ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.06.2017Справа №910/6231/17
За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»
доТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
ОСОБА_1
простягнення 49000 грн. 00 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача 1: не з'явились;
від відповідача 2: Кучерявий С.В. - представник за довіреністю № 05-2017 від 01.01.2017;
від третьої особи: не з'явились.
14.04.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» з вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» та до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 49000 грн. 00 коп. (24000 грн. 00 коп. з відповідача 1 та 25000 грн. 00 коп. з відповідача 2).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі в порушення норм законодавства України та договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконали обов'язку щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку із завданням шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1, водієм транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність власника якого станом на дату ДТП була застрахована відповідачем 1 відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205, та відповідачем 2 відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6276794, та право вимоги за якою перейшло до позивача.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд направити запити до Моторного транспортного (страхового) бюро України щодо Полісів АІ/3399205 та АЕ/6276794 (аналогічне клопотання про витребування доказів долучено позивачем до позовної заяви).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6231/17, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 26.05.2017.
11.05.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що не звертався до відповідачів із заявами на виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 та за Полісом АЕ/6276794. При цьому, позивач просив суд, у випадку нез'явлення представника позивача у судові засідання, розглядати справу за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.06.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 30.06.2017.
29.06.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що позивач не звертався до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» із заявою на виплату страхового відшкодування за Полісом АЕ/6276794, з огляду на що у відповідача 2 не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування за вказаним полісом.
Крім того, відповідач 2 зазначив, що станом на дату ДТП - 21.11.2015, цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи була застрахована як відповідачем 1 (Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре») на підставі Полісу АІ/3399205, так і відповідачем 2 (Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон») на підставі Полісу АЕ/6276794. При цьому, станом на дату укладення Полісу АЕ/6276794 з відповідачем 2, страхувальник вже мав діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1, однак, в супереч положенням ст. 17.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положенням ст. 989 Цивільного кодексу України, не повідомив відповідача 2 про вже діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1, з огляду на що Поліс АЕ/6276794, укладений з відповідачем 2, є нікчемним та не створює для відповідача 2 будь-яких юридичних наслідків, зокрема обов'язку з виплати страхового відшкодування за ним.
Розглянувши у судовому засіданні 30.06.2017 клопотання позивача про витребування доказів (викладене у прохальній частині позовної заяви та долучене до позовної заяви), відповідно до якого позивач просив суд витребувати від Моторного транспортного страхового бюро України відомості щодо Полісу АІ/3399205 та Полісу АЕ/6276794, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.
Так, відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
З огляду на те, що позивачем долучено до позовної заяви витяг з електронної бази МТСБУ, в яких містяться відомості щодо Полісу АІ/3399205 та Полісу АЕ/6276794 станом на дату ДТП (ліміти страхування та франшиза, найменування страховика, страхувальника та реквізити транспортного засобу), що є належним та допустимим доказом у даній справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Крім того, відповідачем 2 у судовому засіданні 26.05.2017 було долучено до матеріалів справи копію Полісу АЕ/6276794.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні 30.06.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.
Представник позивача у судове засідання 30.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 09.06.2017 та розпискою про відкладення розгляду справи від 09.06.2017 (11.05.2017 через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляду справи у всіх судових засіданнях, у випадку нез'явлення представника позивача у судові засідання, за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами).
Представник відповідача 1 у судове засідання 30.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103042346466.
Представник третьої особи у судове засідання 30.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у постанові Шевченківського районного суду м. Києва від 28.12.2015 у справі № 761/38338/15-п (провадження № 3/761/6651/2015), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 16.06.2017 поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку та 16.06.2017 не було вручене під час доставки (з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958).
Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань сторін про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача, відповідача 1 та третьої особи з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.
У судовому засіданні 30.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника відповідача 2, дослідивши надані суду докази, суд
Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 77051377, виданої 10 ротою 4 батальйону УПС МВС України у м. Києві (вих. № 41/11-21417 від 31.12.2015), та постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 28.12.2015 у справі № 761/38338/15-п (провадження № 3/761/6651/2015), яка набрала законної сили 07.01.2016, встановлено, що 21.11.2015 ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Мазда, державний номер НОМЕР_2, порушив п.п. 2.3.б, 10.1, 12.1, 11.4 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Шевроле, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
31.03.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (страхувальник, вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № КІН0CPS-152V2XI, яким передбачено страхування майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача), пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Шевроле, державний номер НОМЕР_1.
Відповідно до п. 9 Договору добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 строк його дії встановлено з 01.04.2015 по 31.03.2016.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку вих № 117-2015 від 13.01.2016, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕАК «Довіра» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14566/13 від 13.04.2013) на підстав ремонтної калькуляції № 117-2015 від 13.01.2016 (система Audatex), вартість відновлювального ремонту автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,6012), становить 85177 грн. 13 коп.
Водночас, відповідно до п. 15.14 Договору добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 у разі страхування транспортного засобу на повну вартість та у випадку його конструктивного знищення (коли вартість матеріального збитку перевищує 80% страхової суми), страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 70% страхової суми за договором.
Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку вих № 117-2015 від 13.01.2016, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕАК «Довіра» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14566/13 від 13.04.2013) на підстав ремонтної калькуляції № 117-2015 від 13.01.2016 (система Audatex), вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, становить 121012 грн. 67 коп.
При цьому, відповідно до п. 5.1 Договору добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 страхова сума становить 149000 грн. 00 коп.
Таким чином, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, перевищує 80% страхової суми, з огляду на що, відповідно до умов Договору добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015, автомобіль Шевроле, державний номер НОМЕР_1, вважається конструктивно знищеним, та його власнику підлягає виплата страхового відшкодування у розмірі 70% від страхової суми, тобто 104300 грн. 00 коп. (149000 грн. 00 коп. * 70%).
Відповідно до Страхового акту № И-6536064 від 25.01.2016, складеного Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах», розмір страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 становить 104300 грн. 00 коп. (70% від страхової суми з огляду на конструктивне знищення автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1), на підставі якого та заяви страхувальника позивачем 25.01.2016 було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 104300 грн. 00 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», що підтверджується платіжним дорученням № 688 від 25.01.2016 на суму 104300 грн. 00 коп. (призначення платежу - виплата страхового відшкодування НОМЕР_1; договір № КІН0CPS-152V2XI; акт № И-6536064 від 25.01.2016; без ПДВ).
Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП (21.11.2015), цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 1000 грн. 00 коп. (відповідно до витягу з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви та надісланого МТСБУ на запит суду).
Крім того, судом встановлено, що на момент скоєння ДТП (21.11.2015), цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6276794 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 0 грн. 00 коп. (відповідно до витягу з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви, та копії Полісу АЕ/6276794, долученого відповідачем 2 до матеріалів справи 26.05.2017).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП (21.11.2015) була застрахована як відповідачем 1 (за Полісом АІ/3399205), так і відповідачем 2 (за Полісом АЕ/6276794), та відповідно до обох полісів встановлений ліміт відповідальності страховиків за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50000 грн. 00 коп., беручи до уваги, що кожен з відповідачів повинен відшкодувати позивачу половину від вказаного ліміту страхування (тобто, по 25000 грн. 00 коп.), позивач просить суд стягнути з відповідача 1 страхове відшкодування за Полісом АІ/3399205 у розмірі 24000 грн. 00 коп. (так як франшизи за вказаним полісом становить 1000 грн. 00 коп.), та з відповідача 2 страхове відшкодування за Полісом АЕ/6276794 у розмірі 25000 грн. 00 коп. (так як франшизи за вказаним полісом становить 0 грн. 00 коп.).
У позовній заяві та у письмових поясненнях, поданих до суду 11.05.2017, позивач зазначив, що не звертався до відповідачів із заяви на виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 (до відповідача 1) та за Полісом АЕ/6276794 (до відповідача 2).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.
Як встановлено судом, на момент скоєння ДТП (21.11.2015), цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 1000 грн. 00 коп. (відповідно до витягу з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви та надісланого МТСБУ на запит суду).
Крім того, як встановлено судом, на момент скоєння ДТП (21.11.2015), цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6276794 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 0 грн. 00 коп. (відповідно до витягу з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, долученого позивачем до позовної заяви, та копії Полісу АЕ/6276794, долученого відповідачем 2 до матеріалів справи 26.05.2017).
Таким чином, станом на дату ДТП (21.11.2015) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована як відповідачем 1 (Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре») на підставі Полісу АІ/3399205, так і відповідачем 2 (Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон») на підставі Полісу АЕ/6276794.
29.06.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що станом на дату укладення Полісу АЕ/6276794 з відповідачем 2, страхувальник вже мав діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1, однак, всупереч положенням ст. 17.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положенням ст. 989 Цивільного кодексу України, не повідомив відповідача 2 про вже діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1, з огляду на що Поліс АЕ/6276794, укладений з відповідачем 2, є нікчемним та не створює для відповідача 2 будь-яких юридичних наслідків, зокрема обов'язку з виплати страхового відшкодування за ним.
Суд вважає вказані твердження відповідача 2 обгрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Відповідно до ч. 17.3 ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Судом встановлено, що 18.02.2015 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (страховик, відповідач 1) та ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) АІ/3399205; строк дії Полісу - з 18.02.2015 по 17.02.2016; ліміт відповідальності по майну - 50000 грн. 00 коп.; франшизи - 1000 грн. 00 коп.; транспортний засіб - Мазда, державний номер НОМЕР_2; страхувальник - ОСОБА_4 (відповідно до Інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, надісланої МТСБУ на запит суду 26.06.2017).
Крім того, судом встановлено, що 14.11.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» (страховик, відповідач 2) та ОСОБА_5 (страхувальник) було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) АЕ/6276794; строк дії Полісу - з 14.11.2015 по 13.11.2016; ліміт відповідальності по майну - 50000 грн. 00 коп.; франшизи -0 грн. 00 коп.; транспортний засіб - Мазда, державний номер НОМЕР_2; страхувальник - ОСОБА_5 (відповідно до копії Полісу АЕ/6276794, долучено відповідачем 2 до матеріалів справи 26.05.2017).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на дату укладення ОСОБА_1 з відповідачем 2 Полісу АЕ/6276794 - 14.11.2015, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Мазда, державний номер НОМЕР_2, була застрахована за вже діючим Полісом АІ/3399205, укладеним ОСОБА_4 з відповідачем 1.
Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 17.3 ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок з повідомлення страховика при укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується, покладається на страхувальника.
Тобто, укладаючи 14.11.2015 з відповідачем 2 Полісу АЕ/6276794, страхувальник (ОСОБА_1) зобов'язаний був повідомити відповідача 2 про чинний Поліс АІ/3399205, укладений 18.02.2015 з відповідачем 1 щодо одного й того самого об'єкту страхування - цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2.
При цьому, законом обов'язок страхувальника повідомити страховика про інші укладені договори страхування, якими застраховано об'єкт страхування, не ставиться в залежність від будь-яких умов, зокрема в залежність від обізнаності/необізнаності страхувальника щодо вже укладених договорів страхування іншим страхувальником або добросовісності/недобросовісності страхувальника.
Водночас, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України, якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Відповідно до п. 1.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Згідно зі ст. 5 вказаного закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Таким чином, у випадку неповідомлення страхувальником при укладенні договору страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу про вже наявний (укладений) договір цивільно-правової відповідальності, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника одного й того самого транспортного засобу, новий договір страхування є нікчемним.
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 29.06.2017, відповідач 2 зазначив, що ОСОБА_1 всупереч положенням ст. 17.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положенням ст. 989 Цивільного кодексу України, не повідомив відповідача 2 про вже діючий Поліс АІ/3399205, укладений з відповідачем 1, з огляду на що Поліс АЕ/6276794, укладений з відповідачем 2, є нікчемним та не створює для відповідача 2 будь-яких юридичних наслідків, зокрема обов'язку з виплати страхового відшкодування за ним.
Вказані твердження відповідача 2 (щодо неповідомлення ОСОБА_1 відповідача 2 при укладенні Полісу АЕ/6276794 про вже наявний укладений з відповідачем 1 Поліс АІ/3399205, яким застраховано однин і той самий об'єкт страхування - майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2) третьою особою спростовані не були, з огляду на неданння на вимогу суду доказів такого повідомлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Викладені обставини та норми закону дають підстави для висновку про нікчемність Полісу АЕ/6276794, укладеного між третьою особою та відповідачем 2, у зв'язку з неповідомленням третьою особою відповідача 2 про наявність на момент укладення такого полісу чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного з іншим страховиком (відповідачем 1) щодо того ж об'єкту страхування.
Водночас, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Так укладений третьою особою з відповідачем 2 Поліс АЕ/6276794, по суті, містить порушення закону лише в частині його дії протягом періоду, у який чинним був Поліс АІ/3399205, укладений між відповідачем 1 та ОСОБА_4 (з 14.11.2015 по 17.02.2016), так як обов'язок повідомлення страховика про наявність інших договорів страхування наявний лише за обставин чинності таких договір на момент укладення наступного.
Водночас, враховуючи, що договір, укладений між третьою особою та відповідачем 2, передбачає страхування цивільно-правової відповідальності і у період після закінчення строку дії аналогічного договору, укладеного з відповідачем 1, та інші умови такого полісу (з відповідачем 2) не містять будь-яких порушень закону, та окрім того законом визначено обов'язковість укладення договорів даного виду страхування, та при цьому можна припустити, що договір страхування між відповідачем 2 та третьою особою був би вчинений і без умови щодо строку його дії у період з 14.11.2015 по 17.02.2016, суд дійшов висновку про нікчемність Полісу АЕ/6276794 в частині періоду страхування - з 14.11.2015 по 17.02.2016 (періоду до якого діяв Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) АІ/3399205, укладений між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» та ОСОБА_4).
Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) АЕ/6276794 є нікчемним з дати його вчинення в частині періоду страхування - з 14.11.2015 по 17.02.2016 та не створює для відповідача 2 обов'язків, передбачених ним, у вказаний період, зокрема обов'язку з виплати страхового відшкодування на користь позивача щодо страхового випадку -ДТП, який стався 21.11.2015.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування за Полісом АЕ/6276794 у розмірі 25000 грн. 00 коп. є необґрунтованими.
Що стосується позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» про стягнення страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 у розмірі 24000 грн. 00 коп., суд зазначає таке.
Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» за Полісом АІ/3399205, у зв'язку з чим відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2, власнику транспортного засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1, покладається на відповідача 1 (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом АІ/3399205).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. п. д) п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (далі - Методика) Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.
При цьому суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яку необхідно витратити на відновлення транспортного засобу.
Однак, з огляду на те, що в наданому позивачем Звіті про визначення вартості матеріального збитку вих. № 117-2015 від 13.01.2016, складеному суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕАК «Довіра» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14566/13 від 13.04.2013) на підстав ремонтної калькуляції № 117-2015 від 13.01.2016 (система Audatex), встановлено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1 (Ез = 0,6012), суд зазначає, що врахування даного Звіту для визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, є обов'язковим, так як страховик за Полісом несе відповідальність за шкоду, заподіяну його страхувальником у межах вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») та, відповідно, розмір страхового відшкодування за Полісом обмежується даною вартістю.
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, у даному випадку є Звіт про визначення вартості матеріального збитку вих № 117-2015 від 13.01.2016, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,6012), становить 85177 грн. 13 коп.
При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №3-1304гс16, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
При цьому, судом враховано, що згідно з п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
У Звіті про визначення вартості матеріального збитку вих. № 117-2015 від 13.01.2016 зазначено, що ринкова вартість автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1 (тобто, вартість вказаного автомобіля до ДТП) становить 121012 грн. 67 коп., а вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 152361 грн. 11 коп.
Таким чином, оскільки витрати на відновлювальний ремонт автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, перевищують вартість вказаного транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль Шевроле, державний номер НОМЕР_1, є фізично знищеним у розумінні п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п. 30.2 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Позивачем долучено до позовної заяви копію Звіту № 6524173 з визначення вартості складових, які можуть бути демонтовані з автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, для подальшого їх використання, від 11.05.2016, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємцем ОСОБА_6 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_3 від 15.08.2014), складеного на підставі ремонтної калькуляції № 6524173 від 12.05.2016 (система Audatex), відповідно до якого вартість складових, які можуть бути демонтовані з автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, для подальшого їх використання складає 12653 грн. 46 коп. (що, по суті, є вартістю вказаного транспортного засобу після ДТП).
За таких обставин, враховуючи положення п. 30.2 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 у межах фактично здійснених ним витрат (104300 грн. 00 коп.) та в межах різниці між вартістю автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, до та після ДТП, що становить 108359 грн. 21 коп. (121012 грн. 67 коп. - «мінус» 12653 грн. 46 коп.).
Крім того, відповідно до п. 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Як встановлено судом, виплата страхового відшкодування за Договором добровільного страхування № КІН0CPS-152V2XI від 31.03.2015 була здійснена на рахунок потерпілої особи (страхувальника, вигодонабувача за вказаним договором добровільного страхування), що підтверджується платіжним дорученням № 688 від 25.01.2016 на суму 104300 грн. 00 коп.
Разом з тим, оскільки у платіжному дорученні № 688 від 25.01.2016 зазначено, що виплата страхового відшкодування здійснюється без ПДВ, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зменшення суми страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування на розмір ПДВ.
Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Як встановлено судом, розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 становить 1000 грн. 00 коп., а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 50000 грн. 00 коп.
Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/3399205 у межах фактично здійснених ним витрат (104300 грн. 00 коп.), в межах різниці між вартістю автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, до та після ДТП, що становить 108359 грн. 21 коп., та в межах ліміту відповідальності відповідача 1 за шкоду, заподіяну майну, за Полісом АІ/3399205 (50000 грн. 00 коп.) з урахуванням розміру франшизи за Полісом АІ/3399205 у сумі 1000 грн. 00 коп.
Водночас, у позовній заяві та у письмових поясненнях, поданих до суду 11.05.2017, позивач зазначив, що він не звертався до відповідачів із заявами на виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 (укладеним з відповідачем 1) та за Полісом АЕ/6276794 (укладеним з відповідачем 2), що узгоджується з правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного суду України від 02.07.2002 у справі № 1-2/2002.
Суд зазначає, що переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 01.07.2014 у справі № 910/17223/13, прийняту за результатом розгляду правовідносин між страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування потерпілій особі та у зв'язку з цим набув прав вимоги про виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування, до страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності винної в ДТП особи, Верховний Суд України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 зазначив, що відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.
Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.
За правилами п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Верховний Суд України у справі № 3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов правового висновку, що наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора, з огляду на що до нового кредитора обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Крім того, в обґрунтування вказаної позиції Верховний Суд України зазначив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене Верховний Суд України у справі № 3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов висновку, що позивач у справі (страховик за договором добровільного страхування) отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Суд вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної Верховним судом України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, стосовно того, що позивач не зобов'язаний звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи з вимогою виплати матеріального відшкодування (по суті - із заявою про виплату страхового відшкодування), та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду, з огляду на наступне.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22- 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав заздалегідь невизначеного кола третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик). При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-192цс16.
Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором страхування майна. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.
Аналогічна правова позиція викладена і в Постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.
Як встановлено судом, внаслідок ДТП, яка сталась 21.11.2015, було пошкоджено автомобіль Шевроле, державний номер НОМЕР_1, та саме у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (відповідача 1) як особи, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи (водія транспортного засобу Мазда, державний номер НОМЕР_2) на підставі Полісу АІ/3399205, виник обов'язок з відшкодування шкоди власнику транспортного засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1.
Як встановлено судом, 25.01.2016 позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1, на підставі договору добровільного страхування, з огляду на що, відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування», до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, - тобто до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» (страховика за Полісом АІ/3399205) щодо виплати страхового відшкодування за вказаними полісами.
Таким чином, враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, у вказаних правовідносинах відбулася передача (перехід) права вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 від потерпілої в ДТП особи - власника автомобіля Шевроле, державний номер НОМЕР_1, до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного (майнового) страхування,
При цьому, нового зобов'язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора у вже існуючому зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування (в даному випадку заміна кредитора з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (страхувальник за договором добровільного страхування) на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205.
Виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - Полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (Полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) також регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - Полісом.
Таким чином, заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора (Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах») перейшли права первісного кредитора (Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс») в зобов'язанні (щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205) в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача 1 виплати страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 на умовах, в порядку та у спосіб, передбачені положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
З огляду на викладене, враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, про те, що у спірних правовідносинах відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, та виступає замість потерпілого, суд дійшов висновку, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за договором добровільного страхування до позивача (страховика за договором добровільного страхування) перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205, яке мала потерпіла в ДТП особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс».
Тобто, відбулась заміна кредитора (з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах») у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205 в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу прав, зокрема до нового кредитора (позивача) перейшло право отримати від відповідача 1 страхове відшкодування за Полісом АІ/3399205 на умовах, визначених вказаними договорами обов'язкового страхування (Полісами) та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на те, що п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий подає страховику заяву на виплату страхового відшкодування, враховуючи що у спірних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором страхування майна та нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора (страховик виступає замість потерпілого), - положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в тому числі щодо порядку та умов здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування, поширюються і на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами.
Отже, для реалізації новим кредитором (страховиком за договором майнового страхування) права на отримання страхового відшкодування необхідним є подання страховику за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності заяви на виплату страхового відшкодування (в порядку п. 35.1 ст. 35 вказаного закону).
Таким чином, правове регулювання відносин (зобов'язання) не може змінюватись (в тому числі, не застосовуватись ті чи інші норми закону) у випадку заміни кредитора у зобов'язанні. Так само, заміна кредитора у спірних правовідносинах не може змінювати правовий статус страховика (відповідача), в тому числі його права і обов'язки, так як незалежно від особи, яка отримує право на страхове відшкодування (потерпілий чи особа, яка його замінює), страховик за полісом несе відповідальність виключно в межах договірних зобов'язань, які виникли з договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, суд зазначає, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за Полісом, до нового кредитора переходить право отримати страхове відшкодування. Втім, реалізувати таке право (реально отримати страхове відшкодування) новий кредитор (позивач) може лише в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, шляхом звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування протягом одного року від дати ДТП.
Відповідно до ч. 1 ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Водночас, в даному випадку подання заяви на виплату страхового відшкодування не є обов'язком, а є елементом механізму реалізації права на отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, у постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14 судом (в обґрунтування позиції щодо відсутності у страховика за договором майнового страхування, який набув прав вимоги до страховика цивільно-правової відповідальності, обов'язку щодо подання заяви на виплату страхового відшкодування) було зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене Верховний Суд України у справі № 3-165гс14 від 04.11.2014 дійшов висновку, що позивач у справі (страховик за договором добровільного страхування) отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Однак, суд зазначає, в даному випадку заява про виплату страхового відшкодування не є досудовою претензією, а є складовим елементом юридичного складу, за наявності якого у відповідача (страховика за Полісом) настає обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Суд зазначає що обов'язок у страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальної (Полісом) з виплати страхового відшкодування виникає за наявності всіх елементів юридичного складу, зокрема: настання страхового випадку - ДТП; подання заяви на виплату страхового відшкодування та інших, передбачених п. 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», документів.
Крім того, строк виконання відповідачем (страховиком за Полісом) обов'язку з виплати страхового відшкодування визначається моментом подання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Разом з тим, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, щодо того, що заява про виплату страхового відшкодування, по суті, є досудовою претензією, суд зазначає, що 02.06.2016 було прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIII, який набрав чинності 30.09.2016, та яким було внесено зміни до ст. 124 Конституції України, а саме ст. 124 Конституції України було викладено у редакції: «Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду».
Таким чином, законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору, і у такому випадку особа зобов'язана реалізувати відповідний порядок врегулювання до подачі позову до суду, тобто дотримання відповідного порядку є елементом передумов для виникнення права на звернення до суду.
Суд зазначає, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено порядок реалізації новим кредитором (страховиком за договором майнового страхування) права на отримання страхового відшкодування, а саме шляхом необхідності подання страховику за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності заяви на виплату страхового відшкодування (в порядку п. 35.1 ст. 35 вказаного закону).
Таким чином, навіть якщо взяти до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, стосовно того, що заява про виплату страхового відшкодування є досудовою претензією, суд зазначає, що надсилання страховиком за договором добровільного страхування, який виплатив страхове відшкодування та набув прав вимоги до страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, заяви на виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом), є обов'язковим з огляду на імперативні приписи п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо необхідності саме такого порядку врегулювання.
При цьому, суд зазначає, що строк виконання страховиком за договором обов'язкового страхування свого обов'язку з виплати страхового відшкодування визначається моментом подання потерпілою особою (позивачем як новим кредитором) заяви на виплату страхового відшкодування (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Водночас, незвернення потерпілою особою (новим кредитором) до страховика за договором обов'язкового страхування із заявою на виплату страхового відшкодування свідчить про відсутність порушених прав позивача, оскільки, як встановлено судом, строк виконання страховиком за договором обов'язкового страхування свого обов'язку з виплати страхового відшкодування визначається моментом подання потерпілою особою (позивачем як новим кредитором) заяви на виплату страхового відшкодування.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відійти від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, стосовно того, що норма п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (подання потерпілою особою заяви про виплату страхового відшкодування) регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора, з огляду на що до нового кредитора обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
При цьому, суд зазначає, що отримання страховиком після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування потерпілій особі (страхувальнику) - права на виплату страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування, не свідчить про безумовне та гарантоване отримання такого відшкодування. Для отримання страхового відшкодування новий кредитор (страховик) повинен подати заяву на виплату страхового відшкодування та інші документи, передбачені законом (умови, необхідні для отримання виплати). Крім того, страховик за договором майнового страхування може не отримати виплату по полісу у випадку пропуску позовної давності (яка не змінює свій перебіг після заміни кредитора у зобов'язанні) або у випадку неподання заяви про виплату страхового відшкодування протягом року з дати ДТП. Водночас, страховик за договором майнового страхування у такому випадку не позбавлений права на отримання відшкодування від самого заподіювача шкоди у деліктних правовідносинах. Крім того, неотримання від страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування у вищевказаних випадках не може свідчити про відсутність розумного та справедливого балансу інтересів у спірних правовідносинах, так як страхова компанія, яка здійснює страхування майна, отримує у зв'язку з цим страхові платежі від свого страхувальника та у будь-якому випадку несе ризики підприємницької діяльності.
Мотиви відходу суду у даній справі від вищевказаного правового висновку Верховного Суду України зводяться до того, що він (висновок) не узгоджуються з імперативними нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (які зазначені судом) та іншими правовими позиціями Верховного Суду України (зокрема, викладеними у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15, у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-2878цс15) щодо характеру правовідносин між сторонами (заміни кредитора у зобов'язанні з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування з потерпілої особи на страховика, який виплатив потерпілій особі страхове відшкодування на підставі договору майнового страхування; відсутності нового зобов'язання із відшкодування збитків, оскільки відбувається заміна кредитора: страховик виступає замість потерпілого).
З огляду на викладене, беручи до уваги, що позивач не звертався до відповідача 1 із заявою на виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/3399205, про що зазначено позивачем у позовній заяві та у письмових поясненнях, поданих до суду 11.05.2017, суд дійшов висновку, що станом на дату розгляду справи у суді права позивача не є порушеними, так як строк виконання страховиком за договором обов'язкового страхування свого обов'язку з виплати страхового відшкодування визначається моментом подання потерпілою особою (позивачем як новим кредитором) заяви на виплату страхового відшкодування, та строк прийняття відповідачем 1 рішення про виплату страхового відшкодування і строк виплати страхового відшкодування (або прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування) за Полісом АІ/3399205 (щодо відповідача 1) не настав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладені норми законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення прав (інтересів) позивача відповідачем 1, у зв'язку з чим відмовляє у позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» про стягнення 24000 грн. 00 коп. (страхове відшкодування за Полісом АІ/3399205).
При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду у випадку подання ним у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку заяви відповідачу 1 про виплату страхового відшкодування та відмови останнім у виплаті такого відшкодування.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Київ Ре» про стягнення 24000 грн. 00 коп. відмовити.
2. У позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 25000 грн. 00 коп. відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено 11.07.2017
Суддя І.М. Отрош