33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 липня 2017 року Справа № 906/46/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Мамченко Ю.А.
судді Дужич С.П. ,
судді Саврій В.А.
при секретарі Ткач Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 (довіреність №3-243110/4075 від 30 червня 2017 року)
відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №1 від 12 січня 2017 року); ОСОБА_3 (угода доручення №б/н від 29 листопада 2016 року)
третіх осіб: не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу позивача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення господарського суду Житомирської області від 25 травня 2017 року у справі №906/46/17 (суддя Давидюк В.К.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" ОСОБА_4
до Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (м.Бердичів, Житомирська область)
за участю у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
на стороні позивача: Національний банк України (м.Київ)
на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Суднобудівний завод "Залів" (м.Керч, Автономна Республіка Крим)
про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Давидюк В.К.) від 25 травня 2017 року у справі №906/46/17 відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_4 (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (надалі - відповідач), за участю у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Національний банк України; на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Суднобудівний завод "Залів" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визннаня права власності.
Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідно до пункту 11 договору іпотеки, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пунктах 11.3.1 та 11.3.2 договору, а саме: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 11.3.1 договору); продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” (пункт 11.3.2 договору). Проаналізувавши вищезазначені пункти договору іпотеки, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вказане застереження в іпотечному договорі не відповідає загальним положенням про договір, установленим розділом 2 книги 5 Цивільного кодексу України. У зв'язку з недотриманням зазначених вимог іпотекодержатель не може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_4 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 25 травня 2017 року у справі №906/46/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. АТ "Банк "Фінанси та Кредит" не погоджується з оскаржуваним рішенням в повному обсязі, вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 526 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 33, статті 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", а викладені у рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування. Зокрема, апелянт зазначає, що ним було обрано спосіб захисту свого порушеного права шляхом подання позову з предметом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком за узгодженою сторонами ринковою вартістю, що становить 359948000 грн., а саме в рахунок часткового (в розмірі вартості предмета іпотеки) погашення заборгованості ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" перед банком за кредитним договором, яка станом на 04 жовтня 2016 року складала 551732529,26 грн.. Частиною 1 статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. В договорі іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 від 21 квітня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №462, із змінами та доповненнями, укладеного між банком та ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", дане застереження наявне та міститься в пункті 11.3.1 договору іпотеки, а саме: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". На підставі вищевикладеного банк може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Отже, суд неправильно застосував до даних правовідносин висновок, зроблений Вищим господарським судом України у справі №911/4684/14, а саме про відсутність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" - ці випадки не є тотожні. Стосовно позовної давності апелянт зазначає, що боржник - АТ "Суднобудівний завод "Залів" виконував умови кредитного договору, до 08 квітня 2016 року не було порушень умов кредитного договору, тому не було підстав для подання позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, позивач не міг подати позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки раніше ніж 08 квітня 2016 року. Отже, термін позовної давності розпочався з 09 квітня 2016 року, а не з 10 квітня 2013 року як зазначено в оскаржуваному рішенні.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року у справі №906/46/17 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 13 липня 2017 року.
Від відповідача - ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" надійшли заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. При цьому, зазначає, що порядок визначений статтями 37, 38 Закону України "Про іпотеку" не містить положень про звернення до суду та судову реалізацію вказаних застережень до іпотечного договору, як і самим договором не встановлено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на нього. В договорі перехід права власності на предмет іпотеки визначено виключно в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (а не шляхом звернення стягнення). Відповідач також посилається на той факт, що стосовно строків виконання основного зобов'язання, інші зміни в договір іпотеки не вносилися, у зв'язку з чим, відповідачем подана до суду заява про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності. Наведені обставини належно досліджені судом, висновки суду узгоджуються з встановленими обставинами, жодних інших доказів, які спростували б це, суду не надано і в апеляційній скарзі не доведено.
12 липня 2017 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення №б/н від 12 липня 2017 року на апеляційну скаргу, відповідно до яких останній зазначає, що посилання суду першої інстанції на постанову Вищого господарського суду України від 08 червня 2016 року у справі №911/4684/14 є недоречним та безпідставним, свідчить про незаконність оскаржуваного рішення. Щодо строку звернення банком до суду зазначає, що згідно пункту 8.4.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, якщо в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених заставою, за цим договором вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином. Відповідно до умов додаткової угоди від 06 лютого 2015 року до кредитного договору від 11 лютого 2009 року строк повернення кредиту визначено 08 квітня 2016 року. При цьому, згідно пункту 14 договору іпотеки в разі зміни будь-якого строку виконання основного зобов'язання, право іпотеки не припиняється. При цьому, якщо збільшується розмір основного зобов'язання, право іпотеки розповсюджується також і на такі зобов'язання. Апелянтом зазначається, що позичальник - АТ "Суднобудівний завод "Залів" виконував умови кредитного договору, до 08 квітня 2016 року не було порушень, тому й підстави звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки були відсутні. Отже, відлік трирічного строку позовної давності розпочався з 09 квітня 2016 року, що свідчить про подання банком позову з дотриманням строків. Враховуючи вищевикладене, фонд вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи та як наслідок прийнято незаконне рішення, тому просить суд задовольнити апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у запереченнях на неї.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 лютого 2009 року між Публічним акціонерним товариством "Суднобудівний завод "Залів", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Залів" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", (Банк) було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 /т.1, а.с.26-34/.
Згідно з умовами зазначеного кредитного договору надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами (траншами) на умовах, визначених кредитним договором в рамках відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 300000000,00 гривень і з врахуванням його зменшення згідно графіку зниження ліміту (додаток №1 до кредитного договору), з оплатою за користування кредитними коштами процентів згідно пункту 3.1 кредитного договору.
Відповідно до додаткової угоди від 06 лютого 2015 року до кредитного договору надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості у сумі 346000000,00 гривень (ліміт кредитної лінії), з врахуванням графіку зниження ліміту кредитної лінії (додаток №5 до договору) із сплатою за користування кредитними коштами відповідно до розділу 3 цього договору.
Додатковою угодою від 03 червня 2014 року до кредитного договору сторони визначили розмір, порядок та строки сплати процентів за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем.
Відповідно до пункту 3.4. кредитного договору (в остаточній редакції, встановленій додатковою угодою від 06 лютого 2015 року), нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно).
Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нарахованими по 31 січня 2015 року включно, в строк до 08 квітня 2016 року включно.
Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому наступає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в пункті 2.5. кредитного договору, а саме до 08 квітня 2016 року.
Згідно з пунктом 2.5. Кредитного договору Позичальник зобов'язується повернути всі отримані кредитні кошти у валютах заборгованості по кожному траншу до 08 квітня 2016 року згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії шляхом переказу грошових коштів на відповідні позичкові рахунки.
Згідно із пунктом 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За вимогами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, 21 квітня 2009 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 462, із змінами та доповненнями /т.1, а.с.176-183/.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору іпотеки іпотекодавець передає в заставу іпотекодержателю наступне майно: Єдиний майновий комплекс підприємства - іпотекодавця, який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги та інші права, які належать іпотекодавцю.
Зазначений склад Єдиного майнового комплексу, який передається в заставу, є вичерпним.
Нерухоме майно Єдиного майнового комплексу складається з будівель та споруд, визначених в пункті 1 договору іпотеки.
Устаткування, інвентар, інше майно та права Єдиного майнового комплексу підприємства - іпотекодавця зазначені у переліку, згідно додатку №1 до договору іпотеки.
Нерухоме майно єдиного майнового комплексу знаходиться на земельній ділянці:
- загальною площею 31,44 га., яка передана в користування іпотекодавця згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ-26 №000020, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської районної ОСОБА_1 народних депутатів від 22 червня 1995 року, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №22;
- загальною площею 34,9324 га., яка розташована на території Великонизгірецької сільської ради, та належить іпотекодавцю згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 грудня 2004 року, із змінами до договору, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського районного округу ОСОБА_6, за реєстраційним номером 1375, з угодою про внесення змін від 26 квітня 2005 року до договору купівлі-продажу від 02 грудня 2004 року.
Пунктом 2 іпотечного договору в редакції додаткової угоди від 02 лютого 2010 року визначено, що предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредиту, наданого ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" за кредитним договором №1286м-09 від 11 лютого 2009 року та додаткових угод до нього на суму 331064115,00 грн. строком до 10 квітня 2013 року включно, а також процентів за користування кредитом, виходячи з пункту 3.1 основного зобов'язання, а також комісійної винагороди, неустойки за кредитним договором або за основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за вищезазначеним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог. Проценти за користування кредитом сплачуються позичальником згідно з пунктом 3.4. основного зобов'язання.
Відповідно до пункту 3 договору іпотеки в редакції додаткової угоди від 02 лютого 2010 року узгоджена сторонами ринкова вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у Звіті про експертну оцінку, видану ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство" 22 січня 2010 року, становить 359 948 000,00 грн..
Як передбачено пунктом 4 договору іпотеки нерухоме майно, яке входить до складу Єдиного майнового комплексу, належить іпотекодавцю на праві власності на підставі:
- Свідоцтва про право власності на частину цілісного майнового комплексу від 26 грудня 2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради №816 від 24 грудня 2002 року, та зареєстрованого Бердичівським бюро технічної інвентаризації 27 грудня 2002 року, про що зроблено запис №49 у реєстрову книгу №66;
- Свідоцтва про право власності на частину цілісного майнового комплексу від 26 грудня 2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради №816 від 24 грудня 2002 року, та зареєстрованого Бердичівським бюро технічної інвентаризації 27 грудня 2002 року, про що зроблено запис №50 у реєстрову книгу №66.
З дослідженого судами вбачається, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику (ПАТ "Суднобудівний завод "Залів") кошти в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним договором, про що свідчать меморіальні ордери, які знаходяться в матеріалах справи.
Разом з тим, ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" свої зобов'язання за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що заборгованість ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" станом на 04 жовтня 2016 року за кредитним договором складає 551732529,26 грн..
Згідно з пунктом 8.4.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.
Пунктом 8.4.7 договору визначено, що у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право реалізувати його відповідно до договору іпотеки.
21 листопада 2016 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" надіслав ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" вимогу №3-243110/12202 про негайне, у 30-ти денний термін, виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11 лютого 2009 року, шляхом повернення в повному обсязі виданих кредитних коштів, сплати відсотків за увесь період користування кредитом та пені у загальному розмірі 551732529,26 грн. Також відповідача повідомлено, що у разі невиконання зазначених вимог, позивачем буде ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статей 33-37 Закону України "Про іпотеку" шляхом набуття права власності на предмет іпотеки /т.2, а.с.230-239/.
Разом з тим, відповідач на пред'явлену вимогу не відреагував, заборгованість за кредитним договором не погасив.
Пунктом 10 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах договору іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки (в тому числі при самостійному продажу іпотекодержателем та при передачі предмету іпотеки іпотекодержателю у власність та ін.) здійснюється за ліквідаційною вартістю предмету іпотеки.
Відповідно до пункту 11 договору іпотеки, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
- за рішенням суду (пункт 11.1);
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено Іпотекодавцем виключно в судовому порядку (пункт 11.2);
- згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пунктах 11.3.1 та 11.3.2 договору, а саме (пункт 11.3):
- задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 11.3.1 договору) або
- продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” (пункт 11.3.2 договору).
Обґрунтовуючи свої вимоги вищевикладеними обставинами, посилаючись на частину 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Житомирської області, в якому просить звернути стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс підприємства, що належить на праві власності ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", шляхом визнання права власності за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", за узгодженою сторонами ринковою вартістю, що становить 359 948 000,00 грн., а саме в рахунок часткового (в розмірі вартості предмета іпотеки) погашення заборгованості ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" перед позивачем за договором про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 від 11 лютого 2009 року.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписами статей 12, 13, 14, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду у визначений спосіб або інший спосіб, що встановлений договором або законом.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист при зверненні до суду, позивач вказав у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту, зазначивши, що нормами чинного законодавства не виключається можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, як один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок виконання основного зобов'язання.
Разом з тим, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту виділяються способи, які застосовуються судом, та способи, які можуть бути використані сторонами правовідносин самостійно.
Суб'єкт права вільний у виборі способу захисту своїх прав, але це означає, що, вибираючи певний спосіб захисту, особа приймає на себе ризик його неефективності.
Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень пункту 11.3.1 іпотечного договору, встановлено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Даним пунктом іпотечного договору, сторони узгодили порядок набуття права власності на іпотечне майно відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку".
У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із положеннями частин 2, 3 зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Положення статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачають судового захисту щодо визнання права власності на предмет іпотеки, а регламентують порядок переходу і оформлення цього права у позасудовому порядку.
Зазначені норми узгоджуються із положеннями статей 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються крім іншого спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
Частиною 1 статті 26 вказаного Закону визначено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження серед яких передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом.
Колегія суддів зазначає, згідно положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 Цивільного кодексу України, законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому визначальним є факт згоди чи відсутності згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності іпотекоджержателю на предмет іпотеки, звернення банку до державного реєстратора для державної реєстрації права власності.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статті 335 та статті 376 Цивільного кодексу України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 Цивільного кодексу України).
Стаття 392 Цивільного кодексу України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Вказана правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16 та від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1625цс16, від 21 вересня 2016 року у справі №6-1685цс16, від 22 березня 2017 року у справі №6-2967цс16, у яких скасовано рішення судів щодо звернення стягнення на майно шляхом визнання прав власності на предмет іпотеки, яка врахована апеляційним господарським судом під час вирішення даного спору.
Крім того, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять докази, що Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" було реалізовано позасудовий спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки та банк звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно.
Відсутність звернення банку до державного реєстратора для реєстрації права власності та відповідно прийняття державним реєстратором рішення з вказівкою вичерпного переліку підстав, як це передбачено статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для наявності/відсутності підстав для такої реєстрації (крім арешту) свідчить про невикористання банком наданого йому права набуття права власності на предмет іпотеки в досудовому порядку.
Так, пунктом 8.4.15 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель має право обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже в межах, передбачених пунктом 11.3.1 цього договору, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Як вбачається колегією суддів зі змісту укладеного між сторонами іпотечного договору, в розділі 11.3.1 міститься відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Колегія суддів приходить до висновку, що підписанням цього договору іпотекодавець засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору, кредитного договору та вимоги чинного законодавства.
Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя у порядку, що передбачений чинним законодавством України.
У даному випадку, це можливість позасудового задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки, порядок переходу права власності на яких погоджено сторонами в умовах укладеного між ними іпотечного договору (пункт 11.3 іпотечного договору).
Поряд з зазначеним в пункті 11.1 іпотечного договору передбачено також право іпотекодавця звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, що узгоджується з частиною 3 статті 33, статтею 39 Закону України "Про іпотеку", та може бути здійснене за наявності інших, відмінних від зазначених у пункті 11.3.1 договору, підстав, шляхом постановлення у рішенні способу реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41 Закону України "Про іпотеку"), або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Виходячи з положень частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, однак звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у даних правовідносинах має здійснюватись у спосіб погоджений сторонами в іпотечному договорі, а саме в позасудовому порядку, оскільки умовами договору передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, і такий спосіб захисту права передбачено іпотечним договором.
Оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 11.3.1 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України Про іпотеку), банком не доведено здійснення позасудового регулювання, а саме: звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно; також матеріали справи не містять відмови державного реєстратора в державній реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, у зв'язку з відмінним теперішнім власником майна від іпотекодавця за іпотечним договором, чи відмінним на даний час обсягом майна від того, що передавалося в іпотеку відповідно до вищезазначеного договору, тощо.
Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що право позивача задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, у зв'язку з неналежним виконання боржником договірних зобов'язань щодо повернення кредиту, встановлено законом, однак колегія суддів зазначає про помилковість обраного позивачем способу звернення стягнення на майно шляхом визнання права власності саме за рішенням суду, оскільки вимогу про задоволення якого банком заявлено з посиланням на статтю 37 Закону України "Про іпотеку" та пункт 11.3.1 іпотечного договору, які передбачають застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку"). Вказана правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16.
Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування наслідків закінчення строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року №10, перш ніж застосовувати позовну давність, суду слід з'ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки підставою відмови у позові є помилковість обраного позивачем способу звернення стягнення на майно, а саме за рішенням суду, приписи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, на які посилається відповідач у поданій заяві не приймаються до розгляду.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
Таким чином, доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду, визначених статтею 104 ГПК України, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
Рішення господарського суду Житомирської області від 25.05.17 року у справі №906/46/17 залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу № 906/46/17 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Саврій В.А.