ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.07.2017Справа № 910/4119/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"
про стягнення 3 344,98 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Голіченко М.В. (представник за довіреністю № 01-17-01/04 від 05.01.2017р.).
Обставини справи:
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (надалі також - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 3 344,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, в судовому засіданні 04.07.2017р. проти задоволення вимог позивача заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.04.2017р. Крім того, направлено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017р. у зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, розгляд справи відкладено до 25.04.2017р.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.04.2017р. у даній справі призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі. Крім того, направлено повторний запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання інформації щодо страхового полісу №АЕ/6182122.
Супровідним листом № 01-16170/17 від 27.04.2017р. матеріали справи № 910/4119/17 скеровано до експертної установи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. у зв'язку з надходженням до суду клопотання судового експерта, поновлено провадження у справі №910/4119/17, повторно зобов'язано позивача оплатити вартість судової експертизи, погоджено експертній установі проведення судової експертизи у строк понад два місяці, зобов'язано сторін в строк до 13.06.2017р. включно надати суду необхідні для проведення судової експертизи документи та зупинено провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. у зв'язку з невиконання позивачем вимог ухвали суду в частині оплати вартості судової експертизи та надання необхідних для проведення судової експертизи документів, у передбачений ухвалою суду строк, поновлено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 04.07.2017р.
В судове засідання 04.07.2017р. представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 04 липня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.11.2014р. між позивачем (страховик) та ТОВ "Ісу трейд Україна" (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті (надалі - Договір страхування), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе, зокрема, обов'язок по страхуванню автомобіля "Субару", реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль) з терміном дії з 02.12.2015р. по 01.12.2016р.
Статтею 979 Цивільного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За приписами ст. 33.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до вказаної вище Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Як вбачається з матеріалів справи, водієм ТОВ "Ісу трейд Україна" (ОСОБА_2) та ОСОБА_3 було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 30.01.2016р. (європротокол).
Виходячи зі змісту вказаного повідомлення, 30.01.2016р. у м. Одеса по вул. Гайдара, 74 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: "Субару", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3
З відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду від 30.01.2016р. вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю "Субару", реєстраційний номер НОМЕР_1 під час стоянки/зупинки завдано пошкодження.
Дослідивши зазначений європротокол, суд зазначає, що він заповнений обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 30.01.2016р. є належним доказом, який підтверджує факт настання дорожньо-транспортної пригоди.
Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2016р. страхувальник звернувся до страховика із заявою № ПСКА-5819 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Згідно рахунку-фактури СТО (ТОВ «Богдан-Авто Одеса) № ОД-0025775 від 12.02.2016р. вартість ремонту застрахованого позивачем автомобіля складає 3 844,98 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № ПСКА-5819 від 15.02.2016р. та розрахунку до нього, розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 3 844,98 грн.
На виконання умов Договору страхування, позивач виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 3 844,98 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2670 від 16.02.2016р. на вказану суму.
У зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала транспортним засобом "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на дату ДТП була застрахована у відповідача, позивач звернувся до суду з вимогою про виплату страхового відшкодування.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Позивачем з урахуванням рахунку СТО, на підставі складеного ним Страхового акту № ПСКА-5819 від 15.02.2016р. виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 3 844,98 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 22.03.2017 у справах №3-1344гс16, 3-1304гс16.
Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000 грн.) і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей та за мінусом франшизи.
Згідно з п. п. 1.2, 1.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика), дана Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Пунктом 4.3 Методики передбачено, що за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ.
За приписами Методики збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту фізичного зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля про встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Відповідно до вимог п. 8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де: С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е з - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а їх вартість з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Відтак, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу не відповідає викладеним вище вимогам законодавства.
Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів визначення вартості (звіту про оцінку) відновлювального ремонту автомобіля "Субару", реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, в порядку, передбаченому законодавством, зокрема, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методикою, як і не надано доказів того, що у даному випадку коефіцієнт зносу не застосовується (дорівнює нулю).
З метою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, задля визначення розміру дійсної вартості відновлювального ремонту автомобіля "Субару", реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 30.01.2016р., судом призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зобов'язано позивача, як заінтересовану особу оплатити вартість її проведення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2017р. у зв'язку з надходженням до суду клопотання судового експерта, повторно зобов'язано позивача оплатити вартість судової експертизи, погоджено експертній установі проведення судової експертизи у строк понад два місяці, зобов'язано сторін в строк до 13.06.2017р. включно надати суду необхідні для проведення судової експертизи документи та зупинено провадження у справі.
Судом встановлено, що позивачем не виконано вимог ухвали суду в частині оплати вартості судової експертизи та надання необхідних для проведення судової експертизи документів, у передбачений ухвалою суду строк.
Крім того, позивачем не надано суду акту виконаних робіт з метою підтвердження факту проведення відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторони повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Положеннями ст. 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою в позові, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.07.2017р.
Суддя С.М. Морозов