попаснянська центральна районна лікарня» від 29.06.2017 року зазначено, що в складі Первомайської однопрофільної міської лікарні м.Гірське у 1994 році був відкритий рентген-кабінет та дійсно введено у штатний розпис посаду рентгенлаборанта. До жовтня 2014 року Первомайська однопрофільна міська лікарня м.Гірське знаходилася в підпорядкуванні Центральної міської лікарні м.Первомайська. Умови робочого місця не змінилися до цього часу.
Згідно з рішенням відповідача від 03.03.2017 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії через відсутність уточнюючої довідки підприємства (а.с.18). Разом із тим, в цьому рішенні зазначено, що позивач має 34 роки 0 місяців 17 днів загального стажу, крім того відповідач визнав пільговим стаж з 15.10.2014 року по 21.02.2017 року, тобто 2 роки 4 місяці 7 днів, однак для призначення пенсії необхідно, щоб позивач мала 7 років 6 місяців пільгового стажу.
У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_4 (лікар-рентгенолог лікарні м.Гірське) та ОСОБА_5 ( лаборант-рентгенолог лікарні м.Гірське) - підтвердили, що позивач протягом спірного періоду працювала рентгенлаборантом повний робочий день.
Відповідно до абз 1 п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до абз 2 п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року.
Списком №1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота на яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. №162, що діяв до 16.01.2003р., а також Списком №1, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 року, що діяв до 24.06.2016 року, було передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають рентгенлаборанти. Теж саме передбачено і Списком №1, затвердженим Постановою КМУ №461 від 24.06.2016 року. Отже, посада ОСОБА_3, за якою вона працювала у період з 04.12.2001 року по 14.10.2014 року, а також з 15.10.2014 року по даний час - віднесена до Списку №1.
Таким чином, для отримання позивачем права на пенсію достатньо, щоб їй було зараховано 5 років 1 місяць 23 дні пільгового стажу, тоді як спірний період становить 12 років 10 місяців 11 днів.
Оцінюючи указані вище докази та вирішуючи справу в цілому, суд виходить з того, що відповідно до статей 1, 3, 8 Основного Закону Україна є соціальною та правовою державою, де найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, де права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, де утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, де визнається і діє принцип верховенства права. З урахуванням цього згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Крім того, згідно з положеннями ч.3 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: … 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); … 5) добросовісно; 6) розсудливо; … 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…».
Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку - незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків - ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а так само Конституцією та законодавством України, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:
«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Саме в такій особливій ситуації опинився позивач у цій справі, котра раніше працювала в лікарні, архіви якої залишилися на тимчасово окупованій території України, що унеможливлює подання будь-яких уточнюючих довідок чи інших архівних документів щодо роботи позивача в цій лікарні (а у випадку надання таких документів вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки неможливо перевірити їх достовірність).
Слід зазначити, що відповідач відмовляється визнати пільговий стаж позивача виключно на тій підставі, що позивач не надав уточнюючих довідок підприємства, виданих в установленому законом порядку, а надані позивачем довідки, які були видані підприємством, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, відповідач не врахував як такі, що видані незаконно.
Разом із тим, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Крім того, відповідно до п.20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5); у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
На переконання суду, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, було прийнято саме з метою створення юридичних механізмів підтвердження трудового стажу працівників з метою належної реалізації ними права на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим Порядком передбачено кілька альтернативних способів підтвердження трудового стажу, які можуть бути застосовані в різних ситуація (на підставі інших, ніж трудова книжка, документів або на підставі показань свідків ).
У жодному разі не можна дійти висновку, що метою цього Порядку є створення формальних перешкод для реалізації права особи на отримання пенсії. І хоча вимагаючи деякі документи (наприклад, уточнюючу довідку підприємства), органи Пенсійного фонду України переслідують в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, тим не менше органи Пенсійного фонду України, виконуючи свої повноваження повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно (ч.3 ст.2 КАС України) з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Разом із цим, у цій справі відповідач не застосував указані вище правові процедури підтвердження пільгового стажу, передбачених Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та не врахував, що доступ до трудових архівів відповідних підприємств є неможливим внаслідок воєнних дій та тимчасової окупації частини території Луганської області.
У даному випадку відповідач повинен був керуватися положеннями ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також пунктами 1, 2, 17, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та перевірити наявність пільгового стажу на підставі записів у трудовій книжці, показань свідків, даних, наявних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що в Індивідуальних відомостях про застраховану особу спецстаж позивача протягом спірного періоду (переважна частина) позначений кодом «ЗПЗ055Е2», а не «ЗПЗ013А1», оскільки це цілком залежить від інформації, відображеній в звітності підприємства, на яку позивач не міг жодним чином вплинути. Разом із тим, кодування професії кодом «ЗПЗ055Е2» не виключає одночасного кодування її кодом «ЗПЗ013А1», що, зокрема, має місце і в ситуації позивача, що відображено в Індивідуальних відомостях про застраховану особу на її ім'я.
У той же час суд звертає увагу на суто формальний підхід відповідача, який вимагав від позивача надати уточнюючу довідку підприємства, усвідомлюючи, що така вимога не може бути виконана a priori, а встановивши, що спецстаж позивача в Індивідуальних відомостях про застраховану особу позначений неналежним (на думку відповідача) кодом, не вжив заходів для перевірки факту наявності чи відсутності пільгового стажу позивача шляхом застосування інших правових механізмів, передбачених законодавством.
При тім , у судовому засіданні, свідки ОСОБА_4 - лікар-рентгенолог відокремленого підрозділу КДП м.Гірське КУ "Попаснянська центральна лікарня" та ОСОБА_5 - лаборант відокремленого підрозділу КДП м.Гірське КУ "Попаснянська центральна лікарня " пояснили, що працюють до теперішнього часу в рентгенкабінеті лікарні м.Гірське , яка раніше, до початку проведення АТО була у складі Первомайської однопрофільної ( надалі багатопрофільної) лікарні , зараз перебуває у складі Попаснянської центральної районної лікарні.
Інформація про трудову діяльність зазначених свідків повністю падтверджена записами в їх трудових книжках, які досліджені у судовому засіданні.
ОСОБА_5 працює і названій лікарні з 1989року, ОСОБА_6 працює у названій лікарні з 1975 року, в рентгенкабінеті з 1986 року, з 2001 року працюють разом із позивачкою, весь цей час постійно, у шкідливих умовах повний робочий день.
Свідки являються пенсіонерами і весь їх трудовий стаж в рентгенкабінеті, який співпадає із спірним періодомроботи позивачки - зарахований їм до пільгового стажу за Списком 1, що підтверджено наданими з ПФУ довідками : ОСОБА_5 - з 1968 року по 2013 рік, ОСОБА_4 - з 1965 року по 2015 рік.
Надані представником позвача довідки , видані станом на червень 2017 року Попаснянською ЦРЛ про те, що умови праці в рентгенкабінеті лікарні м.Гірське за час роботи позивачки - з 14.12.2001 року по 14.10.2014 року і до теперішнього часу - не змінилися, умови праці являються шкідливими.
Суд також звертає увагу на те , що і втрудовій книжці позивачки і в трудових книжках свідків містяться записи про те, що відповідно до атестації робочого місця вони мають право на пільгову пенсію.
А, так , на думку суду, надання позивакою вищазаначеної довідки, на вимогу відповідача по перше: не є обґрунтованим за тих підстав, що така вимога була б обґрунтованою, в розумінні п.20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у них», що затверджений постановою КМУ України від 12.08.1993р. № 637, тільки у випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, а по-друге: в даному випадку всі відповідні записи, які дають право позивачу на оформлення пільгової пенсії , в трудовій книжці позивача є.
Доцього ж, отримати відповідну довідку з вказаного підприємства позивачем в реальних умовах, в будь-який спосіб неможливо, тому що м.Первомайськ Луганської області, віднесений до Переліку населених пуктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджений Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р. .
Такі дії відповідача є явно необґрунтованими та непропорційними, адже спірний період (12 років 10 місяців 11 днів) значно перевищує стаж, мінімально достатній для призначення позивачеві пенсії (5 років 1 місяць 23 дні).
Приймаючи такий висновок, суд враховує також думку Вищого адміністративного суду України, який при розгляді аналогічних справ за № К/800/40969/13 від 13 березня 2014 року та №К/800/27262/13 від 19 червня 2014 року зазначив, що відсутність у позивача уточнюючої довідки про характер роботи та характеристики виконуваної роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки та усіх додаткових документів не спростовує наявності у працівника пільгового стажу роботи, що дає право виходу на пенсію на пільгових умовах.
Отже, з огляду на відомості, що містяться в трудовій книжці позивача, Індивідуальних відомостях про застраховану особу, довідках, наданих КУ «Попаснянська центральна районна лікарня» та з урахуванням показань допитаних у судовому засіданні свідків, суд приходить до висновку про доведеність, відповідно до загальноприйнятого стандарту доведення «поза розумним сумнівом», факту роботи позивача протягом спірного періоду за професією, що надає право на пенсію відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст.9,71,86,158-163,183-2,186 КАС України, суд
Позов ОСОБА_3 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі про визнання дій неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст.13 п. «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення» та скасувати відповідне рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 03.03.2017 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати до пільгового стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст.13 п «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення», наступний період роботи ОСОБА_3:
-період роботи з 04 грудня 2001 року по 14 жовтня 2014 року на посаді рентгентлаборанта у Первомайській однопрофільній міській лікарні м. Гірське.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах згідно ст.13 п «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 17 січня 2017 року.
На постанову може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня отримання копії постанови до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський райсуд.
Повний текст постанови складено 11.07.2017 року.
Суддя Попаснянського районного суду А.В.Архипенко