11 липня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
судді-доповідачаГриціва М.І.,
суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -
розглянувши заяву Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ДФС) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги,
встановила:
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 квітня 2017 року повернув касаційну скаргу Офісу ДФС, оскільки скаржником не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Офіс ДФС подав до Верховного Суду України заяву про її перегляд з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме положень статті 13, частини другої статті 87, частини першої статті 102, частини третьої статті 214, статті 215 КАС. На думку заявника, неоднаковість в правозастосуванні підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від
12 вересня 2016 року (справа № К/800/20647/16).
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.
За статтею 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 236 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень: 1) в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку; 2) Вищого адміністративного суду України з питань, передбачених статтею 1711 цього Кодексу.
У статті 237 КАС передбачено мотиви, з огляду на які може бути ініційований перегляд судових рішень Верховним Судом України. Зокрема, після касаційного перегляду адміністративна справа переглядається тільки з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частина перша); неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів (пункт 2 частина перша); невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (пункт 5 частина перша).
За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
За частиною другою статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) та частиною першою статті 88 КАС суд, враховуючи майновий стан сторони, може звільнити від сплати судового збору.
Зі змісту оскарженого рішення видно, що суд касаційної інстанції, посилаючись на пункт 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 травня 2015 року № 484 VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», вказав на те, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення скаржника від законодавчо встановленого обов'язку зі сплати судового збору. У рішенні, наданому для порівняння, суд після виконання податковим органом вимог ухвали про сплату судового збору, в розмірі, визначеному Законом № 3674-VI, відкрив касаційне провадження.
Зі сказаного висновується, що суди не тлумачили зміст зазначеної норми закону, а застосовували її залежно від фактичних обставин кожної із справ.
Потрібно також зазначити, що обґрунтування заяви, характер вимог, вид та правова природа оскарженого і порівнюваних рішень не вказують на наявність ознак (проявів) неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах.
Отже, заява не містить законних підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від
2 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 квітня 2017 року.
Суддя-доповідач М.І. Гриців
Судді О.В. Кривенда
О.Б. Прокопенко