07 листопада 2016 р. Справа № 804/6405/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
при секретаріОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення,-
ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області №10473-1303 від 30.06.2016р.
Позовні вимоги обгрунтовані протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області, оскільки, на думку позивача, контролюючий орган не мав права нараховувати ОСОБА_3 грошове зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб, зважаючи на відсутність у позивача права власності (або права користування) або укладеного між позивачем та Криворізькою міською радою договору оренди земельної ділянки, розташованої на території багатоквартирного будинку за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Косіора, буд. 57. Наведене, на думку позивача, виключає у неї податкових зобов'язань за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» та правомірність здійснено податковим органом нарахування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем заперечень до суду не надано.
Дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 (20.05.1953р.н., р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) перебуває на податковому обліку у Криворізькій південній об'єднаній державній податковій інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-Криворізька південна ОДПІ, контролюючий орган, податковий орган, відповідач).
Фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем в порядку п.п. 54.3.3. п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286. 5 ст. 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України Криворізькою південною ОДПІ здійснено перерахунок податкових зобов'язань та 30.06.2016р. прийнято податкове повідомлення-рішення №10473-1303 від 30.06.2016р., яким ОСОБА_3 нараховано грошове зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» за 2016 рік в сумі 4558, 52 грн.
Не погодившись із здійсненим контролюючим органом нарахуванням, ОСОБА_3 оскаржила вказане податкове повідомлення-рішення до ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області.
За результатами розгляду скарги позивача ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області винесено рішення №5650/10/04-36-10-01-09 від 09.09.2016р., згідно з яким скаргу ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Зі змісту вищезазначеного рішення ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області вбачається, що грошове зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення нараховано ОСОБА_3, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Косіора, буд. 57, прим. 42 та, відповідно, на думку контролюючого органу, є платником земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку загальною площею 81,1 кв.м.
Правомірність податкового повідомлення-рішення Криворізької південної ОДПІ за №10473-1303 від 30.06.2016р., є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 42 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним, а об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Відповідно до пп.9.1.10 п. 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю є одним з загальнодержавних податків та зборів.
Згідно з п.п.14.1.72, п.п. 14.1.73 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII "Плата за землю".
Згідно зі ст.269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є:
- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
- землекористувачі.
Об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).
Згідно із приписами статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування земельним податком є:
- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до п.274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше З відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Стаття 286 Податкового кодексу України визначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
У відповідності до положень ст.286 Податкового кодексу України - нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що платником земельного податку є особа, який земельна ділянка належить або на праві власності, або на праві постійного користування.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, відповідно до ст. 42 Земельного кодекса України надаються у постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здіснюють управління цими будинками. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудикові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Відповідно до ч. 2 ст. статті 382 Цивільного кодексу України - усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Таким чином, закон не передбачає стати власником чи користувачем земельної ділянки власнику нежилого приміщення, яке знаходиться в багатоквартирному будинку.
Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Таким чином, надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоповерховому будинку неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна - виділити належне мені приміщення як окрему будівлю та надати йому окрему адресу.
Статті 42, 125, 126 Земельного кодексу України зазначають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі,зареєстрованим, відповідно до закону.
Матеріали справи свідчать, що на підставі договору дарування за №299 від 03.02.2007р. ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Косіора (на момент розгляду справи - вул.Соборності), буд. 57, прим. 42.
Наведене свідчить, що належний позивачу об'єкт нерухомості (нежитлове приміщення) є частиною жилого багатоквартирного будинку.
Слід зауважити, що у матеріалах справи відсутні докази того, за вищезазначеним договором ОСОБА_3 також набула права власності або зареєструвала право на оренду земельної ділянки, на якій розташоване належне позивачу нежитлове приміщення.
У відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Докази того, що позивач на момент винесення контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення внесена до державного земельного кадастру як землекористувача земельної ділянки, на якій розташований багатоповерховий житловий будинок, а також документи, які б підтверджували право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під багатоповерховим будинком у матеріалах справи відсутні та відповідачем в ході судового розгляду справи не надані.
Враховуючи той факт, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів наявності у податкового органу правових підстав для нарахування грошового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб за 2016 рік, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Криворіщької південної ОДПІ №10473-1303 від 30.06.2016р. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції' України і діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених па контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність свого рішення та його відповідність нормам діючого законодавства України, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що відповідачем не надано до суду заперечень на адміністративний позов, тому, приймаючи до уваги, презумпцію вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, що діє в адміністративному судочинстві (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України), а також зважаючи на вищевикладене, позов ОСОБА_3 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення - підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області №10473-1303 від 30.06.2016р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції ОСОБА_4 управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39738998) на користь ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п.1949809385) судові витрати у розмірі 551, 20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).
Копію постанови направити сторонам по справі.
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя ОСОБА_1