"06" липня 2017 р. м. Київ К/800/12462/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач),
Іваненко Я.Л.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва
на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року
в справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва (далі - УПФУ у Дніпровському районі м. Києва) про перерахунок пенсії,
У липні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача застосувати правило оптимізації заробітної плати при обчисленні розміру його пенсії з 09 березня 2012 року та зобов'язати відповідача перерахувати пенсію шляхом виключення із заробітної плати (доходу) періоди з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року, грудень 2004 року, з 01 січня по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня по 31 травня 2005 року, з 01 липня по 31 грудня 2005 року, з 01 січня по 31 травня 2006 року, вересень 2008 року, грудень 2008 року (разом 60 місяців), що є періодом до 60 календарних місяців страхового стажу та є періодами незалежно від перерв. В обґрунтування вимог зазначив, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 40 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) має право на застосування правила оптимізації заробітної плати шляхом виключення з її розрахунку 60 місяців страхового стажу за певні періоди роботи, після чого індивідуальний коефіцієнт для обчислення його пенсії мав складати приблизно 2,06262. Проте, розмір його пенсії УПФУ у Дніпровському районі м. Києва обчислило, виходячи із коефіцієнту 1,48818, який визначило, виключивши лише частину вказаного позивачем періоду. Вважаючи дії відповідача неправомірними, просив суд задовольнити позов.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, позов задоволено. Визнано дії УПФУ у Дніпровському районі м. Києва щодо не проведення оптимізації відповідно до заяви від 23 березня 2012 року при призначенні з 09 березня 2012 року пенсії ОСОБА_4 виключивши з розрахунку заробітної плати (доходу) періоди з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року, грудень 2004 року, з 01 січня по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня по 31 травня 2005 року, з 01 липня по 31 грудня 2005 року, з 01 січня по 31 травня 2006 року, вересень 2008 року, грудень 2008 року (разом 60 місяців), що є періодом до 60 календарних місяців страхового стажу та є періодами незалежно від перерв не законними. Зобов'язано УПФУ у Дніпровському районні м. Києва перерахувати та виплачувати позивачу з 09 березня 2012 року пенсію, виключивши з розрахунку заробітної плати (доходу) періоди з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року, грудень 2004 року, з 01 січня по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня по 31 травня 2005 року, з 01 липня по 31 грудня 2005 року, з 01 січня по 31 травня 2006 року, вересень 2008 року, грудень 2008 року (разом 60 місяців), що є періодом до 60 календарних місяців страхового стажу та є періодами незалежно від перерв.
У касаційній скарзі УПФУ у Дніпровському районні м. Києва порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону № 1058-IV. Вказує, що при застосуванні правила оптимізації заробітної плати (доходу) позивача орган Пенсійного фонду виключив підряд періоди з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року (42 місяці) та з 01 по 08 липня 2005 року (неповний місяць), що відповідає 10 відсоткам страхового стажу ОСОБА_4 Проте як визначений позивачем період є значно більшим, ніж передбачено нормами абзацу 3 частини першої статті 40 Закону № 1058-IV.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами встановлено, що з березня 2012 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні УПФУ у Дніпровському районні м. Києва та отримує пенсію за віком.
23 березня 2012 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виключення із розрахунку заробітної плати наступні періоди: з 01 липня 2000 року по 31 лютого 2003 року, грудень 2004 року, період з 01 січня по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня по 31 травня 2005 року, з 01 липня по 31 грудня 2005 року, період з 01 січня по 31 травня 2006 року, вересень 2008 року, грудень 2008 року, що у сумарному обчисленні складає 60 календарних місяців страхового стажу.
Листом від 25 травня 2012 року № 9702/06 УПФУ у Дніпровському районі м. Києва повідомило ОСОБА_4 про суму та порядок обчислення розміру його пенсії і, зокрема, зазначило, що при призначенні пенсії із розрахунку заробітної плати було виключено підряд періоди з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року та з 01 по 08 липня 2005 року (неповний місяць), що відповідає 10 відсоткам страхового стажу позивача.
Вважаючи, що УПФУ у Дніпровському районі м. Києва при застосуванні правила оптимізації заробітної плати безпідставно не виключило із заробітної плати і інші, зазначені позивачем періоди, останній звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідач безпідставно не виключив із заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії усі вказані позивачем періоди, чим порушив вимоги абзацу 3 частини першої статті 40 Закону № 1058-IV .
Проте такі висновки є передчасними, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Нормами статті 40 Закону № 1058-ІV передбачений порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії в солідарній системі.
Абзацом 1 частини першої цієї статті, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено врахування для обчислення пенсії не лише заробітної плати, а й іншого доходу за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
Тобто при цьому законодавець імперативно встановив, що для обчислення пенсії має враховуватися заробітна плата (дохід), отримана після 01 липня 2000 року протягом усього періоду страхового стажу особи без будь-яких виключень.
Єдиний виняток із цього правила встановлювався абзацом 3 частини першої статті 40 Закону № 1058-IV, який передбачав допустимість за вибором особи, яка звернулася за пенсією, виключення з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, періоду до 60 календарних місяців страхового стажу підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. У абзаці третьому цієї частини статті 24 законодавець установив норму про включення до страхованого стажу періоду, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності).
Абзац п'ятий частини першої статті 40 Закону № 1058-IV містить припис про врахування для обчислення пенсії заробітної плати (доходу) за період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Зміст наведених норм Закону дає підстави для висновку, що пенсіонер має можливість під час визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії виключати періоди до 60-ти календарних місяців страхового стажу незалежно від перерв, але не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.
Це означає, що виключення 60 календарних місяців стажу можливе лише за умови наявності у особи 50 років страхового стажу.
Як встановлено судами, страховий стаж ОСОБА_4 складає 41 рік 5 місяців 27 днів, а отже останній не має права на виключення 60 місяців страхового стажу. Тому висновки судів про те, що відповідач зобов'язаний виключити із заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії усі вказані позивачем періоди не ґрунтуються на Законі.
Разом з тим, як видно із матеріалів справи, страховий стаж ОСОБА_4 дозволяє виключити йому періоди до 10 відсотків (тобто більше як 49 календарних місяців). Проте відповідач виключив із страхового стажу позивача лише 42 місяці і вирішуючи спір, суди не звернули уваги на ці обставини та не з'ясували чому відповідач виключив лише 42 місяці страхового стажу позивача, хоча останній мав право на виключення до 10 відсотків.
Отже, під час нового розгляду, судам слід встановити (з урахуванням 10 відсоткового обмеження) скільки місяців страхового стажу позивача може бути виключене із його страхового стажу у розмірі 41 рік 5 місяців 27 днів та після проведених розрахунків, уточнити які саме періоди із зазначених 60 місяців страхового стажу ОСОБА_4 хотів би використати для оптимізації заробітної плати (доходу) для обчислення розміру пенсії.
Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Згідно із частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко
Ю.К. Черпак