Ухвала
22 червня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Карпенко С.О.,
суддів: Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до житлово-будівельного кооперативу «Економіка», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, визнання договору дарування недійсним та скасування реєстрації права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 9 березня 2016 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулась з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її батько та чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4
Після ОСОБА_4 відкрилась спадщина на частину пайового внеску на квартиру АДРЕСА_1
Спадкоємцями після ОСОБА_4 є його мати - ОСОБА_5, дружина - ОСОБА_2, син - ОСОБА_6 та вона, його дочка.
Всі спадкоємці звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом кожна по ј частці частини пайового внеску після ОСОБА_4
21 березня 1994 року ЖБК «Економіка» видав ОСОБА_2 довідку № 120 про те, що вона сплатила весь пай за спірну квартиру і є її власником.
Позивач вважає зазначену довідку такою, що видана ЖБК «Економіка» незаконно, оскільки її батько ОСОБА_4 вніс частину пайових внесків до одруження з ОСОБА_2, останній належала лише ј частина паю і розпоряджатися вона могла відповідно ј частиною квартири.
Крім того, 28 січня 2003 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 спірну квартиру та ввела останню в оману шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності.
На підставі викладеного, з урахування уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати протиправними дії ЖБК «Економіка» щодо видачі довідки ОСОБА_2 від 21 березня 1994 року № 120; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 у бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, про що був зроблений запис в книзі № 13 к за реєстровим номером 301; визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 28 січня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 9 березня 2016 року, ОСОБА_1 відмовлено у позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна квартира у червні 1974 року була закріплена за членом кооперативу ОСОБА_4, який у жовтні 1978 року уклав шлюб з ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер.
27 квітня 1990 року державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_4, згідно з яким спадкоємцями по ј частці спадкового майна є мати ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_1 Спадкове майно складається з частини пайового внеску в ЖБК «Економіка» по АДРЕСА_1 і оцінено у 5 376 карбованців.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 травня 1990 року спадкоємцем майна ОСОБА_4 на ј частку спадкового майна є його дружина ОСОБА_2, яка проживає у АДРЕСА_1.
Крім того, згідно свідоцтва про право власності від 11 травня 1990 року, виданого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пучковою І.А. та зареєстрованого у реєстрі № 4-3907, ОСОБА_2 належить право власності на Ѕ частку у спільному сумісному майні, набутому подружжям за час шлюбу. Спільне майно, право власності на яке у зазначеній частці посвідчується цим свідоцтвом, складається з частки пайового внеску у ЖБ «Економіка», яка становила 2 440,20 карбованців та належала ОСОБА_4 на підставі довідки кооперативу від 28 вересня 1989 року № 93.
21 березня 1994 року ЖБК «Економіка» видано ОСОБА_2 довідку про те, що вона як член кооперативу проживає у АДРЕСА_1 і повністю сплатила пай у розмірі 6 995 рублів з січня 1989 року.
28 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.
Судами попередніх інстанцій враховано, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 4 вересня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування на Ѕ частку квартири після ОСОБА_4 - квартири АДРЕСА_1.
При цьому суд встановив, що за життя ОСОБА_4 не належало право власності на спірну квартиру, тому таке право не успадковано спадкоємцями, зокрема, ОСОБА_1
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
За змістом ч.ч. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (2003 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Якщо спадщина у зв'язку зі смертю члена кооперативу відкрилась до 1 липня 1990 року, тобто до набрання чинності Законом СРСР «Про власність» (який згідно з постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» підлягав застосуванню на території України до 15 квітня 1991 року - часу набрання чинності Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 року) та відповідно до ст. 145 ЖК Української РСР і п. 43 Типового статуту ЖБК і п.п. 7, 55 Примірного статуту ЖБК, відкривається спадщина не на квартиру, а на пай, який переходить до спадкоємців у порядку, передбаченому законом (ст. ст. 524-562 ЦК УРСР 1963 року), а члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них.
Спадкоємцям, що не користувались жилим приміщенням за життя спадкодавця, і тим, що відмовились від подальшого користування ним, кооператив виплачує успадкований пай або його частку (ч.ч. 4, 5 п. 43 Типового статуту ЖБК).
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому, у разі його смерті після зазначеної дати, спадщина відкривається на квартиру.
За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї, яким ця квартира надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.
Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР 1963 року за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.
Частиною першою ст. 48 ЦК УРСР 1963 року визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визначивши характер спірних правовідносин та норму права, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що після ОСОБА_4 спадкоємці отримали у спадщину частину пайового внеску (паєнагромадження), а не квартиру, тому позивач мала право на отримання від кооперативу успадкованої частки пайового внеску у вигляді грошових коштів. Видача довідки на ім'я ОСОБА_2, яка мала переважне право на вступ до ЖБК «Економіка», оскільки проживала у спірній квартирі та була зареєстрована як дружина члена кооперативу, не порушує прав та законних інтересів позивача. Крім того, позивачем не доведено підстав для визнання недійсним договору дарування, стороною якого вона не була і законні інтереси якої цим договором не порушені, у зв'язку із чим суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні та не спростовують висновків суду, що підтверджено дослідженими судом доказами.
Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового рішення без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 9 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.О.Карпенко
Судді: О.В.Кадєтова В.О.Кузнєцов