"10" липня 2017 р. Справа № 917/880/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача (стягувача) - не з'явився,
відповідача (боржника) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Зоря» (вх. №2009 П1-7) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 09.02.2017 у справі
за позовом Селянського (фермерського) господарства «Зоря», с. Заріччя,
до ТОВ «Білогір'я молокопродукт», м. Гадяч,
про стягнення грошових коштів у сумі 753881,19 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.08.2016 у справі № 917/880/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 р., задоволені позовні вимоги частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт" на користь Селянського (фермерського) господарства "Зоря" 601499,46 грн. основного боргу, 9195,53 грн. 3% річних, 14350,05 грн. інфляційних втрат, 83801,31 грн. пені та 10632,70 грн. витрат по сплаті судового збору .
10 жовтня 2016 року на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 09.08.2016р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р., які набрали законної сили 20.09.2016р. було видано відповідний наказ.
31 січня 2017 року від боржника до суду надійшла заява про відстрочку виконання рішення від 09.08.2016 року по даній справі та зняття арешту з коштів на рахунках ТОВ Білогір"я молокопродукт".
Заява обґрунтована тим, що державним виконавцем, в межах відкритого виконавчого провадження, постановою від 22.11.2016, було накладено арешт на кошти боржника, що знаходяться на його рахунках. Такі заходи примусового виконання призвели до того, що господарська діяльність боржника заблокована, останній позбавлений можливості здійснювати платежі, що, в свою чергу, унеможливлює одержання боржником доходу, а рівно унеможливлює виконання рішення суду по справі № 917/880/16.
Оскільки, арешт коштів та об'єктивна неможливість виконати одразу рішення суду по справі №917/880/16 між собою нерозривно пов'язані, а також та обставина, що Заявник частково виконав рішення суду, він звернувся до суду з заявою про надання відстрочки виконання рішення суду та зняття арешту з коштів на рахунок.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.02.2017 року (суддя Гетя Н.Г.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір"я молокопродукт" (боржника) про відстрочку виконання рішення та зняття арешту з коштів на рахунках по справі №917/880/16 задоволено; відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/880/16 за позовом Селянського (Фермерського) господарства «Зоря» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» від 09.08.2016 на залишок заборгованості в сумі 402 579,05 грн. на 6 місяців; знято арешти з коштів, що знаходяться на рахунках та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» на час відстрочки виконання рішення суду на 6 місяців, накладені по виконавчому провадженню №52809361 постановами державного виконавця Білогірського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.
Селянське (фермерське) господарство «Зоря» (стягувач) з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 09.02.2017р. у справі №917/880/16.
В обґрунтування апеляційної скарги стягувач зазначає, що важкий фінансовий стан боржника не є виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочки виконання рішення суду, документи, надані суду на підтвердження тяжкого фінансового стану беззаперечно не свідчать про наявність такого стану, викладені боржником обставини не можна розцінювати, як виняткові та такі що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі «Шмалько проти України» зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Згідно з п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (із змінами і доповненнями), підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність Інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів ЇЇ сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суд в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, враховує закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
На думку колегії суддів колегія суддів, безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення та позбавляє кредитора можливості захистити свої права, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача.
Положеннями ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Сам по собі важкий фінансовий стан, в розумінні ст. 121 ГПК України, не є виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання (відповідача). При цьому, слід зазначити, що невиконання боржником рішення суду зі стягнення грошових коштів погіршує фінансовий стан стягувача, тобто особи - яка правомірно розраховуючи на отримання прибутку, вчасно цей прибуток не отримала та змушена була звернутись до суду для захисту своїх прав.
Звертаючись із даною заявою Відповідач посилався на дуже скрутне економічне, матеріальне становище та на відсутність коштів та майна для виконання даного рішення в повному обсязі.
В підтвердження даних тверджень Відповідач надав звіт про фінансові результати та звіт з праці. Однак, з наданих відповідачем звітів неможливо достовірно встановити фінансовий стан підприємства.
Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, консолідована фінансова звітність - це фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці. Тобто, така звітність надає неупереджену інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Консолідованої фінансової звітності боржником на підтвердження скрутного фінансового стану не надано.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
За змістом статті 121 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, цією нормою процесуального права не вимагається і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Отже, виходячи із наведеного, відстрочка або розстрочка виконання судового рішення у судовому порядку пов'язується з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
З врахуванням зазначеного вище, не доведення заявником наявності виключних обставин, які б ускладнювали або робили неможливим виконання рішення у справі, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам, покладеним в обґрунтування заяви відповідача про відстрочку виконання рішення, та дійшов помилкового висновку про надання відповідачу відстрочки виконання рішення на 6 місяців та скасування накладеного арешту.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення і в практиці Вищого господарського суду України, та викладена, зокрема, у постанові від 27.08.2014 року у справі № 910/9558/13.
За відсутності підстав для відстрочення виконання судового рішення, підстави для знаття арешту з коштів на рахунках боржника також відсутні.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, заява про відстрочку виконання рішення від 09.08.2016 року по даній справі та зняття арешту з коштів на рахунках ТОВ Білогір"я молокопродукт" - задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу слід скасувати.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу господарського суду Полтавської області від 09.02.2017 року скасувати, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" (вх.№1327 від 31.01.2017) про відстрочку виконання рішення та зняття арешту з коштів на рахунках по справі №917/880/16 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 13.07.2017 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Тихий П.В.