Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
26 червня 2017 р. № 820/2105/17
Харківський окружний адміністративний суд
в складі: головуючого - судді Білової О.В.
за участю секретаря судового засідання Ділбаряна А.О.,
за участю представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - Вартанян Н.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,-
Позивач, ОСОБА_3, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області № 01-17Т-Пісочин від 15.05.2015 та податкову вимогу № 4838-25 від 25.11.15.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем неправомірно та безпідставно прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким зобов'язано позивача сплатити транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, оскільки у 2015 році даний податок не мав нараховуватися через те, що його було запроваджено рішенням органу місцевого самоврядування після 01.01.2015, тому підстави для його нарахування можуть бути наявними лише у 2016 році.
Відповідач проти позову заперечував, в письмових запереченнях представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що автомобіль позивача є згідно п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач в такому разі є платником вказаного податку. Тому, при винесенні податкового повідомлення - рішення Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області діяла у відповідності та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Представник позивача, ОСОБА_3 - ОСОБА_1 - в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача - Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області Вартанян Н.Н.- просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
15.05.2015 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №01-17Т-ПІСОЧІН, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у сумі 25000 грн.
Судом встановлено, що з 10.07.2013 позивач є власником автомобіля LEXUS LX 570, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 5663 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 19). Перша реєстрація вказаного транспортного засобу на території України здійснена 20.10.2010, що підтверджується листом Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 15.06.2017 (а.с. 85)
01.01.2015 набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом двигуна більше 3000 куб. см., є платниками транспортного податку.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за приписами Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що на виконання вимог податкового законодавства Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" встановлено у 2015 році податок на майно, а також затверджені положення про кожен з них у додатках до вказаного рішення.
Згідно додатку № 2 до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 (надалі - додаток №2), затверджено Положення про транспортний податок у місті Харкові. Так, пунктом 3.1 розділу 3 додатку № 2 встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Пунктом 5.1 розділу 5 додатка № 2 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 3.1 цього Положення.
Зазначене рішення набрало чинності з 01.01.2015, а тому в силу положень п.п. 12.3.4 ст. 12 ПК України норми вказаного рішення підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком) роком, тобто не раніше 2016 року.
Таким чином, виходячи з наведених вище норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
Крім того, судом встановлено, що виходячи з дати первинної реєстрації транспортного засобу на території України 20.10.2010, п'ятирічний термін, протягом якого транспортний засіб міг бути об'єктом оподаткування транспортним податком, закінчився у жовтні 2015 року.
Однак відповідачем податок розрахований за весь 2015 рік, без врахування дати первинної реєстрації транспортного засобу на території України, що також є безпідставним.
З огляду на наведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать: витрати на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено на 2017 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня - 1600 гривні.
На підтвердження надання правової допомоги позивачу, його представником надані: рахунок №01 від 05.06.17, акт надання правової допомоги від 05.06.17 та квитанція про сплату позивачем на користь його представника суми у розмірі 5013 грн. за надання правової допомоги (7 годин 50 хвилин х 640 грн.).
Отже, сума, сплачена позивачем за надання правової допомоги, відповідає граничному розміру компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на що з відповідача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору та витрати на правову допомогу на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області № 01-17Т-Пісочин від 15.05.2015 та податкову вимогу № 4838-25 від 25.11.15.
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код за ЄДРПОУ 39599198) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код за ЄДРПОУ 39599198) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) у розмірі 5013,00 грн. (п'ять тисяч тринадцять гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2017 року.
Суддя Білова О.В.