06 липня 2017 року м. Київ К/800/30644/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач),
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління охорони культурної спадщини про стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні,
У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача 92780,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування вимог зазначив, що наказом від 06 грудня 2011 року № 01/119-к його звільнено із займаної посади, проте заборгованість по заробітній платі відповідач виплатив йому лише 31 липня 2013 року. Посилаючись на те, що за приписами статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, просив суд задовольнити позов.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема норм КЗпП України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Вказує, що суди не дали належної оцінки обставинам справи та доводам позивача про те, що обов'язок виплатити матеріальне забезпечення за листком непрацездатності покладено на роботодавця, який був обізнаний про існування карткового рахунку позивача, проте понад рік не перераховував ОСОБА_4 належні йому до виплати суми.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що 07 грудня 2011 року позивача звільнено з посади начальника відділу інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини управління з питань охорони історичних ареалів Головного управління охорони культурної спадщини у порядку переведення для подальшої роботи у центральному апараті Міністерства культури України згідно з наказом від 06 грудня 2011 року № 01/119-к.
У цьому наказі головного бухгалтера зобов'язано здійснити розрахунок із ОСОБА_4 за фактично відпрацьований час та виплатити компенсацію за невикористані відпустки.
Підставою звернення позивача до суду із зазначеним позовом стало те, що у день звільнення ОСОБА_4 не виплачено 84 736,24 грн заборгованості за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2010 року у справі № 2а-9772/10/2670 за його позовом до Головного управління охорони культурної спадщини про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 січня 2009 року по 31 липня 2010 року, а також не виплачено 1089,39 грн матеріального забезпечення за листком непрацездатності за період з 02 по 14 листопада 2011 року, коли ОСОБА_4 здійснював догляд за дитиною.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За правилами частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Разом з тим, правовідносини, що виникли з приводу не виконання судового рішення у адміністративній справі, яке набрало законної сили, врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, статтею 267 КАС України та Законами України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і «Про виконавче провадження». Тому, суди дійшли обґрунтованого висновку, що положення статей 116-117 КЗпП України не поширюються на виплати, які відповідач мав здійснити позивачу за рішенням суду.
Що стосується не виплати позивачу у день звільнення матеріального забезпечення за листком непрацездатності, то колегія суддів зазначає наступне.
Правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей визначалися Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон № 2240-III), норми якого були чинні на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 2240-III фінансування страхувальників - роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Підставою для фінансування страхувальників робочими органами відділень Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
Частиною третьою статті 35 цього Закону № 1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів.
Умови фінансування Фондом страхувальників для надання ними матеріального забезпечення, передбаченого статтею 34 Закону № 2240-ІІІ, в тому числі і допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), визначені Порядком фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затвердженого постановою цього Фонду від 22 грудня 2010 року № 26 (далі - Порядок № 26).
Пунктами 3-9 цього Порядку № 26 визначена процедура прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі, тривалість оформлення документів для здійснення таких виплат, терміни прийняття рішення робочим органом Фонду згідно з поданою заявою-розрахунком, порядок виділення фінансування та строки виплати відповідного матеріального забезпечення.
Зміст наведених норм Закону дає підстави для висновку, що здійснити виплату матеріального забезпечення за листком непрацездатності страхувальник-роботодавець може лише після надходження цих коштів від відповідного робочого органу Фонду.
Це означає, що відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України настає для роботодавця тільки у разі, якщо на день звільнення працівника Фонд виділив та перерахував на рахунок страхувальника кошти матеріального забезпечення, що належали до виплати працівнику.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 звільнений 06 грудня 2011 року, а кошти за листком непрацездатності надійшли на рахунок відповідача лише 19 січня 2012 року, тобто більше як через місяць після його звільнення. Тому здійснити такі виплати позивачу у день звільнення Головне управління охорони культурної спадщини не мало правових підстав.
Поряд з цим, з січня 2012 року відповідач вживав заходів для виплати цих коштів ОСОБА_4, зокрема, неодноразово звертався до позивача із листами з проханням повідомити банківські реквізити для перерахунку заборгованості з матеріального забезпечення, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи те, що необхідна інформація від ОСОБА_4 надішла до Головного управління охорони культурної спадщини лише 22 липня 2013 року, 30 липня 2017 року відповідач перерахував заборгованість у сумі 1089,39 грн на банківській рахунок позивача.
За таких обставин, відсутні підстави для застосування до Головного управління охорони культурної спадщини відповідальності, передбаченою частиною першою статті 117 КЗпП України. Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Мотиви касаційної скарги перевірені апеляційним судом, їм дана належна оцінка, тому ці доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що судами не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк