03 липня 2017 року Справа № 910/2694/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О., Карабаня В.Я.
за участю представників сторін: Білич Н.С., Стос В.К., Стилик О.Ю., Криворучко О.Г., Семенчук М.А., Чорнобай Д.В., Санніков С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.03.2017
у справі № 910/2694/16господарського суду міста Києва
за позовом Національного антикорупційного бюро України
до відповідачів:1.приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"; 2.відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"; 3.товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.державне підприємство "Енергоринок"; 2.Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
провизнання недійсним договору
У лютому 2016 року Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 651214/42, укладеного між ними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 651214/42, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго", Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат". Стягнуто із Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто із Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) 459, 33 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Теплична, будинок 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат з оплати судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 (у складі колегії суддів: Буравльова С.І. - головуючого, Дідиченко М.А., Андрієнка В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 у справі № 910/2694/16 залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017, Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Енергомережа" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на касаційні скарги ДП "Енергоринок" вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційні скарги без задоволення.
У відзиві на касаційні скарги Національне антикорупційне бюро України вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.06.2017 у справі № 910/2694/16 продовжено строк розгляду касаційних скарг та їх розгляд відкладено на 03.07.2017.
Заслухавши пояснення представників Національного антикорупційного бюро України, ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", ДП "Енергоринок", ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", дослідивши доводи касаційних скарг і відзивів на них, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі - постачальник) та Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат", (далі - споживач) 01.07.2000 укладено договір на користування електричною енергією № 76/199 (далі - договір постачання).
Відповідно до п. 1 договору постачання ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язалось відпускати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії та виконувати інші умови, визначені вказаним договором.
Згідно із п. 4.1 договору постачання розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються по діючим тарифам у відповідності до тарифних груп споживачів (додатки 2.1, 2.2).
Пунктом 8.4 договору постачання передбачено, що з питань розрахунків за електроенергію, не визначених вказаним договором, сторони керуються чинним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, Указами Президента, нормативними актами (роз'ясненнями) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та іншими законодавчими документами.
У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 114263595,75 грн.
Між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (далі - первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі - боржник) 22.12.2014 укладено договір № 651214/42 від 22.12.2014 про відступлення права вимоги (далі - договір уступки).
Відповідно до п. 1.1 договору уступки первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за договором на користування електричною енергією № 76/199 від 01.07.2000, яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 у справі № 10/339/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 у справі № 13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду № 1114 від 03.12.2013, укладеного між боржником та первісним кредитором (основний договір) на загальну суму 114263595,75 грн.
Відповідно до п. 1.2 договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал Господарського суду Запорізької області.
Відповідно до п. п. 2.1 та 2.5 договору уступки первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 114363595,75 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018.
Відповідно до п. 2.4 договору уступки, у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора.
Умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги (п. 2.7 договору уступки).
Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52015000000000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що договір уступки, на думку позивача, суперечить положенням ст. ст. 203, 215, 514 ЦК України, ст. ст. 151, 16, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, оскільки внаслідок укладення цього договору відповідачами було змінено визначений законодавством порядок розрахунків на ринку електроенергії, що є порушенням ст. 151 Закону України "Про електроенергетику", який полягає в оплаті за електроенергію виключно коштами і виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальника.
Господарські суди, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги виходили з того, що метою встановленого законодавством алгоритму розрахунків за електричну енергію є отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання. Проте, уклавши спірний договір про відступлення права вимоги відповідачі змінили порядок розрахунків за договором поставки шляхом залучення приватної особи в якості посередника, що суперечить приписам наведених норм.
Крім цього, господарськими судами зазначено про правомірність звернення Національного антикорупційного бюро України із даним позовом до господарського суду, пославшись при цьому на положення статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 1, 16, 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" - Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.
Відповідно до пункту 13 статті 17 вказаного Закону Національному антикорупційному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом , постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно - технологічним) управлінням.
Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.
Частиною 2 статті 151 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в повноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цій термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.
Відповідно до частини 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленої території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунку в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1136 від 19.07.2000, передбачено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.
Аналогічний припис міститься у пункті 6.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996, відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.
Пунктом 6.3 вказаних Правил встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в повноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.
Таким чином зі змісту вказаних норм вбачається обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.
Господарськими судами встановлено, що умовами договору уступки, зокрема, п. 2.7., та договору № 43 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги № 651214/42 від 22.12.2014 визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену ВАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа". Крім цього, за умовами вказаного договору зобов'язання з оплати частини заборгованості у розмірі 64263595,75 грн. припиняється прощенням боргу.
Водночас, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (пункт 1 цієї статті).
Відповідно до статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 вказаної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із роз'ясненням викладеним в абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
У той же час, правова природа спірних правовідносин, які виникли щодо укладення та виконання спірного договору його сторонами в силу приписів цивільного та господарського законодавства України та правомірності отримання ПАТ "ХК "Енергомережа" грошових коштів за цим договором, свідчить про їх приватноправовий характер.
Разом з цим, за визначенням корупції, наданим в статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто, особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.
Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро" передбачено обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:
- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;
- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проводить досудове розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.
За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 № 251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч. 1 ст. 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч. 2 ст. 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п. d ч. 2 ст. 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, тому наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.
Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, встановлені положеннями ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та статей 207, 208 Господарського кодексу України.
Під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
З аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі шляхом подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України, і саме факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах свідчить про порушення інтересів держави.
Проте господарськими судами залишено поза увагою вимоги наведених норм, не з'ясовано природу спірних правовідносин та не встановлено чиї права порушено спірним договором та яким чином такі права має бути поновлено.
Господарськими судами не з'ясовано, з яких підстав заявлено позов про визнання недійсним спірного договору, з огляду на те, що в позовній заяві міститься посилання на норми статей 203, 215 та 228 ЦК України, і не надано таким обставинам правової оцінки.
Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.
У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.
При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
В резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, справа № 910/2694/16 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" задовольнити частково.
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2016 скасувати, справу № 910/2694/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Л.Ковтонюк
судді: Ж.Корнілова
В.Карабань