"06" липня 2017 р.Справа № 808/2975/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
секретарі судового засідання: Федосєєвій Ю.В.,
за участі представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі №808/2975/16 за позовом ОСОБА_2 до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення, -
Позивач 10.10.2016 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 29.09.2016 року №146о/с в частині звільнення його з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України;
- поновити його на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України;
- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на службі в Національній поліції України.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 29.09.2016 року №146о/с в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_2 (М-050473), начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Поновлено полковника поліції ОСОБА_2 (М-050473) на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 04.10.2016 року.
Стягнено з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь полковника поліції ОСОБА_2 (М-050473) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 34701 грн. 66 коп..
В частині поновлення на посаді та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 8400 грн. 00 коп. рішення суду звернено до негайного виконання.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 34701 грн. 66 коп. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 9276 грн. 63 коп., та в частині зверненя рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць стягнути 12954 грн. 50 коп..
Відповідач - Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України також не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просив постанову суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги позивача підтримала, просила їх задовольнити, проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечувала.
Представники відповідачів в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України та наказом НП України №13о/с від 07.11.2015 року «По особовому складу» ОСОБА_2 призначено з 07.11.2015 року начальником управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області з присвоєнням спеціального звання «полковник поліції» (а.с.110-зворіт т.1).
Наказом НП України від 11.02.2016 року №92о/с ОСОБА_2 був звільнений зі служби в поліції за п.п.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» з 17.02.2016 року (а.с.104 т.1).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2016 року у справі №808/731/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 року, визнано протиправним та скасовано Наказ НП України №92о/с від 11.02.2016 року в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_2 та поновлено його на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки НП України з 18.02.2016 року; стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18.02.2016 року по 10.06.2016 року в розмірі 47638 грн. 32 коп. (а.с.17-23 т.1).
На виконання вказаної постанови суду наказом Голови НП України №470о/с від 07.07.2016 року позивача поновлено на службі в поліції на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області.
Наказом Національної поліції від 20.07.2016 року №514о/с полковника поліції ОСОБА_2 звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області та призначено начальником управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУ НП в Запорізькій області, тобто відбулось переміщення (переведення) з однієї посади на іншу.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2016 року у справі №808/2271/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 року, визнано протиправним та скасовано Наказ НП України №514о/с від 20.07.2016 року, поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізької області Департаменту внутрішньої безпеки НП України з 21.07.2016 року (а.с.24-27, а.с.122-127 т.1).
На виконання постанови Запорізького окружного суду 22.08.2016 року наказом Голови НП України №731о/с від 29.09.2016 року поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки з 21.07.2016 року (а.с.28, 112-зворіт т.1).
В той же час, наказом Національної поліції України №62 від 26.01.2016 року затверджено штат Департаменту внутрішньої безпеки: скорочувались 854, та вводились 754 посади (а.с.67, 102-103 т.1). При цьому скорочено 100 посад порівняно з Тимчасовою штатною структурою.
Наказом Національної поліції України №244 від 25.03.2016 року посада начальника управління внутрішньої безпеки скорочена та введена посада державного службовця, яку обіймав ОСОБА_3 згідно Наказу Департаменту внутрішньої безпеки №43о/с від 01.04.2016 року до 27.07.2016 року (а.с.64-66, 105 т.1).
Вказані вище обставини сторонами не заперечуютьс та не спростовуються.
01.07.2016 року у приміщенні Департаменту внутрішньої безпеки м.Києві начальник відділу кадрового забезпечення та оперативного прикриття ДВБ Національної поліції України Христенко Ю.О. повідомив ОСОБА_2 про скорочення посади начальника управління внутрішньої безпеки згідно з наказом НП України №62о/с від 26.01.2016 року, про що 05.07.2016 року складено акт №1. Крім того, в акті зазначено, що 01.07.2016 року ОСОБА_2 були запропоновані рівнозначні посади: начальників УВБ в Рівненській та Кіровоградській областях, а також керівні посади ГУ НП в Запорізькій області, проте позивач від запропонованих посад відмовився, оскільки виявив бажання продовжувати службу в поліції тільки на посаді начальника УВБ в Запорізькій області (а.с.108 т.1).
На підставі заяви начальника відділу кадрового забезпечення та оперативного прикриття Христенко Ю.О. від 29.09.2016 року та наказу НП України №62 від 26.01.2016 року «Про затвердження штату Департаменту внутрішньої безпеки» т.в.о.директора Департаменту внутрішньої безпеки Коваль Є.О. видано Наказ №146о/с від 29.09.2016 року «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за п.п.4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» з 03 жовтня 2016 року (а.с.49 т.1).
Не погодившись з вищевказаним наказом №146о/с від 29.09.2016 року про звільнення зі служби, позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач порушив встановлену Законом №580-VIII процедуру звільнення позивача з посади та, як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не довів виконання ним вимог Кодексу законів про працю України в частині запропонування позивачу вакантних посад, які наявні в тому числі в Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області, та які він може займати відповідно до своєї кваліфікації, як і не надано доказів того, що позивач відмовився від запропонованих йому посад.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження ними служби в Національній поліції України регулюються нормами Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», який набув чинності 07.11.2015 року (далі по тексту - Закон №580).
Згідно ч.1 ст.48 цього Закону призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Приписами ст.58 Закону №580 передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.77 Закону №580 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.68 Закону №580 у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Частиною 3 ст.68 Закону № 580 передбачено, що поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі п.4 ч.1 ст.77 цього Закону.
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.
Законом України «Про Національну поліцію» не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України № 21-8а15 від 17.02.2015 року.
Відповідно до п.4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З огляду на відсутність в Законі №580 спеціальних положень, які регулюють порядок пропозиції поліцейському іншої вакантної посади, слід застосовувати загальні положення законодавства, що регулює спірне питання, а саме Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Згідно з п.2 «Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затвердженого 20.10.2011 року постановою Кабінету Міністрів України №1074, органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Постановою Кабінету Міністрів України №887 від 28.10.2015 року «Про утворення територіального органу Національної поліції» утворено як юридичну особу публічного права Департамент внутрішньої безпеки як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 29.09.2016 року №146о/с позивача звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України за п.п.4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» з 03.010.2016 року.
Доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про реорганізацію Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України відповідачами а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Скорочення посади має чіткий і однозначний зміст - це припинення існування посади, внаслідок чого працівник, який її обіймає, може бути звільнений за умови, якщо неможливо його перевести, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Національної поліції України №62 від 26.01.2016 року затверджено штат Департаменту внутрішньої безпеки: скорочувались 854, та вводились 754 посади (а.с.67, 102-103 т.1). При цьому скорочено 100 посад порівняно з Тимчасовою штатною структурою.
В той же час, наказом Національної поліції України №244 від 25.03.2016 року посада начальника управління внутрішньої безпеки скорочена та введена посада начальника управління - державного службовця, яку обіймав ОСОБА_3 згідно Наказу Департаменту внутрішньої безпеки №43о/с від 01.04.2016 року до 27.07.2016 року (а.с.66, 105).
Крім того, наказом Національної поліції України №641 від 26.07.2016 року посада начальника управління - державного службовця була скорочена та введена посада начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області, яку обіймав ОСОБА_3 згідно Наказу Департаменту внутрішньої безпеки №43о/с від 01.04.2016 року до 27.07.2016 року (а.с.65, 105 т.1).
Наказом ДВБ Національної поліції України №98о/с від 27.07.2016 року на посаду начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області було призначено майора поліції ОСОБА_6, який обіймає зазначену посаду до цього часу (а.с.100 т.1).
Зазначені обставини апелянт не заперечує та не спростовує.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що фактично посада начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України свого існування не припиняла, та була наявна в штаті УВБ в Запорізькій області, в тому числі й на час звільнення позивача.
Щодо своєчасного та належного попередження позивача про скорочення штату, колегія суддів зазначає наступне.
Апелянт, посилаючись на наявність акту №1 від 05.07.2016 року, зазначає про персональне попередження ОСОБА_2 01.07.2016 року про його можливе подальше звільнення зі служби.
Колегія суддів критично оцінює вказаний акт щодо належного попередження позивача 01.07.2016 року про вивільнення у зв'язку із скороченням штату, з огляду на таке.
Вказаний акт складений не в день «так званого попередження».
Відповідачами не надано а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції доказів персонального письмового попередження ОСОБА_2 про його можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення, як то передбачено ч.2 ст.68 Закону №580 та ст.49-2 КЗпП України, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Не підтверджено документально і волевиявлення ОСОБА_2 про залишення на службі виключно на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області, акт не містить інформації про відмову особисто позивача від ознайомлення з письмовим повідомленням про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в період з 18.02.2016 року по 07.07.2016 року позивач фактично не перебував на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області, йому не нараховувалось грошове утримання, оскільки лише 07.07.2016 року наказом Голови НП України №470о/с ОСОБА_2 було поновлено на службі в поліції на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2016 року у справі №808/731/16.
Зазначену обставину відповідачами не спростовано.
Таким чином, так зване попередження про можливе наступне вивільнення зі служби, якщо на думку відповідачів і відбулось чи то 01.07.2016 року, чи то 05.07.2016 року, але стосовно особи, яка на той час у штаті Управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області не перебувала.
Не відбулось такого попередження і в період з 07.07.2016 року по час звільнення позивача з посади (03.10.2016 року), як і відсутні докази пропонування позивачу в письмовому вигляді всіх наявних вакансій з переліком таких вакансій у зазначений період.
Колегія суддів наголошує на необхідності запропонування роботодавцем працівнику всіх наявних вакансій, при цьому, як на день попередження, так і до дня звільнення при наявності нових вивільнених вакансій.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із скороченням штату не запропонувало ОСОБА_2 іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, не надано переліку наяних вакантних посад в період з 07.07.2016 року по день звільнення позивача.
Також, апелянтом а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надано доказів відсутності можливості подальшого використання ОСОБА_2 на службі та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Посилання апелянта на ту обставину, що на теперішній час посада начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України існує, але зайнята іншою особою, у зв'язку з чим неможливо поновити позивача на таку посаду, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки така обставина не є підстаою для непоновлення позивача на посаді.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність доказів належного та своєчасного пропонування відповідачем вакантної посади позивачу для подальшого працевлаштування у зв'язку з його звільненням через скорочення штатів та проведення організаційних заходів на підставі п.4 ч.1 ст.77 Закону № 580.
Враховуючи зазначене, відповідач порушив встановлену Законом №580 процедуру звільнення позивача з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, а отже висновок суду першої інстанції про протиправність спірного наказу та наявність підстав для його скасування відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч.2 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно п.3 Розділу І «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», затвердженого 06.04.2016 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №260, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за №669/28799 (далі по тексту - Порядок №669), грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п.6 Розділу ІІІ Порядку №669 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Відповідно до п.1 Розділу ІV Порядку №669 у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов'язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.
В матеріалах справи наявна довідка про встановлене грошове забезпечення начальника УВБ в Запорізькій області ОСОБА_2 на 03.10.2016 року (тобто на день звільнення) в розмірі 8400 грн. 00 коп. (а.с.145).
Розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, тобто за період з дня звільнення по день прийняття судом першої інстанції рішення по справі (з 04.10.2016 року по 06.02.2017 року) складає 34701 грн. 66 коп..
Таким чином, з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь повинно бути стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 04.10.2016 по 06.02.2017 у сумі 34701 грн. 66 коп. (34701 грн. 66 коп. = 126 днів х 275 грн. 41 коп. за день; 275 грн. 41 коп. = 8400 грн. 00 коп. х 2 місяці : 61 день).
Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що судом першої інстанції його середньоденний заробіток обрахований з урахуванням довідки про грошове грошове забезпечення начальника УВБ в Запорізькій області ОСОБА_2 на 03.10.2016 року. Позивач вважає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2016 року у справі №808/731/16 вірно визначений розмір його середньоденної заробітної плати, який складає 417,88 коп., та саме з цього розміру повинно бути розраховано грошове забезпечення за час вимушеного прогулу по данній справі.
Проте, таке посилання не відповідає приведеним вище нормам п.6 Розділу ІІІ Порядку №669, оскільки при вирішенні справи №808/731/16 до розрахунку була прийнята довідка з розміром грошового утримання позивача за грудень 2015 року - січень 2016 року, а тому така довідка не може бути застосована до правовідносин, що відбулись в жовтні 2016 року.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на ту обставину, що період, за який належить нарахувати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу повинен бути визначений з 10.06.2016 року, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки період з 10.06.2016 року по 03.10.2016 року не є періодом вимушеного прогулу, пов'язаного із звільненням позивача з 03.10.2016 року, а тому позовними вимогами в даному адміністративному спорі не охоплюється.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (з 04.10.2016 року по 06.02.2017 року) в розмірі 34701 грн. 66 коп..
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 КАС покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України не доведено правомірність винесення наказу від 29.09.2016 року №146о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі №808/2975/16 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі №808/2975/16 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 10 червня 2017 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак