04 липня 2017 рокусправа № 206/7230/16-а(2-а/206/174/16)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Сафронової С.В. Мельника В.В.
за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.
розглянувши в у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі та ОСОБА_1
на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановиВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська, правонаступник якого Лівобережне об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську щодо не призначення пенсії ОСОБА_2 через відсутність реєстрації в Україні протиправною;
- зобов'язати територіальний орган Пенсійного фонду - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську призначити та виплатити пенсію за віком, зароблено трудовим стажем ОСОБА_1 у розмірі згідно діючого законодавства з дати звернення з заявою до відповідача, тобто з 20 жовтня 2009 року, з врахуванням компенсації втрати частини доходів починаючи з 06 лютого 2008 року, тобто з дати виникнення такого права призначення пенсії.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на протиправність відмови відповідача у призначенні пенсії позивачу з 20 жовтня 2009 року.
Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську щодо не призначення пенсії позивачеві протиправною та щодо відмови у призначенні пенсії через відсутність місця реєстрації в Україні.
Зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську призначити та виплатити пенсію за віком, зароблену трудовим стажем ОСОБА_1 у розмірі згідно діючого законодавства починаючи з 23 червня 2016 року.
В решті позовних вимог залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не було надано заяву про призначення пенсії встановленого зразка із наданням всіх необхідних документів для призначення пенсії, що виключає можливість управління ПФУ прийняти рішення щодо призначення або відмови в призначенні пенсії.
ОСОБА_1 також не погодилась з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, згідно з якою просить постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2017 року змінити в частині визначення дати призначення пенсії за віком шляхом виключення абзацу третього її резолютивної частини формулювання «починаючи з 23 червня 2016 року» замінивши його на «з дати звернення із заявою до відповідача, тобто з 20 жовтня 2009 року, з врахуванням компенсації втрати частини доходів починаючи з 06 лютого 2008 року, тобто з дати виникнення такого права призначення пенсії».
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що призначення пенсії позивачу повинно здійснюватися з дати звернення позивача із заявою про призначення пенсії без обмеження будь-якими строками, а компенсація втрати частини доходів - з дати виникнення такого права призначення пенсії, тобто з 06 лютого 2008 року.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі просило відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої апеляційні скарги з викладених у ній підстав, позивач у судове засідання не з'явилась.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянкою України з постійним місцем проживання на консульському обліку в Німеччині.
В 2000 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, де мешкає до теперішнього часу.
21 жовтня 2009 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська із заявою про призначення пенсії.
Листом від 05 листопада 2009 року №М-179/06-25 Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська повідомило позивача про те, що для вирішення питання щодо визнання права на призначеної пенсії за віком необхідно подати документи, які підтверджують факт постійного проживання на території Самарського району м. Дніпропетровська.
30 грудня 2009 року на адресу Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська надійшла повторна заява про призначення пенсії, складена в довільній формі із наданням документів, необхідних для призначення пенсії за віком.
В подальшому не звернення позивача та його представника щодо призначення пенсії, територіальні управління ПФУ та Пенсійний фонд України листами повідомляли про необхідність особистого звернення позивача або через уповноваженого представника до управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, з дотриманням Порядку подання та оформлення документі для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та наданням повного пакету необхідних документів.
Не погоджуючись з таким діями, позивач 23 грудня 2016 року звернулася до суду.
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У відповідності до статті 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, вказаними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону № 1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності його пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51.
З урахуванням викладеного, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 як громадянка України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.
Статтею 44 Закону № 1058-ІV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
За правилами статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У пункті 7 Порядку № 22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (пункт 38 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 39 Порядку № 22-1).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку.
При цьому судом встановлено подання ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії за віком та документів, необхідних для призначення пенсії за віком, що визначені Порядком № 22-1, крім тих, що підтверджують факт її проживання в Україні.
З огляду на зазначені норми права та встановлені обставини у справі колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що бездіяльність відповідача що фактично виразилась у відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з мотивів відсутності у неї реєстрації місця проживання в Україні, що вбачається з листа Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська від 05 листопада 2009 року №М-179/06-25 є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує її права на пенсійне забезпечення.
Поряд з цим, визначаючи дату, з якої позивачу слід призначити пенсію за віком, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1-2 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що позивач дізналася про порушене право 10 березня 2010 році отримавши відповідь Упраління ПФУ про неможливість призначення пенсії з огляду на відсутність документів про постійне проживання на території Самарського району м. Дніпропетровська, про що свідчить її лист до Пенсійного фонду України від 03 лютого 2013 року. З позовною заявою позивач звернулася до суду 23 грудня 2016 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, відведеного для звернення до суду з моменту коли дізналася або повинна була дізнатись про порушене право.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Враховуючи наведене, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем подано позовну заяву поза межами установленого ч. 2 ст. 99 КАС України шестимісячного строку, при цьому позовна заява не містить в собі належних та допустимих обґрунтувань щодо поважності причин пропущення встановленого законодавством строку звернення до суду за захистом порушених прав.
Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 100 КАС України позовні заяви, подані після закінчення відведеного шестимісячного строку залишаються без розгляду ухвалами суду. Натомість судом першої інстанції позовні вимоги в цій частині залишено без задоволення.
Згідно ч. 2 ст. 200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи те, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
В повному обсязі ухвала складена 05 липня 2017 року.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: В.В. Мельник