Справа: №752/8379/17 Головуючий у 1-й інстанції: Мирошниченко О.В.
Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.
27 червня 2017 року м.Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Твердохліб В.А.,
суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.
за участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві (без фіксування технічними засобами) апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на Голосіївського районного суду м.Києва від 05 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Голосіївського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - Відповідач, Управління) про зобов'язання Відповідача здійснити з 20.03.2016 року перерахунок пенсії з урахуванням середньомісячного заробітку, зазначеного у довідці Генеральної прокуратури України №18-147зп від 17.03.2017 року, відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та встановити основний розмір пенсії, виходячи з розміру 90% від середнього заробітку без обмеження заробітної плати; стягнення на користь Позивача сплаченого судового збору у розмірі 640,00 грн.
Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 05 травня 2017 року позов задоволено: зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м.Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії на підставі довідки Генеральної прокуратури України №18-147зп від 17.03.2017 року про середньомісячну заробітну плату, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, починаючи з 20.03.2016 року без обмеження заробітної плати та виплати пенсії. Вирішено також питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог повністю.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до ч.6 ст.12 КАС України під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не визнана обов'язковою, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України вважає можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.
Згідно з ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від заробітної плати.
Позивач 20 березня 2017 року звернувся до Відповідача із заявою про проведення перерахунку раніше призначеної пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Проте, 22 березня 2017 року Відповідач листом №18601/05 повідомив, що згідно з п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213, з 01 червня 2015 року скасовано норми, щодо пенсійного забезпечення в частині призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії.
Так, згідно з частиною 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування, але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
Частиною 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року внесено зміни до ч.18 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру», згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цього Закону положення, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50- 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Отже, на час звернення Позивача із заявою (22.03.2017 року) про перерахунок пенсії відповідно до ч.13 та ч.18 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність.
Згідно з ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.
За таких обставин, враховуючи вищевказані норми закону, колегія суддів дійшла висновку, що з 15 липня 2015 року законодавчо встановлені підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури скасовані, у зв'язку з чим підстави для такого перерахунку відсутні.
Норми законодавства, якими скасовано право на перерахунок призначених прокурорам пенсій на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними.
З урахуванням норм діючого законодавства та обставин справи, Позивач помилково вважає, що при перерахунку пенсії Відповідач повинен був керуватися ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що діяла на час призначення пенсії).
Оскільки, чинним законодавством України з 15 липня 2015 року не передбачено право на перерахунок призначених пенсій прокурорів у зв'язку з підвищенням окладів, а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку, жодних підстав для визнання протиправними дій (бездіяльності) Відповідача, суд не вбачає.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відмова Управління у перерахунку пенсії Позивачу не призвела до зменшення розміру пенсії, яку особа отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Колегія суддів при розгляді цього адміністративного спору враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, у якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Конституційний Суд України у п.2.1 рішення №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У п.2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України уповноважений вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України (254к/96-ВР), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України (384/2011) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
З огляду на вищенаведене, у спірних правовідносинах орган Пенсійного фонду діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.
За приписами п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві задовольнити.
Постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 05 травня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя Твердохліб В.А.
Судді Костюк Л.О.
Троян Н.М.
Постанова складена в повному обсязі 29 червня 2017 року.
Головуючий суддя Твердохліб В.А.
Судді: Троян Н.М.
Костюк Л.О.