про закриття провадження у справі
06 липня 2017 рокуСправа № 803/701/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.,
при секретарі судового засідання Гринчук Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування постанов та зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» звернулось з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони та оголошення заборони на його відчуження від 03.04.2014 року (ВП №42767419), від 16.07.2014 року (ВП №№ 44037414, 44037612), від 28.02.2017 року (ВП №53493306), від 01.03.2017 року (ВП №53498833), від 01.03.2017 року (ВП №53499152 (2431400828) в частині накладення арешту на заставне майно, що належить заставодавцю, а саме: вантажний автомобіль марки MAN (р.н. НОМЕР_2), вантажний сідловий тягач марки VOLVO (р.н. НОМЕР_3), вантажний сідловий тягач марки VOLVO (р.н. НОМЕР_4), напівпричеп бортовий марки KRONE (р.н. НОМЕР_5) та зобов'язати відповідача внести відповідні зміни до реєстраційних записів Державного реєстру обтяжень рухомого майна №№14287347, 14454874, 14454881, 16167017, 16168273, 16170560.
На адресу суду 05.07.2017 року надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в зв'язку з тим, що подана позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Представник позивача в письмовому клопотанні від 05.07.2017 року просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, додатково зазначив про повне підтримання заявлених позовних вимог.
Через канцелярію суду представником відповідача 05.07.2017 року було також подане письмове клопотання про розгляд даної справи за його відсутності та підтримання клопотання щодо закриття провадження у справі в повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, в судове засідання не прибула. Копія ухвали суду від 27 червня 2017 року про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду, якою останню було залучено до участі у справі, повістка про виклик до суду в адміністративній справі, а також додатки до позову, надсилались третій особі рекомендованою кореспонденцією за адресою її місцезнаходження, проте, поштове відправлення повернулось до суду із відміткою відділення поштового зв'язку «за незапитом». Таким чином, оскільки ухвали та повістка не були вручені третій особі з незалежних від суду причин, тому відповідно до частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), слід вважати, що вони вручені належним чином.
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Частиною першою статті 41 КАС України визначено, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, оскільки представники сторін та третьої особи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не прибули, при цьому представниками позивача та відповідача було заявлено письмове клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а дану справу можливо розглянути і вирішити на підставі наявних у ній доказів, тому суд дійшов висновку, що дану справу можливо розглянути за відсутності сторін та третьої особи, без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлене представником відповідача клопотання про закриття провадження у справі є обґрунтованим та підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом, 27.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_3 (надалі - «Позичальник») було укладено Кредитний договір №2711/12-206 (надалі - «Кредитний договір»), відповідно до умов якого Кредитор надав Позичальнику кредит у розмірі 700 000 гривень для рефінансування кредитної заборгованості ОСОБА_2 згідно умов кредитного договору номер №1306/05-612 від 13.05.2005 року зі сплатою процентів річних за користування кредитними коштами.
Для забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, 27.11.2012 року між Банком та ОСОБА_2 (надалі- «Заставодавець») було укладено Договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. за реєстровим № 4290 (надалі - «Договір застави»).
Відповідно до Договору застави предметом застави є:
- вантажний автомобіль марки MAN, моделі 18.463 FLT, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2001, колір зелений, об'єм двигуна 12816 куб. см., шасі № НОМЕР_6, що належить Заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_7, виданого 11 листопада 2006 року РЕГ Луцького МРВ ДАІ УМВС України у Волинській області (надалі - «Предмет застави-1»);
- вантажний сідловий тягач марки Volvo, модем FH 12, реєстраційний номер НОМЕР_3, рік випуску 1998, колір білий, об'єм двигуна 11976 куб. см., шасі № НОМЕР_8, що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9, виданого 10 червня 2005 року Луцьким МРЕВГУ УМВС України (надалі - «Предмет застави-2»);
- вантажний сідловий тягач марки Volvo, моделі FH12-42E, реєстраційний номер НОМЕР_4, рік випуску 1998, колір червоний, об'єм двигуна 11967 куб. см. D, шасі № НОМЕР_10, що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_11, виданого 23 липня 2005 року- Луцьким МРЕВГУ УМВС України (надалі - «Предмет застави-3»);
- напівпричеп бортовий марки KRONE, моделі SDP 27, реєстраційний номер НОМЕР_5, рік випуску 1997, колір червоний, повна маса 32500 кг, шасі № НОМЕР_12 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_13, виданого 10 червня 2005 року Луцьким МРЕВГУ УМВС України (надалі - «Предмет застави-4»).
На підставі договору застави 27.11.2012 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. внесено Запис про заборону на рухоме майно до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за №13302031, про що свідчить Витяг №38995609 від 27.11.2012 року, де підставою обтяження зазначено Договір застави (а.с.33).
В подальшому, між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврофактор» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №2017-01-06-000010 від 07 лютого 2017 року та Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за №503, відповідно до яких Банк відступив право вимоги за Кредитним договором та Договором застави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврофактор».
Далі, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврофактор» та Товариством з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №2017-01-06-000010Ф від 07 лютого 2017 року та Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чендовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за №504, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврофактор» відступило право вимоги за Кредитним договором та Договором застави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» (надалі - «Новий Кредитор»).
У зв'язку з відступленням прав вимоги до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено зміни щодо обтяжувача, що підтверджується Витягом №51415956 від 07.02.2017 року (а.с.34).
Таким чином, відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, зокрема ТзОВ ««А.В.Л.»» є новим кредитором у фінансових правовідносинах із ОСОБА_2
Під час проведення позивачем дій, спрямованих на звернення стягнення на рухоме майно, згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №52408447 від 30.05.2017 року (а.с. 35-38) встановлено, що на предмети застави накладено наступні арешти рухомого майна:
1) арешт рухомого майна (реєстровий номер 14287347), накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.04.2014 року, яка винесена Головним державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Денисюк B.C. в рамках виконавчого провадження №42767419;
2) арешт рухомого майна (реєстровий номер 14454874), накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.07.2014 року, яка винесена Головним державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Денисюк B.C. в рамках виконавчого провадження №44037414;
3) арешт рухомого майна (реєстровий номер 14454881), накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.07.2014 року, яка винесена Головним державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Денисюк B.C. в рамках виконавчого провадження №44037612;
4) арешт рухомого майна (реєстровий номер 16167017), накладений Постановою про арешт майна боржника від 28.02.2017 року, яка винесена Старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Бірук В.О. в рамках виконавчого провадження №53493306;
5) арешт рухомого майна (реєстровий номер 16168273), накладений Постановою про арешт майна боржника від 01.03.2017 року, яка винесена Державним виконавцем Другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. Луньо О.В. в рамках виконавчого провадження №53498833;
6) арешт рухомого майна (реєстровий номер 16170560), накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.03.2017 року, яка винесена Старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Берегович О.Л. в рамкам виконавчого провадження №53499152 (2431400828).
Вважаючи порушенням своїх прав з боку виконавчої служби та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначаються Законами України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон України №606-ХІV) (чинний на момент винесення спірних постанов від 03.04.2014 року ВП №42767419, від 16.07.2014 року ВП №№ 44037414, 44037612) та від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) (чинний на момент винесення спірних постанов від 28.02.2017 року ВП №53493306, від 01.03.2017 року ВП №№ 53498833, 2431400828).
Згідно зі ст.1 Закону України №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Наведені положення фактично продубльовані також у ст.1 Закону України №1404-VIII.
Відповідно до частин першої-другої статті 17 Закону України №606-ХІV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 5 та частини першої статті 3 Закону України №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, перелік яких міститься в п.п.1-9 ч.1 ст.3 даного Закону.
Відповідно до частин 1-2 статті 74 Закону України №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, при зверненні до суду з даною позовною заявою товариством не враховано наступні обставини.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно частини другої ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Згідно з частиною першої ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
У відповідності до пункту 1 частини другої цієї ж статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» № 3 від 13 грудня 2010 року судам роз'яснено, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України.
Так, частиною першою ст. 181 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Як вже зазначалось вище, згідно з частин 1-2 статті 74 Закону України №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частиною першою статті 14 Закону України №1404-VIII встановлено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша-друга статті 15 Закону №1404-VIII).
Однак, позивачем при зверненні до суду з позовом не було враховано, що ТзОВ «А.В.Л.» не є учасником виконавчого провадження, ні особою, що залучена до проведення виконавчих дій у цьому провадженні, фактично позивач зазначає про свою незгоду зі спірними постановами відносно арешту рухомого майна, щодо якого товариству належить право вимоги.
Таким чином, в межах спірних правовідносин, на які поширюються особливості розгляду, передбачені ст. 181 КАС України, позивач не є тією особою, якій закон надає право на звернення до адміністративного суду із позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.
У відповідності до п. 19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» № 3 від 13 грудня 2010 року, судами при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.
У даному випадку заявлені позовні вимоги вказують на спір, який виник у зв'язку з правом на заставлене майно, на яке державними виконавцями накладено арешт, з метою забезпечення виконання наказів Господарського суду Волинської області на користь стягувача - ТзОВ «ВОГ Рітейл», ТзОВ «Золотий екватор».
Водночас, частинами першою та четвертою статті 54 Закону України №606-XI передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
При цьому, пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03.06.2016 визначено, що інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
Згідно з частинами першою-другою статті 60 Закону №606-XI особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця.
Отже, із аналізу зазначених статтей 54 і 60 Закону №606-XI слідує, що єдиним способом захисту прав заставодержателя у межах виконавчого провадження, де останній не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчих дій, є звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Аналогічно ситуацію щодо звернення стягнення на заставлене майно врегульовано у Законі України №1404-VIII.
Так, зокрема, згідно з положеннями частин 1, 3, 6 статті 51 даного Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя; про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі; спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.
Відповідно до частин 1-2 статті 59 Закону України №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Також судом враховано позицію, викладену в п. 20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 №8 у відповідності до якої під час вирішення спору про зняття арешту із заставленого майна з'ясуванню підлягають обставин щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 №14, вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку фактично має місце не адміністративно-правовий спір про захист прав та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, а даний позов про звільнення майна з-під арешту подано до суду у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на майно, яке знаходиться в іпотеці, перед іншими кредиторами. Таким чином, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як іпотекодержателя, який повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства (враховуючи суб'єктний склад сторін спору) згідно зі ст. 16 ГПК України.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи, додаткових доказів, що надані відповідачем на вимогу ухвали суду від 27.06.2017 року та аналізу законодавчих норм, суд приходить до переконання, що провадження у даній справі підлягає закриттю.
З огляду на підстави закриття провадження у справі, суд також вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що питання щодо повернення сплаченого судового збору може бути вирішене судом після подачі товариством (уповноваженим представником) відповідного клопотання.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування постанов та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня отримання її повного тексту, який буде виготовлено 11.07.2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Дмитрук