"03" липня 2017 р. Справа № 917/386/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1938 П/1-7) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.06.17 у справі
за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни,
до Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Лубнитеплоенерго", м. Лубни
про розстрочку виконання рішення
Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 року у справі №917/386/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" були задоволені та стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" 1776793,59 грн. основного боргу, 41951,59 грн. пені, 4494,81 грн. 3 % річних 27348,59 грн. судового збору.
25.04.2017 року господарським судом Полтавської області на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 року по справі №917/386/17 було видано відповідний наказ.
25.05.2017 року до господарського суду Полтавської області надійшла заява Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" про розстрочку виконання рішення суду від 11.04.2017 року по справі № 917/386/17, в якій відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення 1804142,18 грн. (з яких 1776793,59 грн. основний борг, 27348,59 грн. судовий збір) на 20 місяців згідно визначеного ним графіку.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.06.2017 року (суддя Тимощенко О.М.) відмовлено у задоволенні заяви Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" про розстрочку виконання рішення суду від 11.04.2017 року по справі № 917/386/17.
Відповідач із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм чинного законодавства, просить цю ухвалу скасувати.
В основу апеляційної скарги покладено доводи щодо неврахування місцевим господарським судом обставин того, що відповідач є комунальним підприємством, сума стягнення у даній справі виникла у зв"язку з несвоєчасними розрахунками відповідача за природний газ, використаного для виробництва теплової енергії для потреб населення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
В обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Лубнитеплоенерго" посилається на те, що основним напрямком господарської діяльності підприємства відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення (житловий фонд) на опалення та гаряче водопостачання квартир. За чотири місяці 2017 року населенням спожито 37,93321 тис. Гкал, що становить 79,56% від загальної кількості теплової енергії спожитої усіма категоріями споживачів (47,67605 тис. Гкал).
Заборгованість по даній справі, виникла в зв'язку з тим, що єдиним джерелом для оплати спожитого газу у відповідача є кошти отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, для якого державою встановлено ряд преференцій (пільги, субсидії, порядок та термін оплати тощо) по її оплаті. Так із 100% коштів які надійшли від населення у квітні 2017 року на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, - тільки 19,61 % надійшли на поточний рахунок боржника. У травні 2017 року процент відрахувань боржнику складає 13,68 %. Станом на 01.05.2017 року, сума невідшкодованих збитків відповідача за надані населенню пільги та нараховані субсидії за послуги з теплопостачання, тільки по м. Лубни, складає 21 млн. 159 тис. 146 грн. 36 коп.
Крім того, відповідач вказує на свій тяжкий фінансовий стан. Згідно показників балансу станом на 30 квітня 2017 р. сума непокритих збитків складає 24 691 тис. грн., в т.ч. за 4 міс. 2017 року 639 тис. грн. (за даними звіту про фінансові результати). Також відповідач вказує на часткову сплату боргу по справі.
Таким чином, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 року у справі № 917/386/17 в частині стягнення 1804142,18 грн. (з яких 1776793,59 грн. основний борг, 27348,59 грн. судовий збір) на 20 місяців згідно визначеного відповідачем графіку.
Аналогічні за своїм змістом доводи відповідача покладені і в обгрунтування апеляційної скарги.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав заяви про надання розстрочки виконання судового рішення і заперечень проти неї, суд виходить з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Судом враховано, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
При цьому в рішенні Європейського суду з прав людини від 15.01.2010 у справі "ОСОБА_2 проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції.
Виконання судового рішення має бути захищене як складова частина доступу до суду в світлі вимог ст. 6 Конвенції (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) від 19.03.1997.
Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Положеннями пунктів 7.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
За змістом ст. 121 ГПК України тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для розстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер. Відсутність станом на даний час грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення у даній справі.
Поруч з цим, вирішуючи питання про надання відстрочки виконання рішення, господарський суд повинен враховувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення, а й перш за все повинен враховувати такі наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Як зазначає стягувач, через ухилення боржника від виконання рішення суду, стягувач не має змоги вчасно виплачувати заробітну плату своїм працівникам. Згідно з довідкою № 1340 від 30.06.2017 року, заборгованість ПАТ "Лубнигаз" за травень 2017 року та авансу за червень 2017 року складає 2 231 165,25 грн.
Таким чином, розстрочення сплати наявного боргу може носити негативний характер по відношенню до стягувача, який надавав боржнику послуги та не одержав повного розрахунку.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими у розумінні ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України, та з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та виваженого висновку про те, що заява відповідача про надання розстрочки виконання рішення задоволенню не підлягає.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, винесена ухвала відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його її скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.06.2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 07.07.2017 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Россолов В.В.