33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"26" червня 2017 р. Справа № 918/142/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Петухов М.Г.
суддя Бучинська Г.Б. ,
суддя Розізнана І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2
на рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2017р.
у справі № 918/142/17 (суддя Андрійчук О.В.)
за позовом Дубенської міської ради
до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_3;
від відповідача - ОСОБА_4
Рішенням господарського суду від 10.04.2017 р. у справі № 918/142/17 було задоволено позов Дубенської міської ради до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
При винесенні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_2 04.04.2016 р. звернулася до Дубенської міської ради із заявою про погодження розміщення торгового павільйону для сезонної торгівлі хлібобулочними виробами за адресою: м. Дубно, майдан Незалежності, до якої долучив фотокартку розміщеного павільйону.
Пунктом 2 рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області від 20.04.2016 року №118 "Про погодження розміщення мережі сезонної дрібно роздрібної торгівлі та об'єктів з надання послуг у сфері розваг на території об'єктів благоустрою м. Дубно у весняно-літній період 2016 року" ФОП ОСОБА_2 відмовлено у наданні згоди на розміщення об'єкту сезонної торгівлі на майдані Незалежності.
18.05.2016 р. Дубенська міська рада направила відповідачу лист від 16.05.2016 р. № 07/02-1794, яким повідомила ФОП ОСОБА_2 про рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради №118 від 20.04.2016 року, а також зобов'язала у строк до 01.06.2016 р. демонтувати об'єкт торгівлі, що знаходиться на майдані Незалежності, та привести земельну ділянку у стан, придатний до її використання для потреб територіальної громади.
Відповідачем вимог позивача щодо демонтажу самовільно встановленого торгового павільйону для сезонної торгівлі хлібобулочними виробами не виконано.
У зв'язку з цим позивач звернувся до Дубенського відділу поліції із заявою № 2413/05-02-29/16 від 08.06.2016 року, на що було отримано відповідь про відсутність у поліції повноважень з демонтажу будь-яких об'єктів торгівлі, а тому позивач звернувся до суду.
Проаналізувавши обставини справи місцевий господарський суд встановив, що оскільки відповідачем установлено тимчасову споруду без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та паспорту прив'язки ТС, вказані дії відповідача свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки на майдані Незалежності у м. Дубно (поряд з будинком № 9), що порушує право територіальної громади на її використання.
Підсумовуючи викладене, встановлений факт самовільного зайняття земельної ділянки та положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог. позовні вимоги належить задовольнити.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - ОСОБА_1 особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2014 р. у справі № 918/142/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.
Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На підтвердження своїх доводів, скаржник зважає, зокрема, на таке:
10 квітня 2017 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні КЗ «Дубенська центральна районна лікарня», однак в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено;
враховуючи викладене, відповідач була позбавлена можливості подати до господарського суду докази, а саме заяву від 21.03.2017 р. до Дубенської міської ради про надання паспорта прив'язки тимчасової споруди з графічними матеріалами із зазначенням бажаного місця розташування;
відповідно до п. 2.1. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди;
пунктом 2.2. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності передбачено, що замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС;
до вказаної заяви додаються документи, передбачені в п. 2.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, а саме графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.
Враховуючи, що відповідачем було подано всі документи необхідні документи для отримання паспорту тимчасової споруди у відповідача не має законних підстав для надання відмови.
З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції на момент прийняття рішення не в повній мірі з'ясовано всі суттєві обставини справи, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне:
В апеляційній скарзі зазначено, що відмова суду у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про перенесення судового засідання порушило право відповідача щодо участі в судовому засіданні та подачі належних та допустимих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак з таким твердженням не можна погодитись.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови (п. 3.9.2. постанови).
У зв'язку з тим, що відповідач по справі належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання неявка в нього не є підставою для скасування рішення суду, а прийняття рішення за відсутності ОСОБА_2 не є порушенням її прав.
Щодо порушення права ОСОБА_2 на подання суду першої інстанції доказів слід зазначити наступне.
Провадження у справі № 918/142/17 було порушено 24 лютого 2017 року та призначено розгляд справи на 13.03.2017 р. Судом було зобов'язано відповідача по справі подати відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак ОСОБА_2 вимоги ухвали від 24.02.2017 р. не виконала. Також, нею не було виконано вимоги ухвал від 13.03.2017 р. та від 27.03.2017 р. про надання відзиву на позов та інших доказів.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що у відповідача по справі було достатньо часу, а саме з 24 лютого по 10 квітня 2017 року, для подачі належних та допустимих доказів, якими він обґрунтовує свою позицію.
Твердження відповідача про те, що на момент вирішення справи в суді першої інстанції судом не в повній мірі з'ясовано всі суттєві обставини справи є безпідставними.
Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
А тому, неподання ОСОБА_2 на виконання ухвал суду від 24.02.2017 р., 13.03.2017 р. та від 27.03.2017 р. відзиву на позовну заяву та документів, які підтверджують заперечення проти позову не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2.1. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Водночас, до апеляційної скарги відповідач по справі надала лише копію заяви від 21.03.2017 р. про видачу йому паспорта прив'язки тимчасової споруди, яка не є підставою для розміщення тимчасової споруди.
За наслідками розгляду цієї заяви листом від 27.03.2017 р. № 07/01-1121 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі паспорта прив'язки тимчасової споруди, у зв'язку з поданням неповного пакету документів визначених пунктом 2.6 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
Крім того, слід звернути увагу суду, що відповідач по справі не надає суду правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розміщена самовільно встановлена ним тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності.
За наведеного вище, позивач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
26 червня 2017 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 року у справі №918/142/17 належить скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Поруч з тим, 29 травня 2017 року представник відповідача подав до Рівненського апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі № 918/142/17 до набрання законної сили рішення у справі № 559/1010/17.
Однак, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 травня 2017 року в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 р. у справі № 918/142/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 03.09.2012 р. між ФОП ОСОБА_2 та Дубенською міською радою було укладено Договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передається земельна ділянка площею 0,0020 га., в тому числі 0,0020 га. забудованих земель, згідно дозволу виконавчого комітету № 346 від 16.06.2005 р. та № 168 від 20.03.2009 р. Строк дії Договору з 15 квітня по 15 жовтня 2012 р. Вказаний договір був зареєстрований у Дубенській міській раді 03.09.2012 р. за № 144, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис. (а. с. 95-98).
11.02.2013 р. між ФОП ОСОБА_2 та Дубенською міською радою було укладено Договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передається земельна ділянка площею 0,0020 га., в тому числі 0,0020 га. забудованих земель, надана рішенням міської ради № 1984 від 21.12.2012 р. строком на один рік. Даний Договір від 11.02.2013 р. не був зареєстрований у встановленому законом порядку (а. с. 100-103).
04.04.2016 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до Дубенської міської ради із заявою про погодження розміщення торгового павільйону для сезонної торгівлі хлібобулочними виробами за адресою: м. Дубно, майдан Незалежності, до якої було долучено фотокартку розміщеного павільйону. Вказана заява була зареєстрована в Дубенській міській раді за № Н48-1389 (а. с. 8-9).
Відповідно до п. 2 рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області від 20.04.2016 року №118 «Про погодження розміщення мережі сезонної дрібно роздрібної торгівлі та об'єктів з надання послуг у сфері розваг на території об'єктів благоустрою м. Дубно у весняно-літній період 2016 року» ОСОБА_1 особі - підприємцю ОСОБА_2 відмовлено у наданні згоди на розміщення об'єкту сезонної торгівлі на майдані Незалежності (а. с. 10-11).
Листом № 07/02-1794 від 16.05.2016 р. позивач повідомив відповідача про рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради №118 від 20.04.2016 р., а також просив в термін до 01.06.2016 р. демонтувати об'єкт торгівлі, що знаходиться на майдані Незалежності, та привести земельну ділянку у стан, придатний до її використання для потреб територіальної громади. Вказаний лист відповідач отримала 21.05.2016 р. (а. с. 12-13).
Однак відповідач не звільнила вказану земельну ділянку, у зв'язку із чим позивач звернувся із заявою № 2413/05-02-29/16 від 08.06.2016 р. до Дубенського відділу поліції, в який позивач просив демонтувати до 20.06.2016 р. малі архітектурні форми з яких здійснюють торгівлю суб'єкти господарювання в тому числі і ОСОБА_2 (а. с. 14)
Листом № 7029/208/01-2016 від 10.06.2016 р. Дубенський відділ поліції повідомив, що надання послуг з демонтажу будь яких об'єктів торгівлі не входить до компетенції Національної поліції відповідно до положень Закону України «Про національну поліцію» (а. с. 15).
Враховуючи, що відповідач не звільнила самовільно зайняту земельну ділянку, позивач звернувся до суду з позовом.
Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми чинного законодавства.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Земельного кодексу України, Законом України «Про врегулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про благоустрій населених пунктів» та Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель.
Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок відноситься до повноважень міської ради.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України закріплено право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Згідно із п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема відносяться вирішення питань регулювання земельних відносин, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів тощо.
Пунктом «в» ч. 1 ст. 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать майдани, площі, бульвари, проспекти.
Згідно з п. 9 ч. 1, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об'єктів благоустрою є малі архітектурні форми; мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Окрім того, відповідно до ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Порядок розміщення тимчасових споруд регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011 року № 244 .
Відповідно до п. п. 2.1., 2.2. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 24 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди, замовник, який має намір встановити тимчасової споруди, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди.
Пунктами 2.20., 2.21. та 2.31. вказаного Порядку передбачено, що встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, відхилення від якого не допускається
Відповідно до п. 2.30.,2.31. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.
Визначення поняттю «самовільне зайняття земельної ділянки» законодавець дав у ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а саме самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Підсумовуючи викладене, самовільне зайняття земельної ділянки являє собою фактичне використання земельних ділянок без відповідних правових підстав. При цьому таке використання за своїм характером виключає можливість нормального користування земельною ділянкою з боку інших осіб.
Відповідно до п. п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні ч. 1 статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені ст.212 ЗК України.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок передбачено ст. 212 Земельного кодексу України, а саме самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що фізична особа - підприємець ОСОБА_5 займає земельну ділянку, не маючи на це відповідних дозвільних документів (паспорту прив'язки ) так і не маючи докментів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, а тому відповідач має повернути самостійно зайняту земельну ділянку.
За таких обставин, вимоги позивача щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та узгоджуються із вимогами чинного законодавства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі як таким, що відповідають встановленим обставинам у даній справі та узгоджується із нормами діючого законодавства.
Посилання скаржника на той факт, що нею було оформлено всі документи передбачені п. 2.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності і позивач не може відмовити в наданні паспорта прив'язки ТС, не приймаються Рівненським апеляційним господарським судом до уваги, виходячи з наступного.
Скаржник як на підтвердження своєї позиції надала суду заяву до Дубенської міської ради про отримання паспорту прив'язки тимчасової споруди з графічними матеріалами. Поруч з тим, в заяві доданої до апеляційної скарги не має відмітки Дубенської міської ради про її отримання.
Враховуючи, що колегією суддів було встановлено сам факт самовільного зайняття апелянтом - ОСОБА_1 особою-підприємцем ОСОБА_2 земельної ділянки на майдані Незалежності у м. Дубно, а також те, що скаржник не надала суду доказів, що в неї на даний час є всі необхідні документи для отримання паспорту прив'язки ТС, посилання на отримання паспорту ТС в майбутньому, не може прийматися судом як належний та допустимий доказ в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України.
Також, наявність чи відсутність підстав для отримання ОСОБА_1 особою-підприємцем ОСОБА_2 паспорту прив'язки тимчасової споруди не входить в коло доказування під час розгляду справи № 918/142/17.
Щодо посилання скаржника, що вона була позбавлена можливості подати до суду першої інстанції докази, у зв'язку із незадоволенням її клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду бере до уваги наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Як вбачається із відмітки господарського суду Рівненської області, позовна зава була отримана 24.02.2017 р. та цього ж дня і прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 918/142/17 (а. с. 1-2).
Тобто, враховуючи приписи ст. 69 ГПК України спір, мав бути вирішений до 25.04.2017р.
Поруч з тим, 13.03.2017 р. від відповідача - ФОП ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням відповідача на стаціонарному лікуванні в Рівненському обласному спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення з 10.03.2017 р. (а. с. 40-41)
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.03.2017 р. у справі № 918/142/17, розгляд справи було відкладено на 27.03.2017 р.
27.03.2017 р. від відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні в Рівненському обласному спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення з 10.03.2017 р.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27.03.2017 р. у справі № 918/142/17, розгляд справи було відкладено на 10.04.2017 р. (а. с. 53-54).
10 квітня 2017 р. ФОП ОСОБА_2 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні в Рівненському обласному спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення з 10.03.2017 р. Окрім того у вказаному клопотанні відповідач не вказувала про намір подати докази до суду.
Як вбачається із змісту рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 р. у справі № 918/142/17, у задоволенні вказаного клопотання відповідача від 10.04.2017 р. було відмовлено.
Поруч з тим із наявного в матеріалах справи поштового повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що відповідач була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи та мала можливість направити в судове засідання свого уповноваженого представника (а. с. 57).
Тобто, суд першої інстанції двічі відкладав розгляд справи у зв'язку із клопотаннями відповідача про відкладення розгляду справи для надання відповідачу можливості забезпечити явку безпосередньо відповідача чи її уповноваженого представника в судове засідання.
Підсумовуючи вищевикладене, доводи скаржника, що у зв'язку із незадоволенням клопотання про відкладення розгляду справи вона була позбавлена можливості подати докази, не приймають судом апеляційної інстанції до уваги та відхиляються.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Отже, апеляційним господарським судом не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 р. у справі № 918/142/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Рівненської області від 10.04.2017 р. у справі № 918/142/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
2. Справу № 918/142/17 повернути в господарський суд Рівненської області.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Розізнана І.В.