Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Харків
04 липня 2017 р. № 820/1392/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Панченко О.В.,
при секретарі судового засідання - Кабанова Д.С.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Бондаренко Є.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління
ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач - ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 23.12.2016 року №352/П-13; стягнути на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39893720).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.12.2016 року Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №352/П-13, яким було визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у сумі 12500,00 грн. Позивач вважає що податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що порушує права позивача, як платника податків та підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача - Київської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, позов не визнав.
У письмових запереченнях на позов (а.с.31-32) зазначив, що відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року №16 автомобіль, власником якого є позивач є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач в такому разі є платником вказаного податку. Крім того, відповідач зазначив, що не зважаючи на те, що податок на транспортний засіб відноситься до місцевого податку, його справляння та зарахування здійснюється до місцевої ради, в той же ас він є таким, що визначений та встановлений Верховною Радою України.
У судовому засідання представник відповідача підтримав доводи письмових заперечень та просив суд прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_3, є власником транспортного засобу марки Tesla, моделі S, 2012 року випуску, тип - загальний легковий седан-В державний номерний знак НОМЕР_2, дата реєстрації 28.07.2016 року, котрий зареєстрований в органах ДАІ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.12).
Відповідачем - Київською об'єднаною державною податковою інспекцією м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, як контролюючим органом, що згідно з податковим законодавством є особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з транспортного податку, винесене податкове повідомлення-рішення від 23.12.2016 року на підставі підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України № 352/П-13, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 12500,00 грн.
Вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до адміністративного суду з позовом.
Так, транспортний податок був запроваджений Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015 року та яким, зокрема, у новій редакції була викладена ст. 267 Податкового кодексу України.
Законом України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі - Кодекс), зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016 року.
Суд зауважує, що станом на 01.01.2016 р., станом на дату прийняття спірного рішення суб'єкта владних повноважень, а також станом на дату вирішення судом даного спору ані приписи Закону України №71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", ані приписи Законом України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", ані приписи ст.267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, з будь-яких інших причин дії не втратили, а відтак, є чинними.
У розумінні ст.265 Податкового кодексу України транспортний податок є складовою частиною податку на майно.
Згідно з абз.1 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на 01.01.2016 року) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
З приписів наведеної норми чітко слідує, що законодавцем запроваджено дві умови, за одночасної наявності яких у особи як потенційного платника податку на майно (транспортного податку) і виникає податковий обов'язок стосовно конкретного належного йому на праві приватної власності легкового автомобіля, а саме: 1) вік автомобіля - існування (не закінчення, тривання, продовження) періоду часу в п'ять років від року випуску автомобіля, 2) перевищення показником середньоринкової вартості автомобіля межі у 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.
При цьому, пп.14.1.220 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.
Отже, у разі можливості встановлення календарної дати випуску конкретного легкового автомобіля початок перебігу та завершення, згаданого у Податковому кодексі України п'ятирічного строку не може бути ототожнено з календарним роком (відлік якого розпочинається 1 січня і завершується 31 грудня кожного року), адже цей строк (вік автомобіля) починає свій перебіг на наступний день від дати випуску автомобілю і збігає у останній день п'ятого послідовного року.
Правильність саме вказаного тлумачення підтверджується змістом п.267.6.7 ст.267 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.
Викладений в законі механізм справляння транспортного податку передбачає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.267.5.1 ст.267 Податкового кодексу України), а податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.267.6.2 ст.267 Податкового кодексу України).
Звідси слідує, що контролюючий орган приймає податкове повідомлення рішення про визначення розміру транспортного податку фізичній особі громадянину за звітний базовий податковий період (слід розуміти поточний календарний рік) протягом дії цього ж звітного податкового року, а не по його завершенню.
При цьому, слід врахувати, що оскільки фізична особа громадянин не подає і не повинна подавати податку звітність по транспортному податку, то запроваджені ст.102 Податкового кодексу України наслідки збігу присікального строку для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобов'язання платника податків у даному випадку застосуванню не підлягають.
Таким чином, строкові межі (чи-то протягом поточного звітного податкового року до його завершення, чи-то протягом наступного (наступних) звітного податкового року (років)) прийняття контролюючим органом податкового повідомлення рішення про визначення фізичній особі громадянину суми податкового зобов'язання з транспортного податку у силу закону та поза розумним сумнівом не мають жодного прямого впливу на права та обов'язки цієї особи як платника податку.
Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач 28.07.2016 року. набув у власність автомобіль марки Tesla, модель S об'єм д, рік випуску- 2012.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що з 01.01.2016 року мінімальний місячний розмір заробітної плати склав - 1378,00грн.
Як встановлено під час судового розгляду 17.01.2017 року позивачем було направлено запит до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про надання інформації про середньоринкову вартість легкового автомобіля Tesla Model S 85, 2012 року випуску з пробігом 5000 км.
Згідно відповіді Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за вих. №3805/04/1604-08 від 19.01.2017 року встановлено, що Мінекономрозвитку розраховує дані про середньоринкову вартість автомобіля на підставі наданої ДП "Держзовнішінформ" інформації про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Позивачем також надано до суду клопотання, в якому зазначено, що ОСОБА_3 особисто зверталася до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області, Львівської митниці ДФС, ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" та Територіального сервісного центру №8047 МВС в м.Києві щодо надання документів, які б підтверджували митну вартість автомобіля, що належить їй на праві власності.
Від Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області отримано відповідь від 08.06.2017 року №31/20/1-373 щодо знаходження усіх документів з державної реєстрації автомобіля в Територіальному сервісному центрі № 8047 МВС в м.Києві.
Суд зазначає, що Львівська митниця ДФС та Територіальний сервісний центр №8047 МВС в м.Києві не надали відповідей на запити позивача.
ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" надало завірені копії листів вантажно-митної декларації №807110001/2015/002421, даних щодо вартості автомобіля для здійснення його державної реєстрації на території України (видані ОСОБА_4, який продав авто позивачу). (а.с.37-39).
На думку суду, вищезазначені надані ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" документи підтверджують, що фактична вартість автомобіля позивача, що належить їй на праві власності: Tesla, модель S, 2012 року випуску, тип - загальний легковий седан - В, державний номерний знак - НОМЕР_2, є значно нижчою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно листів вантажно-митної декларації вартість автомобілю є 2850 доларів США, що за курсом 23,287844 становить 66370,36 грн.
Суд зазначає, що для визначення бази оподаткування митним органом проведено коригування та митна вартість автомобіля визначена в розмірі 85659,13 грн. Відповідно до гр. 47 вантажно-митної декларації декларанту нараховано до сплати податків та зборів на загальну суму - 79298,37 грн. Також у вантажно-митній декларації зазначено, що транспортний засіб є пошкоджений та не на ходу. Згідно з даними ТОВ "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" вартість автомобілю станом на 28.04.2015 року складала 117000 грн., в т.ч. ПДВ 20%.
Відповідно до поданих письмових заперечень, відповідач обчислив вартість даного автомобіля за допомогою веб-сайту у Мінекономрозвитку, і отримав показник 1102560,17 грн.
Проте у письмових запереченнях відповідачем визначена інша вартість автомобіля, яку він визначив, керуючись Методикою визнаення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року №66, жодних додаткових письмових доказів, які підтверджували даний факт до суду не надано.
Відтак, проведені ДПІ розрахунки у даному конкретному випадку є явно суперечливими, що має суттєве значення для кваліфікації спірного автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком за 2016 рік.
За відсутності письмового розрахунку суми спірного зобов'язання, який був би складений ДПІ до моменту прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд сприймає дану обставину як підставу для скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи справу, суд бере до уваги приписи ч. 2 ст.19 Конституції України і враховує, що порядок реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах має відповідати положенням ст.ст.54, 58, 267 Податкового кодексу України.
Водночас з цим суд зауважує, що згідно до абзацу 2 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII передбачено, що середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
За правилами абз.2 і 3 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України у редакції Закону Закону України від 21.12.2016 року №1797-VIII, середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Отже, законодавцем чітко визначено низку складових елементів, параметри яких мають бути враховані ДПІ при обчисленні транспортного податку громадянам за належні їм на праві власності легкові автомобілі.
У ході розгляду справи судом встановлено, що ДПІ не складався письмовий розрахунок податку з урахуванням всіх обов'язкових величин, а наведені у письмових поясненнях розрахунки є суперечливими і не дозволяють однозначно кваліфікувати належний позивачу автомобіль як об'єкт оподаткування транспортним податком станом на 01.01.2016 року.
Суд також зазначає, що транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, а тому посилання відповідача на той факт, що не має значення що транспортний податок хоча і відноситься до місцевого податку, він визначений та встановлений Верховною Радо України, а тому підлягає стягненню є безпідставним.
Дана позиція також викладена у постанові Вищого адміністративного суду в адміністративній справі № 815/7207/15.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень за правилами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів юридичної правильності і фактичної обґрунтованості спірного рішення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки в ході розгляду справи доводи відповідача про існування у позивача невиконаного податкового обов'язку з транспортного податку за 2016 рік не знайшли свого підтвердження, то позов належить задовольнити.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог частини 1 ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 23.12.2016 року №352/П-13.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Київської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39893720).
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 10 липня 2017 року.
Суддя Панченко О.В..