21червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., ЗакропивногоО.В., Хопти С.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення за касаційною скаргою представника ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 1 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року,
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі Київської філії (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 березня 2014 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № KIV0GK00830159 у розмірі 236 754,31 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, шляхом надання йому права на укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою іншою особою-покупцем.
Ураховуючи те, що ОСОБА_4 із сином продовжують проживати у спірній квартирі та відмовляються добровільно звільнити її, банк із урахуванням уточнень просив виселити їх без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 1 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Виселено ОСОБА_4 разом із її малолітнім сином ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення ст. 109 ЖК Української РСР, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам (ст. 212 ЦПК України), з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із того, що рішенням суду від 3 березня 2014 року було звернуто стягнення на спірну квартиру у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, що є підставою для виселення її з сином.
Суди правильно зазначили, що відповідачі підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, оскільки іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення. Договір іпотеки недійсним не визнаний.
Крім того, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття відповідними органами і посадовими особами, заходів, спрямованих на примусове виконання судових рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Колегія погоджується з такими висновками, які узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 березня 2015 року № 6-39 цс 15, від 16 вересня 2015 року № 6-492 цс 15 і від 3 лютого 2016 року № 6-2947 цс 15 .
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до оцінки доказів, проте згідно зіст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди із урахуванням встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 1 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддіВ.І. Журавель
О.В. Закропивний С.Ф. Хопта