23 травня 2017 р. Справа № 804/1241/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -
ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №5491-15 від 08.06.2015 року;
- скасувати податкову вимогу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №91-23 від 10.02.2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий орган протиправно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення стосовно нарахування грошового зобов'язання з транспортного податку, оскільки для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення повинно було бути прийнято до 15 липня 2014 року, а оскільки рішення №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста» Дніпропетровської міської ради було прийнято 28.01.2015 року,тобто після 15.07.2014 року, тому застосування його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, а саме не раніше 2016 року.
Представник відповідача надав до суду заперечення в яких зазначив, що п.п.267.6.2 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України, які імперативно встановлюють обов'язок володільців легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см, сплатити транспортний податок за фіксованою ставкою 25000 грн., є чинними, не змінені та не скасовані.
Сторони в судове засідання не заявились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положеньст.128 КАС України в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу LAND ROVER RANGE ROVER SPORT об'ємом двигуна 4999 куб.см., 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХХ126459.
08.06.2015 року Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №5491-15, яким визначено позивачу транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000грн.
На виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України контролюючим органом сформовано та надіслано позивачу податкову вимогу від 28.12.2016 року №7316-17 про погашення податкового боргу в сумі 25000 грн.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон №71-VIII, яким, згідно зі ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), введено новий транспортний податок.
Зокрема, відповідно до пп.267.1.1 п.267.1, пп.267.2.1 п.267.2, пп.267.3.1 п.267.3, п.267.4, пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з пп.267.6.1, пп.267.6.2 п.267.1 ст.267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Отже, починаючи із 01 січня 2015 року у фізичних осіб, які мають власні, зареєстровані у встановленому порядку, легкові автомобілі, які використовувалися до 5-ти років та мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль.
У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.
Відповідно до п.8.1 ст.8, пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих податків належить податок на майно.
Згідно зі ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Тобто, транспортний податок є місцевим податком.
При цьому, особливість місцевих податків полягає у тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків та дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Відповідно до п.8.3 ст.8, п.п.4.4 ст.4 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Поряд з цим, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено нормами ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад регулюється також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Тобто, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Згідно з п.10.3 ст.10, п.12.3 ст.12 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Відповідно до п.12.5 ст.12, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 цієї статті.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Отже, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок та вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і у яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). У іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Тобто, 2015 рік є плановим періодом, в той час як 2016 рік - бюджетним.
Отже, виходячи із вище викладених норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали, не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, оскільки зміни до ПК України у частині встановлення транспортного податку, як уже зазначено вище, набрали законної сили тільки 01 січня 2015 року.
Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість вище викладених норм нормативно-правових актів, суд прийшов до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Згідно зі ст. 4 ПК України, одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Принцип стабільності регулюється пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу, згідно з яким, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Враховуючи вище викладені норми, суд вважає, що застосування контролюючим органом норм ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
Вище наведена позиція також узгоджується із судовою практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною у його постанові від 30 серпня 2016 року у справі №К/800/8077/16.
Крім того, при вирішенні спірних правовідносинах суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями встановлено порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням, у тому числі, вище наведеної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в Україні, суд прийшов до висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та, як наслідок, про необхідність його скасування.
Згідно з ч. 1 ст.11, ч. 1 ст.69, ч.ч. 1, 2, 6 ст.71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вищевикладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №5491-15 від 08.06.2015 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п.59.1ст.59 ПК Україниу разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
З огляду на те, що винесене податкове повідомлення-рішення №5491-15 від 08.06.2015 року, за яким позивачу необхідно сплатити суму боргу у розмірі 25000 грн., визнане протиправним та скасоване судом, податкова №91-23 від 10.02.2016 року є також протиправною та підлягає скасуванню.
Таким чином, із системного аналізу вищевикладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №5491-15 від 08.06.2015 року;
Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №91-23 від 10.02.2016 року.
Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1