Апеляційний суд Житомирської області
Справа №286/968/17 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.
Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.
12 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Гансецької І.А.,
з участю секретаря судового засідання Добровольської Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання недійсним договору та стягнення коштів
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон"
на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2017 року,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (надалі - лізингоодержувач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" (надалі - ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» або лізингодавець). Посилаючись на положення ст.ст.17,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», просив визнати недійсним договір фінансового лізингу та стягнути 24 000 грн. авансового платежу і 240 грн. за послуги банку. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 22 лютого 2017 року уклав договір фінансового лізингу, предметом якого є надання послуг на придбання мінітрактора МТЗ 320.5, на виконання умов якого сплатив 24 000 грн. авансового платежу. Вважає, що договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що його умови є несправедливими через застосування відповідачем нечесної підприємницької практики. Окрім того договір є нікчемним через те, що не посвідчений у нотаріальному порядку.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 22 лютого 2016 року №005075 та стягнуто з відповідача на користь позивача 24000 грн. авансового платежу. У стягненні 240 грн. за послуги банку відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» подало апеляційну скаргу в цій частині вирішених вимог. Просить рішення у вищевказаній частині скасувати та ухвалити нове, яким фактично у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вважає, що в оскарженій частині рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема посилається на те, що суд допустив порушення вимог частини 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає, що нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу чинним законодавством не передбачено, а правова позиція Верховного Суду України з цього приводу, на яку послався суд, суперечить чинному законодавству.
Апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог. Рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 240 грн. за послуги банку. Відповідно до принципу диспозитивності колегія суддів апеляційного суду не робить висновків щодо неоскарженої частини
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним та стягнення 24 000 грн. авансового платежу в межах ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 22 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (лізингодавцем) та ОСОБА_1 (лізингоодержувачем) був укладений договір фінансового лізингу №005075, за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу - мінітрактор МТЗ 320.5, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізинговий платіж згідно з умовами цього договору (а.с.8-17).
На виконання умов договору в день укладення договору позивач здійснив платіж у розмірі 24 000 грн., що підтверджується копією квитанції №59 (а.с.23). Дана обставина відповідачем не спростована.
Відповідач предмет лізингу позивачу не передав.
Заява позивача від 21 березня 2017 року про розірвання договору та повернення коштів у розмірі 24 000 грн. залишена відповідачем без реагування (а.с.19-21).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Разом з тим, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору ( пункт 13).
Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).
Суд першої інстанції, керуючись відповідними нормами Закону, проаналізував спірний договір та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими відносно ОСОБА_1 як споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду останньому. Так, пункти 4.3.5,4.3.6 договору фінансового лізингу надають право лізингодавцю у певних випадках розривати договір в односторонньому порядку, тоді як за жодних обставин жодний пункт вищевказаного договору не передбачає для лізингоодержувача права розривати договір фінансового лізингу в односторонньому порядку; у разі збільшення вартості предмета лізингу лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем, разом із тим у разі зменшення вартості предмета лізингу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає, а остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть враховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору; у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акту приймання-передачі предмета лізингу в зв'язку зі збільшенням вартості предмета лізингу комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається тощо.
Із огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відповідно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його умов недійсними відповідно до вимог статей 203,215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 травня 2016 року в справах №№6-3020цс15, 6-65цс16 та від 19 жовтня 2016 року.
Доводи відносно положень частини 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» спростовуються вищевикладеним, а тому суд першої інстанції ухвалив рішення, дотримуючись вимог матеріального права, а доводи апеляційної скарги з цього приводу є надуманими.
Колегія суддів апеляційного суду не вбачає правових підстав відступати від правових позицій, висловлених Верховним Судом України у вищевказаних постановах, оскільки вважає їх справедливими. Окрім того, чинне законодавство не передбачає одночасного існування декількох підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним, достатньо й того, що умови договору відносно позивача є несправедливими, що й стало підставою для визнання договору недійсними та стягнення авансового платежу.
За таких обставин, суд повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду в оскаженій частині рішення не спростовують, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, тобто в частині визнання недійсним договору та стягнення авансового платежу в розмірі 24 000 грн., колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.
Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча
Судді: