03 липня 2017 року Справа № 803/647/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Дмитрука В. В.,
при секретарі судового засідання Гринчук Я.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3В.) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2017 року №0004041307.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт від 28.04.2017 року №1149/13-04/НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено, зокрема, підпункт «а» пункту 198.5 статті 198, пункт 199.1 статті 199 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2015 року на суму 86 000,00 грн. та за січень 2016 року - 153 689,00 грн.
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.2017 року №0004041307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 239 689,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 59 922,25 грн.
ФОП ОСОБА_3 із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням не погоджується та просить його скасувати, мотивуючи тим, що державна реєстрація придбаних транспортних засобів проводилася за позивачем як за фізичною особою, а не як за суб'єктом господарювання, оскільки Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, передбачена державна реєстрація транспортних засобів лише за фізичною або юридичною особою. Вважає, що реєстрація транспортних засобів за фізичною особою не може позбавити таку особу, як суб'єкта господарювання, права на включення суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях від 03.07.2017 року (а.с.177-179), просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, додатково зазначивши, що позивачем бухгалтерський облік не ведеться, а тому не ведеться облік балансової вартості груп основних фондів і, крім того, позивач правомірно сформував податковий кредит звітних періодів за результатами проведення операцій фінансового, а не оперативного лізингу.
Представник відповідача в судовому засіданні та в поданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що використання фізичною особою-підприємцем в оподатковуваних операціях автомобілів можливе лише по транспортним засобам, зареєстрованих на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу. Оскільки позивач не веде бухгалтерський облік та не може обліковувати основні засоби на балансі, тому відповідно не може включати до складу податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені у зв'язку з придбанням та утриманням основних засобів.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 31.03.2017 року по 13.04.2017 року працівниками ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт від 28.04.2017 року №1149/13-04/НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 порушено, зокрема, підпункт «а» пункту 198.5 статті 198, пункт 199.1 статті 199 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2015 року на суму 86 000,00 грн. та за січень 2016 року на суму 153 689,00 грн.
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.2017 року №0004041307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 239 689,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 59 922,25 грн.
Як вбачається з акта перевірки, порушення ФОП ОСОБА_3 підпункту «а» пункту 198.5 статті 198, пункт 199.1 статті 199 ПК України полягало в тому, що позивачем до податкового кредиту в лютому 2015 року та в січні 2016 року неправомірно включено податок на додану вартість в загальному розмірі 239 689,00 грн. за наслідками операцій з придбання транспортних засобів, що зареєстровані на фізичну особу, а не на суб'єкта господарювання.
Однак суд з такими висновками контролюючого органу не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 року №723/97-ВР фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, відповідно до яких лізингоотримувачу надається право на користування предметом лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно із пунктом 14.1.97 статті 14 ПК України лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. Лізингові операції поділяються на: а) оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою); б) фінансовий лізинг (оренда)- господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її.
Отже, сума договору фінансового лізингу має бути вищою або дорівнювати вартості придбання такого об'єкту лізингу. Відповідно частина вартості придбання лізингодавцем у постачальника самого об'єкту лізингу для лізингоотримувача має включатись в лізинговий платіж як відшкодування вартості предмета лізингу.
Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що складовою частиною лізингових платежів є в тому числі винагорода лізингодавцю від лізингоотримувача за отримане у лізинг майно. Так, лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Щодо оподаткуванням операцій фінансового лізингу ПДВ, то відповідно до вимог пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому постачанням товарів також вважаються фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу.
Ціна продажу товару за договором фінансового лізингу визначається відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України, а ціна придбання визначається на рівні суми лізингових платежів у частині компенсації вартості об'єкта фінансового лізингу, що несплачені за такий об'єкт лізингу на дату такого повернення.
Датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу) (пункт 187.6 статті 187 ПК України).
Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Перехід права власності на об'єкт лізингу від орендодавця (власника майна) до іншої особи (новому власнику майна) зі збереженням відповідних прав і обов'язків орендодавця за договором фінансового лізингу не змінює податкових зобов'язань орендодавця, орендаря й нового власника майна, сформованих до моменту передачі у власність такого майна (об'єкта лізингу) іншій особі (новому власнику майна). Крім того, відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України операції з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю є об'єктом оподаткування ПДВ.
Базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкта лізингу (пункт 188.1 статті 188 ПК України). У лізингоотримувача датою виникнення права на збільшення податкового кредиту для операцій фінансового лізингу є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу (абзац 4 пункту 198.2 статті 198 ПК України).
Відповідно до підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 ПК України нарахування та сплата процентів або комісій у складі лізингового платежу у межах договору фінансового лізингу, не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Судом встановлено, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 є діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.06.2014 року серії АВ №882994.
23.01.2015 року між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «Віейбі Лізинг» укладено договір фінансового лізингу №150123-1/ФЛ-Ю-А, предметом якого став автомобіль Nissan X-Trail загальною вартістю 516 000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 86 000,00 грн. Строк лізингу становить 12 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
22.12.2015 року між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «Український лізинговий фонд» укладено договір фінансового лізингу №4150-01/12/15-Н до генерального договору фінансового лізингу №4150 від 22.12.20215 року, предметом якого став автомобіль Toyota Hilux загальною вартістю 922 135,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 153 689,17 грн. Строк лізингу становить 12 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Відповідно до зазначених договорів лізингодавцями було оформлено податкові накладні від 29.01.2015 року №1705 та від 30.12.2015 року №362.
Вказані господарські операції відповідачем не оспорені та не визнані недійсними, відтак, позивачем правомірно включено суми ПДВ в загальному розмірі 239 689,00 грн. по даних операціях до складу податкового кредиту в лютому 2015 року та в січні 2016 року.
Разом з тим, в акті перевірки від 28.04.2017 року №1149/13-04/НОМЕР_1 контролюючим органом зроблено висновок про те, що використання приватним підприємцем в оподатковуваних операціях автомобілів можливе лише по транспортних засобах у випадку їх реєстрації на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу.
Однак, такі висновки контролюючого органу, на думку суду, є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне.
Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів здійснюється відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року. Згідно із пунктом 6 цього Порядку транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Отже, як вбачається зі змісту даної норми, транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена. Тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець. При цьому відсутність можливості зареєструвати транспортний засіб за фізичною особою-підприємцем не позбавляє права такої особи використовувати автотранспортний засіб в межах господарської діяльності в операціях, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
Вказане кореспондується з нормами чинного законодавства, яке регламентує право власності фізичних осіб, уточнюючи його, та не обмежує можливості використовувати транспортні засоби у підприємницькій діяльності для реалізації прав власника.
Статтею 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Податковим законодавством не встановлено особливих умов для формування податкового кредиту для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку.
Водночас матеріалами справи, зокрема, копіями подорожніх листів службового легкового автомобіля підтверджується, що придбані позивачем транспортні засоби використовуються у його господарській діяльності.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що позивачем при проведенні перевірки не надано балансової вартості груп основних фондів, оскільки відповідно до пункту 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92, норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами.
Таким чином, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем він не зобов'язаний вести облік основних фондів відповідно до вимог вказаного Положення (стандарту). Наведене спростовує доводи контролюючого органу про неправомірність віднесення до податкового кредиту сплачених за придбання транспортних засобів, щодо яких відсутнє ведення балансової вартості основних фондів.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті перевірки від 28.04.2017 року №1149/13-04/НОМЕР_1 висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2017 року №0004041307.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 2 996,11 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 15.05.2017 року №1801 та від 29.05.2017 року №1831.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області підлягає до стягнення на користь позивача судовий розмір в розмірі 2 996,11 грн., сплачений при поданні адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 68-72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 16 травня 2017 року №0004041307.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області 2 996 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) гривень 11 копійок понесених витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 07 липня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В.Дмитрук