30 березня 2017 р. Справа № 804/5572/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНСИ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНСИ», в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНСИ» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 142669,40грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначалося, що відповідач на виконання вимог ст.20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), як юридична особа, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, повинен був сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на цьому підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, проте, відповідач означені вимоги закону не виконав, тому позивач просить стягнути суму вказаних адміністративно-господарських санкцій в судовому порядку.
Позивач про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте у судове засідання його представник не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Відповідач пред'явлений позов не визнав, подав на нього письмові заперечення, в яких просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем було вжито всі необхідні заходи, передбачені законодавством та спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Зокрема, відповідачем здійснювалося інформування відповідного центру зайнятості населення про наявність таких вакансії шляхом подачі відповідних звітів за формою №3-ПН, а також Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів шляхом подання звіту за формою №10-ПІ за 2015 рік. Отже, відповідачем виконані всі зобов'язання, що покладаються на роботодавців Законом України №875-ХІІ. Однак, непрацевлаштовані інваліди, які б претендували на заміщення наявних вакансій, до підприємства не направлялися та не зверталися, тому вини відповідача у невиконанні нормативу, встановленого ст.19 Закону України №875-ХІІ, немає, а, отже, адміністративно-господарські санкції до нього не повинні застосовуватися.
Відповідач також був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, проте у судове засідання його представник не з'явився, причини неявки суд не повідомив.
Зважаючи на приписи ч.4 ст.122, ч.4, ч.6 ст.128 КАС України, а також на строки розгляду адміністративних справ, встановлені ст.122 КАС України, суд розглянув дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, оскільки не вбачає потреби заслуховувати свідків та експертів.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Зокрема означеною статтею визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНСИ» (далі - ТОВ «УКРФІНАНСИ» на виконання вимог означеної норми закону було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт за Формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача фактично за 2015 рік складає 487 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 14 осіб, при цьому кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875-ХІІ, - 19 осіб (а.с.5).
Зважаючи на приписи ст.19 Закону №875-ХІІ, суд приходить до висновку, що відповідачем було вірно визначено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу ТОВ «УКРФІНАНСИ» за 2015 рік. Означене позивачем також не заперечувалося.
Частиною 3 статті 18 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відповідачем у грудні 2015 року подавався звіт за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (17.12.2015р.) до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, в якому зазначалося про наявність 10 вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.40).
Означений звіт подавався відповідачем з урахуванням змін до Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р. №5067-VІ, які набрали чинності з 01.01.2013р., та на підставі яких Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 було затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
При цьому вказаним Порядком передбачено необхідність подання до центру зайнятості звітів за формою №3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, щомісячне подання до центру зайнятості даних про наявність вільних робочих місць (вакансій) даним Порядком не встановлено.
Подання ТОВ «УКРФІНАНСИ» звіту за формою №3-ПН від 17.12.2015р. до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості також підтверджується листом цього центру зайнятості від 22.11.2016р. №12/11-4089.
При цьому доказів того, що протягом 2015 року працівники-інваліди направлялися центрами зайнятості до відповідача та отримали від останнього відмову у працевлаштуванні позивачем не надано.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно з частиною 2 цієї статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Так, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі ст.18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, при цьому підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Статтею 18-1 цього Закону встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний, при цьому Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу наведених норм слідує, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Як встановлено судом, відповідачем у 2015 році подавався звіт Форми №3-ПН до відповідного районного центру зайнятості населення про наявність у ТОВ «УКРФІНАНСИ» в цьому періоді вакантних робочих місць безпосередньо для інвалідів.
Отже, відповідачем було вжито всі необхідні заходи, передбачені законодавством та спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
У зв'язку із цим покладення на ТОВ «УКРФІНАНСИ» відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 ГК України.
Така правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі №21-60а11, а також у постанові від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12.
Зважаючи на те, що відповідачем було доведено факт вжиття ним всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що в розумінні ст.218 ГК виключає притягнення останнього до відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції були застосовані до відповідача неправомірно, відтак позовні вимоги про їх стягнення з ТОВ «УКРФІНАНСИ»» задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі з Відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 160-163, 167, 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРФІНАНСИ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. 186 цього Кодексу, з урахуванням приписів ч. 8 ст. 183-2 цього Кодексу, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровській окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1