06 липня 2017 рокуЛьвів№ 876/4470/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 20.02.2017 звернулася в суд з адміністративним позовом до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила визнати незаконною відмову Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком та зобов'язати відповідача відновити позивачу виплату пенсії, призначену за віком з 01.06.2015 в розмірі 1878,39 грн..
Постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії. Пунктом 5 Прикінцевих положень вищевказаного Закону передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування».
Оскільки до 01 червня 2015 року Закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах не прийнято, з указаного дня норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних Законів («Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та інші), є скасованими.
З приводу застосування норм права висвітлено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2016 (справа № 333/6710/15-а). Верховний Суд України зазначає, що оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-УІ. Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-1V.
Отже, відмова відповідача щодо поновлення позивачу вже нарахованої, але не виплаченої (зупиненої) пенсії є незаконною, а відповідно до частини другої статті 87 Закону № 1788-ХІІ суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, тобто, з 01.06.2015 року, оскільки, починаючи з 01.06.2015 на позивача не поширюються встановлені частиною першою статті 47 Закону (в редакції Закону від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ) обмеження щодо виплати пенсії.
Разом з тим, буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма Закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Таке ж правило закріплене частиною другою статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, апелянт вважає, що положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ.
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що позивачу з 21 серпня 2013 року призначено пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01 квітня 2015 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу.
30 січня 2017 року позивач звернулася до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою про відновлення виплати призначеної їй пенсії.
Листом № 13/с-15 від 07 лютого 2017 року Галицьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відмовлено позивачу у поновленні виплати призначеної пенсії з 01 червня 2015 року з тих підстав, що позивач працює на посаді державного службовця.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримуючи пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є державним службовцем, а отже дія Закону України № 213-VІІІ в частині встановлення обмеження щодо отримання пенсії особами у період служби в органах державної влади на неї поширюється в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням внесених змін стаття 47 цього Закону передбачає, що тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень вказаного вище Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
Зазначена норма чітко встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», призначена відповідно до цих Законів, не виплачується.
Виходячи з наведеного, підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи, яка отримує пенсію і працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до певного спеціального закону.
Крім того, колегія суддів зазначає, що про поновлення виплати пенсії позивач звернувся до відповідача, займаючи посаду у органах місцевого самоврядування, тобто не у зв'язку із звільненням.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року, положеннями якого було внесено зміни до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», зокрема частину 7 статті 21 викладено в наступній редакції: «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються».
Згідно п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» дія Закону України «Про державну службу» поширювалась на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
З 01 травня 2016 року набрав законної сили Закон України «Про державну службу», у відповідності до п. 1 ст. 2 розділу ХІ якого визнано такими, що втратили чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу; Постанова Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» , Закон України «Про державну службу» від 17 листопада 2011 року N 4050-VI.
Отже, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон, який, у відповідності до п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» поширював свою дію на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Крім того, з 01 травня 2016 року Закон України «Про державну службу» не регламентує правовий статус посадової особи органу місцевого самоврядування, а посадові особи державної служби та посадові особи органів місцевого самоврядування є різними за своїм суб'єктним складом та розгалуженими за своїм статусом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовляючи позивачу у відновленні виплати пенсії з 01 квітня 2015 року діяло в межах своїх повноважень і у спосіб, який передбачено чинним пенсійним законодавством України, оскільки підстави для поновлення пенсії позивачу, яка є посадовою особою органу місцевого самоврядування та на яку, поширюється дія Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», за вказаний період, відсутні.
Відтак, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року у справі №349/319/17 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
А. І. Рибачук