"04" липня 2017 р. Справа № 920/112/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.
при секретарі Марченко В.О
за участю представників:
прокурора-Маматова М.О., посвідчення №028265, видане 15.08.2014,
позивача - не з'явився;
1-го відповідача - не з'явився; ,
2-го відповідача - ОСОБА_1 за довіреністю №09/818-д від 14.06.2016, ОСОБА_2 за довіреністю №09/585-Д від 03.06.2015 ,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1. ОСОБА_3, м. Суми - не з'явився;
2. ОСОБА_4, м. Суми - не з'явився;
3. Товариство з обмеженою відповідальністю “ПКП “Укрінжпроект“, м. Суми-Лисенка І.А., керівник, витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.04.2016, довідка з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16.05.2012 р.;
4. ОСОБА_5, с. Ворожба, Лебединський район, Сумська область -ОСОБА_5 особисто, НОМЕР_1;
5. ОСОБА_6, м. Суми - не з'явився;
6. Сумське регіональне управління Державної спеціалізованої установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву“, м. Суми - не з'явився;
7. Публічного акціонерного товариства “УМКД“, м. Київ -ОСОБА_7 за довіреністю від 13.04.2017 р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко“, м. Суми (вх.№1635С/2-8)
на рішення господарського суду Сумської області від 03.05.2017 р. у справі № 920/112/17
за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сумської міської ради, м. Суми
до 1. Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, м. Суми;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко“, м. Суми
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 1. ОСОБА_3, м. Суми;
2. ОСОБА_4, м. Суми;
3. Товариство з обмеженою відповідальністю “ПКП “Укрінжпроект“, м. Суми;
4. ОСОБА_5, с. Ворожба, Лебединський район, Сумська область;
5. ОСОБА_6, м. Суми;
6. Сумське регіональне управління Державної спеціалізованої установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву“, м. Суми;
7. Публічного акціонерного товариства “УМКД“, м. Київ
про визнання недійсним договору співробітництва,-
У лютому 2017 року заступник керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сумської міської ради звернувся з позовом до господарського суду Сумської області, в якому просив визнати недійсним договір співробітництва, укладений між ТОВ “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко“ та управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради від 11.06.2015 р. щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондатьєва, 132/1 в м. Суми. Крім того, просив судовий збір у розмірі 1600,00 грн. стягнути з відповідачів на користь прокуратури Сумської області (розрахунковий рахунок №35214005002983, код 03527891, код банку 820172).
Рішенням господарського суду Сумської області від 03.05.2017 у справі № 920/112/17 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір співробітництва від 11.06.2015 р., укладений між ТОВ “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко“ та Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондатьєва, 132/1 в м. Суми. Стягнуто з Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради на користь прокуратури Сумської області витрати зі сплати судового збору в сумі 800,00 грн. Стягнуто з ТОВ “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко“ на користь прокуратури Сумської області витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн.
Другий відповідач, ТОВ “Будівельна виробничо-комерційна компанія “Федорченко“, з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 03.05.2017 у справі № 920/112/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Судові витрати просив покласти на прокурора.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вислухавши пояснення прокурора та представників присутніх в судовому засіданні учасників процесу, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.
У відповідності до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3--рп/99, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту. При цьому органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, можливо розуміти як орган державної влади, так і орган місцевого самоврядування.
Згідно частини другої статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Таким чином, з огляду на зазначену норму прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має захищати (стаття 3, стаття 8).
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених дією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.
Отже правовідносини, пов'язані з використанням земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула або може вибути з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 року категорично ствердив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес”.
Власником земельної ділянки (кадастровий номер 5910136300:12:002:6000) по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 у м. Суми є територіальна громада м. Суми, яка здійснює відповідні повноваження через уповноважений нею орган місцевого самоврядування - Сумську міську раду.
Отже, саме Сумська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земельної ділянки, яку має намір забудувати ТОВ “БВК “Федорченко”.
Порушення порядку набуття речових прав на земельну ділянку обмежує територіальну громаду м. Суми в особі Сумської міської ради у її використанні та залученні як найбільшої суми грошових коштів до місцевого бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб законного права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.
Пославшись на наведене, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що вбачаються правові підстави для представництва Сумською місцевою прокуратурою інтересів держави в особі Сумської міської ради шляхом звернення до господарського суду Сумської області з позовною заявою про визнання недійсним договору співробітництва від 11.06.2015 року, укладеного між ТОВ “БВК “Федорченко” та Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “БВК “Федорченко” 2-м відповідачем, забудовником та Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, 1-м відповідачем, замовником11.06.2015 р. укладено договір співробітництва (далі - Договір) щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.
Відповідно до пункту 1.1 ОСОБА_8, сторони домовились спільними зусиллями, шляхом виконання всіх необхідних практичних та юридично значимих дій, здійснити нове будівництво третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.
Пунктами 1.2, 1.3 ОСОБА_8 визначено, що замовник (відповідач-1) є постійним користувачем земельної ділянки, на якій буде здійснюватись будівництво об'єкту, на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 284305 від 24.12.2012 року.
Відповідно до пункту 3.5 ОСОБА_8, забудовник має право до на свій розсуд розпоряджатися квартирами в об'єкті в процесі будівництва та відчужувати майнові права на житло (квартири) до завершення будівництва об'єкту без будь-якого погодження із замовником.
Пунктом 3.9 ОСОБА_8 передбачено, що замовник зобов'язується передати забудовнику будівельний майданчик(земельну ділянку, зазначену в пункті 1.2. ОСОБА_8).
Кінцевою метою, відповідно до пункту 5.2 договору є передача у власність ТОВ “БВК “Федорченко” введеного в експлуатацію об'єкта з правом передачі в іпотеку майнових прав на нерухомість, що будується, з метою залучення інвестицій від фізичних та юридичних осіб у встановленому законодавством порядку.
Прокурор в обгрунтування позовних вимог про визнання зазначеного ОСОБА_8 недійсним зазначає, що його зміст суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, статті 26 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушує інтереси держави і суспільства, оскільки передбачає обхід визначеного законом порядку передачі земельної ділянки комунальної власності у користування в позаконкурентний спосіб, до того ж дозволяє зробити це без відповідного рішення органу місцевого самоврядування - Сумської міської ради, яка від імені територіальної громади м. Суми наділена повноваженнями розпоряджатись такими землями.
Представник позивача в обґрунтування своєї правової позиції вважає, що згоду на забудову 2-го відповідачеві повинна була надати Сумська міська рада, як орган, уповноважений власником на розпорядження земельною ділянкою, а не постійний користувач земельної ділянки - Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.
2-й відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається , зокрема, на те, що прокурором не наведено обґрунтувань щодо того, що саме: форма, зміст, правоздатність чи волевиявлення сторін спірного договору на момент його укладення суперечить нормам законодавства, і яким саме конкретним нормам, а також не вказано в чому полягає об'єктивна неможливість настання правового результату спірного договору і які права позивача порушені внаслідок його укладення.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частиною 3 цієї статті передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1, 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено зокрема те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Згідно частини першої статті 1133 Цивільного кодексу України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (абзац 2 частини першої статті 1134 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.
Згідно статті 9 цього ж Закону, укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, що вони не суперечать законодавству України.
Таким чином, укладений між відповідачами договір містить в собі ознаки інвестиційного договору та договору про спільну діяльність, оскільки сторони домовились співпрацювати щодо будівництва об'єкта нерухомого майна; при цьому інвестиціями зі сторони 1-го відповідача є надання 2-му відповідачеві земельної ділянки комунальної власності для забудови, а зі сторони ТОВ “БВК “Федорченко” - здійснення капітального будівництва об'єкта власними або залученими силами за власний рахунок.
Відповідно до статті 26 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 згаданого Закону). Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування (частина п'ята статті 26 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, замовник будівництва - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 284305 від 24.12.2012 року земельна ділянка (кадастровий номер: 5910136300:12:002:6000) по вул. Г. Кондратьєва, 132/1 в м. Суми належить на праві постійного користування відповідачеві-1 на підставі рішення Сумської міської ради від 25.07.2012 року за № 1688-МР. Власником же цієї ділянки є Сумська міська рада (позивач).
Таким чином, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, право на забудову вказаної земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства має виключно 1-й відповідач як її користувач, а спірний Договір всупереч зазначеним вимогам закону передбачає право на здійснення забудови земельної ділянки 2-м відповідачем, який не є власником чи користувачем земельної ділянки.
Як вбачається з декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ 083162422051 від 29.08.2016 року, яка затверджена Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області замовником будівництва вищезазначеного об'єкта будівництва є Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради та ТОВ “БВК “Федорченко”, разом з тим умовами ОСОБА_8 передбачено, що фактично всі дії від його імені вчиняє ТОВ “БВК “Федорченко”.
Відповідно до частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Таким чином спірний правочин також має ознаки договору доручення.
При цьому із аналізу умов ОСОБА_8 вбачається, що ним передбачено здійснення дій із забудови земельної ділянки лише 2-м відповідач, який наділяється всіма правами замовника та за наслідками будівництва отримає у власність об'єкт нерухомого майна, тобто є бенефіціаром (вигодонабувачем) за цим договором.
Як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, вказане свідчить про недотримання відповідачами при укладенні оспорюваного договору вимог пункту 3 частини першої статті 1006 Цивільного кодексу України, відповідно до якого повірений (ТОВ “БВК “Федорченко”) зобов'язаний негайно передати довірителеві (Управлінню капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради) все одержане у зв'язку з виконанням доручення, оскільки за наслідками виконання цього договору результат, а саме право власності на закінчений будівництвом нерухомий об'єкт отримає саме 2-й відповідач, а не 1-й відповідач.
Крім того, умови укладеного між відповідачами ОСОБА_8 порушують положення статті 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, оскільки будь-яких результатів інвестиційної діяльності (в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект) для однієї із сторін договору - Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (відповідача-1) він не передбачає.
Крім цього, як зазначено вище, зміст оспорюваного правочину містить умови щодо передання першим відповідачем -Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, як замовником, другому відповідачу, як забудовнику земельної ділянки, яка належить першому відповідачеві на праві постійного користування, для здійснення забудови виключно 2-м відповідачем із наступним переданням йому об'єкта будівництва у власність.
Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Під володінням слід розуміти усвідомлену юридично гарантовану можливість мати річ у своєму фактичному виключному господарському пануванні.
Під користуванням слід розуміти юридично забезпечену можливість застосувувати корисні властивості речі.
Тобто з переданням права оренди орендар на певний строк стає виключним користувачем земельної ділянки, який відсторонює всіх інших осіб від цього та здійснює виключний контроль над нею.
За умовами спірного ОСОБА_8 (пункти 1.2, 1.3., 1.4, 2.2., 3.2. 3.9), 1-й відповідач зобов'язався передати 2-му відповідачеві в якості вкладу у спільну діяльність земельну ділянку для здійснення такого виду користування нею як її забудова, з метою отримання забудовником права власності на об'єкт будівництва.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_8 передбачено передання земельної ділянки 2-му відповідачеві із відстороненням 1-го відповідача від фактичного виключного господарського панування цією ділянкою та отриманням її корисних властивостей, а тому умови спірного ОСОБА_8 передбачають передання 1-м відповідачем земельної ділянку 2-му відповідачеві саме в оренду, а не передання зобов'язального права доступу до неї з метою досягнення спільної договірної мети.
Зазначені умови ОСОБА_8 суперечать вимогам чинного законодавства, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 122 Земельного кодексу України повноваженнями щодо передання земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб у власність чи користування наділені сільські, селищні, міські ради та відповідно до статті 123 та 124 цього Кодексу такі ділянки надаються в користування за рішенням відповідних рад.
Постійним землекористувачам законодавством не надано повноважень щодо передання земельних ділянок державної чи комунальної власності, які перебувають у них на такому праві в оренду іншим особам, а тому спірний Договір всупереч зазначеним нормам передбачає передання земельної ділянки в оренду особою, яка не має повноважень на це.
Крім цього, оскільки право постійного користування земельною ділянкою, як і право її оренди передбачає правомочність виключного користування земельною ділянкою, наявність в однієї особи права постійного користування земельною ділянкою виключає можливість одночасного існування в іншої особи права її оренди.
Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку , передбаченому цим Кодексом.
З наведеного вбачається, що відповідно до вимог чинного законодавства, земельна ділянка, яка перебуває в особи на праві постійного користування може бути передана в оренду іншій особі лише після припинення права постійного користування нею.
Натомість, умови спірного ОСОБА_8, всупереч зазначеним вимогам законодавства передбачають передання спірної земельної ділянки у виключне користування (оренду) 2-му відповідачеві за наявності у 1-го відповідача права постійного користування нею.
Відповідно до вимог статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 Земельного кодексу України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Як зазначено вище, за умовами договору співробітництва названий об'єкт інвестування передбачено будувати на земельній ділянці комунальної власності (кадастровий номер 5910136300:12:002:6000) по вул. Г. Кондратьєва, 132/1 у м. Суми, постійним користувачем якої є Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, за кошти ТОВ “БВК “Федорченко”, при цьому власником завершеного будівництва і прийнятого в експлуатацію об'єкта інвестування має стати ТОВ “БВК “Федорченко”.
Зважаючи на це, оспорюваний правочин, всупереч статтям, 124, 134 Землеьного кодексу України передбачає передання земельної ділянки комунальної власності в користування для забудови без укладення у встановленому порядку договору оренди у конкурентний спосіб -за результатами проведення земельних торгів.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи другого відповідача що, оскільки п. 5.3. ОСОБА_8 його метою, серед іншого, визначено надання особам, які потребують поліпшення житлових умов, доступного житла у збудованому об'єкті, передання земельної ділянки за спірним ОСОБА_8 відповідно до ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України не потребує проведення земельних торгів.
У спірному ОСОБА_8 не зазначено, яка конкретно житлова площа, кількість квартир надається особам, які потребують поліпшення житлових умов, якому органу чи організації передається доступне житло для подальшого надання громадянам в порядку черговості відповідно до положень чинних Правил обліку громадян які потребують поліпшення житлових умов в Українській РСР і надання їм житлових приміщень, затверджених Постановою ВР Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 р. № 470.
Отже, за вищенаведених обставин та норм вбачається, що договір співробітництва від 11.06.2015 року суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, статті 26 закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, статтям 116, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання цього ОСОБА_8 недійсним.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст.. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 03.05.2017 р. у справі № 920/112/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Тарасова І. В.
Суддя Пуль О.А.
Суддя Фоміна В. О.