ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 54/77 13.11.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореол"
до 1) Державного департаменту інтелектуальної власності;
2) Закритого акціонерного товариства "Емпілс"
про визнання недійсним знаку для товарів і послуг
Суддя Демченко Т.С.
Представники:
від позивача Павлюков К.Ю., за дов. б/н від 01.09.2009 р.
від відповідача-1 не з'явився
від відповідача-2 Новосєльцев І.І., за дов. № 66 від 07.05.2009 р.
У судовому засіданні 13.11.2009 р. за згодою представників позивача та відповідача-2 відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним знаку для товарів і послуг з комбінованим позначенням "Ореол".
Позовні вимоги мотивовані наступним. 04.07.2008 р. позивач отримав повідомлення від відповідача про наявність підстав для відмови у реєстрації поданого позивачем знака для товарів і послуг "Ореол", оскільки заявлене позивачем словесне позначення є схожим настільки, що його можна сплутати з комбінованим знаком "Ореол", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я Закритого акціонерного товариства "Емпілс", Росія.
Позивач вважає, що реєстрація такого знаку була здійснена з порушенням п. 3 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав та знаки для товарів і послуг", оскільки відповідно до вказаної норми Закону не підлягають реєстрації знаки, які можна сплутати з фірмовими найменуваннями, які належать іншим особам. Позивач (ТОВ "Ореол") використовує свою назву з моменту його державної реєстрації, а отже, право на охорону та використання комерційного найменування "Ореол" виникло у нього з 1992 року. З огляду на зазначені обставини, позивач просить визнати знак для товарів і послуг з комбінованим позначенням "Ореол", зареєстрований в Україні на ім'я ЗАТ "Емпілс" (Росія), недійсним на підставі ст. 19 Закону України "Про охорону прав та знаки для товарів і послуг".
Ухвалою суду від 17.10.2008 р. порушено провадження у справі № 54/77, розгляд справи призначено на 12.11.2008 р.
Представник позивача у судове засідання 12.11.2008 р. не з'явився, витребуваних документів суду не надав, про причини неявки не повідомив.
Представник відповідача на виконання вимог ухвали суду подав витяг з бази даних ROMARIN, відповідно до якого власником міжнародної реєстрації № 784620 на комбіноване позначення "Ореол" є Закрите акціонерне товариство "Емпілс", Росія.
Крім того, відповідач заявив клопотання про залучення власника вказаної міжнародної реєстрації як відповідача у даній справі.
Дослідивши у судовому засіданні наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, суд залучив до участі у справі іншого відповідача, яким є власник знаку для товарів і послуг "Ореол", а саме Закрите акціонерне товариство "Емпілс", Росія.
З метою належного повідомлення відповідача-2 про час та місце судового засідання, розгляд справи відкладено на 13.05.2009 р.
У судове засідання 13.05.2009 р. представник позивача не з'явився.
Відповідач-1 у поданому відзиві заперечив проти вимог позивача, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів невідповідності знаку для товарів і послуг за міжнародною реєстрацією № 784620 умовам надання правової охорони, а також на те, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 зареєструвати знак для товарів і послуг на ім'я позивача згідно з поданою ним заявою не підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, і стосовно цих вимог провадження у справі повинно бути припинено.
Представником відповідача-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та підготувати відзив на позовну заяву. Клопотання судом задоволено, розгляд справи відкладено на 03.06.2009 р.
У поданому 03.06.2009 р. відзиві відповідач-2 заперечив проти позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що позивач не надав доказів остаточної відмови у реєстрації знаку за заявкою № m200703814 від 13.03.2007 р., а отже, не довів порушення своїх прав, не надав доказів відомості фірмового найменування позивача стосовно таких же або споріднених товарів із товарами та (або) послугами, для яких було зареєстровано торговельну марку "Ореол" за міжнародною реєстрацією № 784620. Також відповідач-2 посилається на неможливість застосування позивачем положень ЦК України та ГК України, оскільки відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно із законодавством, що діяло на дату подання заявки.
У судовому засіданні 03.06.2009 р. відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 24.06.2009 р.
У судовому засіданні 24.06.2009 р. представником відповідача-2 подано клопотання про витребування доказів та заявлено про пропуск позивачем позовної давності і неподання доказів, які б свідчили про поважність причини пропуску позовної давності.
У судовому засіданні 24.06.2009 р. оголошувалася перерва до 03.07.2009 р.
У судовому засіданні 03.07.2009 р. клопотання відповідача-2 про витребування доказів задоволено, розгляд справи відкладено на 02.09.2009 р.
У судовому засіданні 02.09.2009 р. оголошувалась перерва до 16.10.2009 р., а у судовому засіданні 16.10.2009 р. -до 13.11.2009 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, суд
Як свідчить витяг з бази товарних знаків Romarin (DVD No 9/2008 (05.09.2008)), Закрите акціонерне товариство "Емпілс" (Росія) є власником знаку для товарів і послуг у вигляді комбінованого позначення "Ореол", зареєстрованого 11.06.2002 р. відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків для товарів 2 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг.
Згідно з ч. 1 статті 4 Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891 року, яка набула чинності для України 25.12.1991 р., з дати реєстрації у кожній зацікавленій Договірній країні знаку надається така сама охорона, як і у випадку, коли б він був заявлений там безпосередньо.
Міжнародна реєстрація знаку діє на території України з 11.06.2002 р.
13.03.2007 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореол" подало до Державного департаменту інтелектуальної власності заявку № m 2007 03814 на реєстрацію знака "ОРЕОЛ" для товарів 2 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі -МКТП).
За результатами експертизи вказаної заявки відповідачем-1 було встановлено, що заявлене позначення є схожим настільки, що його можна сплутати з комбінованим знаком "ОРЕОЛ", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я ЗАТ "Емпілс", Росія (міжнародна реєстрація № 784620 від 11.06.2002 р.) щодо споріднених товарів. У зв'язку із зазначеним, 04.07.2008 р. відповідач-1 направив позивачу повідомлення за вих. № 35572 про можливу відмову у реєстрації знака за заявкою позивача.
08.01.2009 р. відповідач-1 направив позивачеві висновок про невідповідність заявленого позначення "Ореол" умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи. Вказаний висновок був затверджений Державним департаментом інтелектуальної власності і набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака.
Підставою для відмови у реєстрації знаку стало те, що для всіх товарів 02 класу заявлене словесне позначення є схожим настільки, що його можна сплутати з комбінованим знаком "Ореол", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я відповідача-2 (міжнародна реєстрація № 784620 від 11.06.2002 р.), щодо споріднених товарів.
Позивач, посилаючись на ст.ст. 6, 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", просить визнати знак для товарів і послуг з комбінованим позначенням "Ореол", зареєстрований в Україні на ім'я Закритого акціонерного товариства "Empils", недійсним з підстав невідповідності зареєстрованого позначення умовам надання правової охорони, а саме, схожості його до ступеня змішування з фірмовим найменуванням позивача.
В силу п. 3 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" № 3771-ХІІ від 23.12.1993 р. свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки .
Таким чином, при вирішенні зазначеного спору слід керуватися нормами законодавства, що діяли станом на 11.06.2002 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (в редакції станом на дату реєстрації товарного знаку відповідача-2) право власності на знак засвідчується свідоцтвом.
Статтею 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:
а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;
б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;
в) реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, якщо раніше зареєстрований знак для товарів і послуг складається тільки з цього зазначення походження товару або містить його як елемент, крім випадків, коли власник такого знака для товарів і послуг є особою, яка має право на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару, та коли знак для товарів і послуг містить це кваліфіковане зазначення походження товару як елемент, що не охороняється.
Таким чином, відповідно до вищенаведених положень законодавства, недійсним може бути визнаний охоронний документ , що засвідчує набуття права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, а не сам знак .
Частиною 3 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, зокрема, з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо однорідних товарів і послуг.
Таким чином, для правильного вирішення справи по суті необхідно встановити:
1. Чи одержав позивач право на фірмове найменування раніше, ніж у відповідача-2 виникли права на знак за міжнародною реєстрацією;
2. Чи було це фірмове найменування відомим в Україні на дату міжнародної реєстрації на території України комбінованого знака "ОРЕОЛ" 11.06.2002 р.;
3. Чи є позначення за міжнародною реєстрацією № 784620 схожим настільки, що його можна сплутати із фірмовим найменуванням позивача;
4. Чи є товари і послуги, для яких зареєстровано позначення за міжнародною реєстрацією № 784620, однорідними з тими, для яких використовується фірмове найменування.
При цьому для визнання недійсною міжнародної реєстрації необхідна наявність всіх вищезазначених обставин у їх сукупності .
1. Відповідно до ст. 27 ЦК УРСР юридична особа має своє найменування. Права і обов'язки господарських організацій, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, визначаються законодавством Союзу РСР.
Згідно з п.п. 3, 6 Положення про фірму, затвердженого ЦВК СРСР 22.06.1927 р., фірма підприємства, що належить акціонерному товариству (дольовому товариству) чи товариству з обмеженою відповідальністю, повинна містити вказівку на предмет діяльності підприємства і вид товариства. У фірму можуть бути включені також і інші позначення, у тому числі скорочене фірмове найменування.
Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореол" зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 16.09.1992 р.
Згідно з п. 1.3. статуту позивача повним найменуванням товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореол", яке складається з організаційно-правової форми -"Товариство з обмеженою відповідальністю" та назви юридичної особи -"Ореол".
Згідно з п. 1.4. Статуту позивач використовує скорочені найменування:
- українською мовою - ТОВ "Ореол";
- російською мовою -ООО "Ореол";
- англійською мовою -LTD "Oreol".
Основним призначенням і функцією фірмового найменування є вирізнення певної особи з-поміж інших суб'єктів на ринку при здійсненні цією особою підприємницької діяльності. За цією ознакою фірмове найменування є схожим із знаками для товарів і послуг. При цьому фірмове найменування не є тотожним найменуванню юридичної особи, однак може бути його складовою частиною.
Таким чином, фірмовим найменуванням юридичної особи позивача може бути як "Товариство з обмеженою відповідальністю "Ореол", так і "Ореол".
Статтею 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 року передбачено, що фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.
Як передбачено п. 10 Положення про фірму, право на фірму виникає з моменту, коли фактично почалось користування фірмою , за умови її відповідності вимогам цієї постанови. Фірмове найменування не підлягає особливій реєстрації, незалежно від реєстрації підприємства. Таким чином, одержання права на фірмове найменування пов'язується не з моментом державної реєстрації самого підприємства як юридичної особи, а з початком фактичного використання того чи іншого фірмового найменування.
Законодавством України не визначено, якими обставинами має підтверджуватись початок використання фірмового найменування. Однак, виходячи із вищезазначеної функції фірмового найменування (виокремлення підприємства з-поміж інших суб'єктів), суд вважає, що таким підтвердженням може бути будь-яке перше повідомлення позивача про існування на ринку цього фірмового найменування, зокрема, у рекламі, новинах, виставках, у відносинах з контрагентами тощо.
Оскільки позивачем таких відомостей надано не було, ухвалою суду від 03.07.2009 р. у позивача витребувано дозвіл на початок роботи підприємства, який мав би засвідчити початок діяльності позивача з виготовлення лаків та фарб. Жодних доказів, які б свідчили про здійснення позивачем діяльності з виготовлення лаків та фарб до 11.06.2002 р., позивачем не надано .
Таким чином, позивачем доведено факт державної реєстрації підприємства -Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореол" станом на 16.09.1992 р., однак доказів використання його фірмового найменування до 11.06.2002 р., а отже, і доказів одержання права на нього станом на дату реєстрації товарного знаку відповідача-2 позивачем не надано.
Отже, позивачем не доведено, що право на фірмове найменування виникло у нього раніше, ніж у відповідача-2 виникли права на знак за міжнародною реєстрацією.
2. Ухвалою суду від 03.07.2009 р. позивача було зобов'язано надати докази відомості фірмового найменування позивача в Україні до 11.06.2002 р. -дати реєстрації знаку відповідачем-2.
З урахуванням того, що чинне законодавство України не містить критеріїв визнання фірмового найменування відомим в Україні, суд при дослідженні цього питання виходить з наступного.
Оскільки за своєю правовою природою фірмові найменування та знаки для товарів і послуг є подібними, суд вважає, що при визначенні відомості фірмового найменування можливо прийняти до уваги критерії відомості товарного знака. За відсутності в законодавстві України (в редакції станом на дату реєстрації товарного знаку відповідача-2) критеріїв визнання знаку загальновідомим, суд вважає за можливе звернутися до Спільної рекомендації про положення стосовно охорони загальновідомих знаків, прийнятої Асамблеєю Паризького союзу з охорони промислової власності та Генеральною асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності у 1999 році.
Так, згідно з вищевказаною Рекомендацією при визначенні того, чи є знак загальновідомим, до уваги можуть прийматися, зокрема, такі фактори:
ступінь відомості чи визнання знака у відповідному секторі суспільства;
тривалість, обсяг та географічний район використання знака;
тривалість, обсяг та географічний район будь-якої діяльності щодо просування знака;
тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій та/або заявок на реєстрацію знака;
свідчення успішного відстоювання прав на знак, зокрема територія, на якій знак визнано добре відомим компетентними органами;
цінність, що асоціюється зі знаком.
На підтвердження відомості фірмового найменування позивачем надані копії договорів із контрагентами, які датовані 2008-2009 роками.
Водночас, позивачем не надано жодних доказів існування станом на 11.06.2002 р. певних обставин, що у сукупності могли б свідчити про відомість його фірмового найменування у галузі виробництва лаків та фарб (значне територіальне поширення відповідної продукції, рекламування товарів позивача із вказівкою на фірмове найменування тощо).
Таким чином, факт відомості фірмового найменування позивача в Україні до дати реєстрації (поширення правової охорони на територію України) знаку відповідача-2 не підтверджений жодними наявними у матеріалах справи доказами.
3-4. При визначенні питання схожості фірмового найменування із зареєстрованим знаком та однорідності товарів і послуг, для яких зареєстрований знак та тих, для яких використовується фірмове найменування, суд виходить з того, що заявлене позивачем на реєстрацію словесне позначення "Ореол" відтворює фірмове найменування позивача "Ореол".
Експертизою, проведеною відповідачем-1, встановлено, що словесне позначення "Ореол" для всіх товарів 02 класу МКТП є схожим настільки, що його можна сплутати з комбінованим знаком "Ореол", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я відповідача-2, щодо споріднених товарів. При цьому, частина заявлених товарів, а саме "лаки та фарби" є однорідними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позначення за міжнародною реєстрацією № 784620 є схожим настільки, що його можна сплутати з фірмовим найменуванням позивача. При цьому частина товарів і послуг, для яких зареєстровано позначення за міжнародною реєстрацією № 784620, є однорідними з тими, для яких використовується фірмове найменування.
Згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК судова експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судовою експертизою є дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи , що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
Як зазначено у п. 2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/424 від 11.11.1998 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Враховуючи, що факт схожості позначень та однорідності товарів встановлено в ході проведення кваліфікаційної експертизи заявки позивача при порівнянні словесного позначення "Ореол" (яке відтворює фірмове найменування позивача) та комбінованого знака, який містить позначення "Ореол" і належить відповідачу-2, суд не вважає за доцільне для вирішення вказаних питань призначати у справі судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності.
Крім того, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів для дослідження відомості фірмового найменування позивача станом на 11.06.2002 р., зазначене питання також не може бути передане на вирішення судової експертизи у зв'язку з відсутністю об'єктів для дослідження.
Отже, з огляду на ненадання позивачем жодних доказів одержання права на фірмове найменування і його відомості в Україні до 11.06.2002 р. (дати поширення правової охорони знаку відповідача-2 на територію України) та зважаючи на те, що згідно зі ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлення невідповідності знаку умовам надання правової охорони безпосередньо залежить від наявності вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що у позові в частині визнання знаку для товарів і послуг з комбінованим позначенням "Ореол", зареєстрованим в Україні на ім'я ЗАТ "Емпілс", недійсним належить відмовити.
У частині вимог про зобов'язання Державного департаменту інтелектуальної власності зареєструвати знак для товарів і послуг на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореол" згідно з поданою заявкою № m 2007 03814 від 13.03.2007 провадження у справі підлягає припиненню, виходячи з нижчевикладеного.
Як передбачено ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Як визначено у п. 3 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
а) участь у спорі суб'єкта господарювання;
б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин , врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір , у якому хоча б одна із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до юрисдикції адміністративного суду відносяться виключно публічно-правові спори на основі адміністративних правовідносин, основною відмітною рисою яких є владне підпорядкування однієї сторони іншій стороні.
Згідно з частиною 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 997 від 20.06.2000 р., Державний департамент є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки України і йому підпорядковується.
Згідно з п. 2 Положення основними завданнями Держдепартаменту є участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації держаної політики в сфері інтелектуальної власності; прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямків розвитку у сфері інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Зокрема, Державний департамент інтелектуальної власності здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності, видає в установленому порядку охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності .
Отже, Державний департамент інтелектуальної власності є суб'єктом владних повноважень у сфері інтелектуальної власності з делегованими повноваженнями Міністерства освіти і науки України -центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності.
Таким чином, вимоги позивача до Державного департаменту інтелектуальної власності підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в господарських судах України.
За таких обставин, провадження у справі в частині вимог до Державного департаменту інтелектуальної власності підлягає припиненню.
Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. У позові в частині вимог про визнання недійсним знаку для товарів і послуг з комбінованим позначенням "Ореол", зареєстрованим в Україні на ім'я ЗАТ "Емпілс", відмовити.
2. В частині вимог про зобов'язання Державного департаменту інтелектуальної власності зареєструвати знак для товарів і послуг на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореол" згідно з поданою заявкою № m 2007 03814 від 13.03.2007 р. провадження у справі припинити.
3. Судові витрати покласти на позивача у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.
Суддя Т.С. Демченко
Датою підписання повного тексту рішення є 16.11.2009 р.