79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.07.2017р. Справа № 914/11/17
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Трускавець, Львівська область
до відповідача Управління житлово - комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради, м. Трускавець, Львівська область
про визнання договору про пайову участь та розрахунку недійсними.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_3- представник (довіреність № бн від 25.01.17р.)
від відповідача: Булгакова О.М.-представник, довіреність №20 від 17.01.2017 року
Представнику позивача та відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Трускавець, Львівська область, до відповідача: Управління житлово - комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради , м. Трускавець, Львівська область про визнання договору про пайову участь та розрахунку недійсними.
Суть спору та рух справи викладено в ухвалах суду, які знаходяться в матеріалах справи № 914/11/17.
08.06.2017 року матеріали справи № 914/11/17 повернуто на адресу Господарського суду Львівської області разом із висновком судової криміналістичної експертизи з дослідження підписів № 1493 від 02.06.2017 року.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2017 року провадження у справі поновлено і призначено до розгляду на 19.06.2017 року. Ухвалою від 19.06.2017 року розгляд справи відкладено на 03.07.2017 року.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити.
Заявлені вимоги мотивує тим, що Управлінням житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради, в особі начальника Терлецького Ю.Б. 17.04.2013 року без участі позивача було виготовлено договір №5.17.04-13. Позивач не визнає свого підпису на вказаному договорі, а також свого підпису на розрахунку величини пайової участі до даного договору, у зв»язку з чим просив суд призначити судову експертизу та визнати спірний договір недійсним.
Представник відповідача в судове засідання 03.07.2017 року з'явився, проти позову заперечив, відзив на позов подав.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про визнання недійсним договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транпортної інфраструктури м.Трускавець №5117.04-13, який був виготовлений 17.04.2013 року Управлінням житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради та розрахунок величини пайової участі до Договору.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що предметом даного договору є те , що забудовник, що здійснює будівництво (реконструкцію) в адміністративних межах Трускавця об»єкту «Реконструкція магазину з офісними приміщеннями під магазин з житловими приміщеннями по вулиці Мазепи в м.Трускавці» приймає пайову участь у створенні розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Трускавця. Згідно п.2.1 даного договору, забудовник зобов»язаний перерахувати за цим договором суму пайової участі у розмірі 32 620,66 грн., у випадку збільшення фактичної вартості об»єкта будівництва на момент ввеження його в експлуатацію, повідомити про це управління та укласти додатковий договір із зазначенням уточненої суми пайової участі.
Позивач стверджує, що до договору був виготовлений розрахунок величини пайової участі на суму 32 620,66 грн., як невід»ємна частина договору.
Представник позивача зазначив, що його довіритель спірний договір та додаток до нього не підписував, не виявляв волевиявлення до укладення цього договору, хто підписав це договір і розрахунок - йому не відомо, жодних положень спірного договору він не погоджував.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, подав заяву про застосування позовної давності.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
За умовами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як встановлено судом, предметом позову є визнання недійсним договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транпортної інфраструктури м.Трускавець №5.17.04-13.
У спірному договорі та розрахунку величини пайової участі від імені позивача проставлено підпис забудовника без зазначення ініціалів та посади, від імені відповідача проставлено підпис начальника Терлецького Ю.Б.
З метою встановлення справжності підпису позивача, ухвалою суду від 01.03.2017 року у справі № 914/11/17 була призначено судову почеркознавчу експертизу.
Як вбачається із висновку експерта від 02.06.2017 року № 1493 , підписи від імені ОСОБА_1, розташовані під написом «Забудовник» в договорі №5.17.04-13 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.трускавець від 17.04.2013 року, розрахунку величини пайової участі до Договору №5.17.04-13 від 17.04.2013 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.
Таким чином, експертизою встановлено, що підпис вчинено іншою невідомою особою, волевиявлення якої встановити неможливо.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст. 640 ЦК України). Тобто, обидві сторони договору мають бути ознайомлені про факт існування названої згоди.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.3 постанови від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (надалі - Постанова № 11) зазначив, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
У постанові від 13.04.2016 року у справі № 3-291гс 16 Верховний Суд України зазначив таке: "Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК. Отже, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину".
Відповідно до положень аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є законодавчо встановленою підставою для визнання такого правочину недійсним.
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Пунктом 3.4. Постанови № 11 визначено, що доказами схвалення правочину, вчиненого від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, або особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника або вчинення зазначеним органом дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Будь-які докази прийняття до виконання спірного договору позивачем в матеріалах справи відсутні.
Ці обставини, на думку суду, свідчать про відсутність волевиявлення позивача укладення спірного договору. Вищезазначене свідчить, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто в момент вчинення правочину не були дотримані вимоги ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, а тому суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог щодо визнання правочину недійсним.
Що ж стосується строку позовної давності, про застосування якого подав заяву відповідач-2, то суд прийшов до висновку про те, що позивачем він не був пропущений з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
За ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право через суд.
Виходячи із того, що висновком судової почеркознавчої експертизи від 17.06.2016 № 1989 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, тобто договір підроблений, в суду відсутні підстави для висновку, що дата його вчинення, зазначена в правочині, відповідає справжній даті виготовлення цього договору.
Долучені позивачем до матеріалів справи докази свідчать що він не міг дізнатися про порушення свого права за наведених вище обставин у квітні 2013 року, тому суд дійшов до висновку, що строк позовної давнсоті в розумінні частини першої статті 261 ЦК України який є моментом початку перебігу строку позовної давності, з урахуванням викладених вище обставин не є пропущеним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3 714,00 грн. витрат на проведення судової експертизи, а також з відповідача слід стягнути в дохід бюджету 1 600,00 грн. за вимогу немайнового характеру.
Беручи до уваги наведене та керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33-35, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задоволити.
2.Визнати недійсним Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транпортної інфраструктури м.Трускавець №5117.04-13, який був виготовлений 17.04.2013 року Управлінням житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради та розрахунок величини пайової участі до Договору.
3.Стягнути з Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.Бориславська, буд.1; код ЄДРПОУ 22410879) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) - 1 600,00 грн. судового збору.
4. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.Бориславська, буд.1; код ЄДРПОУ 22410879) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 3 714,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2017 р.
Суддя Горецька З. В.