"14" червня 2017 р. м. Київ К/800/53147/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Пасічник С.С.,
Стародуб О.П.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою Харківської міської ради Харківської області до Заступника прокурора Харківської області про визнання дій незаконними,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Харківської міської ради Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року,-
У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними дії заступника прокурора Харківської області щодо:
- повідомлення Харківського міського голову листом від 23 липня 2015 року №08-767 №15 про виявлення Прокуратурою Харківської області порушення вимог Закону України «Про освіту» та пред'явлення позову до Господарського суду Харківської області в інтересах Харківської міської ради до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Комунального закладу «Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради», Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та повернення майна;
- звернення до Господарського суду Харківської області з позовною заявою від 24 липня 2015 року в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, комунального закладу «Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради», Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та повернення майна.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати ухвалені ними рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.
З огляду на те, що особи, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явилися, суд, на підставі положень пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснює касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що 30 липня 2015 року на адресу позивача надійшло письмове повідомлення відповідача від 23 липня 2015 року №08-767 №15 про виявлення порушення вимог Закону України «Про освіту» під час укладання договору оренди від 26 січня 2009 року №3759 між Комунальним закладом «Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 нежитлового приміщення Комунального закладу площею 60 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з метою виробничої діяльності суб'єкта підприємництва (кондитерське виробництво) та повідомлено про подання позову до суду про визнання договору недійсним та повернення майна.
Вважаючи такі дії відповідача щодо повідомлення про виявлення порушення вимог Закону України «Про освіту» та звернення до Господарського суду Харківської області з вказаним позовом протиправними, позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції з вказаним позовом.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 3 серпня 2015 року позовну заяву відповідача прийнято до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції. Втім, такий висновок не можна визнати обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку з частиною першою цієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.
Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
За змістом частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Водночас, у частині другій статті 4 КАС України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Положеннями частин першої і третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
У даному випадку повідомлення прокурором про виявлення порушення вимог закону та його звернення до суду з позовом в інтересах держави є реалізацією ним своїх процесуальних прав і жодним чином не пов'язано зі здійсненням ним владних управлінських функцій і право на таке звернення та наявність підстав для такого звернення перевіряється, у цьому випадку, господарським судом відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні правові підстави вважати, що спір між позивачем і відповідачем є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.
За таких обставин, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.
Керуючись статтями 157, 222, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Харківської міської ради Харківської області задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року скасувати.
Провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрити.
Роз'яснити право звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді В.В. Швець
С.С. Пасічник
О.П. Стародуб