465/4975/16-ц
2/465/338/17
Іменем України
26.06.2017 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Ванівського Ю.М.
при секретарі Школьніковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи: ОСОБА_3 про розірвання договору про спільну діяльність,-
позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про розірвання договору про спільну діяльність від 17.10.2011 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
В обґрунтування позовної вимоги покликається на те, що фактично з моменту укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 умов такого не виконував, ухилявся від участі у спільній діяльності і не брав участі у фінансуванні будівництва, а сам договір залишився нереалізованою домовленістю сторін. Крім того, зазначає, що на виконання умов договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні були сплатити ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 114000,00 доларів США та погасити реструктуризовану заборгованість останнього за кредитним договором на придбання автомобіля в сумі 9360,00 доларів США. Вказує, що в оспореному договорі сторони дійшли домовленості про будівництво 10-ти квартирного будинку, а було збудовано 12-ти квартирний, що, на думку позивача, не відповідає умовам договору та свідчить про існування інших правовідносин між сторонами. Також, позивач зазначає, що невиконання умов договору ОСОБА_2 призвело до істотного порушення умов такого, завдання йому значної шкоди та позбавила його того, на що він розраховував при укладенні договору, а зокрема виразилось в тому, що ОСОБА_1, з його слів, був змушений самостійно вирішувати питання забудови земельних ділянок за адресою м. Львів, вул. Ак. С. Рудницького, 11-Б, характеристики об'єкта будівництва і це потягло за собою додаткові витрати.
У судовому засіданні позивач та його представник дали пояснення аналогічні, викладеним в позовній заяві та додаткових поясненнях від 31.03.2017 року та 08.06.2017 року.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що договір, розірвати який просить позивач, фактично виконаний сторонами і мета цього договору досягнута, будинок збудовано. Виконання договору, як і його розірвання є підставами припинення зобов'язання, а тому не може бути припиненим зобов'язання шляхом розірвання договору, якщо це ж зобов'язання припинено його виконанням. При цьому, представник відповідача надав й інші пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов.
Крім того, 26.06.2017 року представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, у якій останній зазначає, що вважає позов необґрунтованим та безпідставним, однак при цьому просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та наявні у них докази, права та обов'язки сторін, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що також не заперечується сторонами, а тому, згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, не підлягає доказуванню, що між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17.10.2011 року було укладено договір про спільну діяльність .
Згідно п.1.1. цього договору, сторони домовилися про спільне будівництво 10-квартирного житлового будинку на двох суміжних ділянках у м. Львові на вул. Ак. С.Рудницького, 11-Б, загальною площею 0,0398 га, з яких 0,0221 га належить ОСОБА_3, 0,0177 га ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
При цьому, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобов'язалися перед ОСОБА_3, згідно п.1.3. спірного договору, власними силами і за власні кошти отримати дозвіл на будівництво, здійснити будівництво зазначеного будинку та його здачу в експлуатацію у термін до 31.12.2012 року.
Крім того, згідно п.1.5. спірного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно зобов'язалися оплатити ОСОБА_3 грошові кошти у сумі, еквівалентній 114000,00 доларів США, а також зобов'язалися власними коштами вчасно і в повному обсязі погашати заборгованість ОСОБА_3 за придбаний у кредит автомобіль Toyota RAV4 на суму, еквівалентну 9360,00 доларам США.
Згідно ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Відповідно до ст.ст.598-609 ЦК України, з врахуванням ст.ст.604, 615, 651 ЦК України, зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином, переданням відступного, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю виконання зобов'язання у зв'язку із обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, смертю фізичної особи чи припиненням юридичної особи, в результаті односторонньої відмови від зобов'язання; зміни, новації або розірвання договору та ін..
Таким чином, з врахуванням вищевказаного, суд вважає, що одними з підстав припинення зобов'язань за договором про спільну діяльність можуть бути досягнення його мети, або розірвання у встановленому законом порядку.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частинами 3 і 4 цієї ж статті встановлено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а також доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, наданих у постанові Пленуму №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», рішення суду повинно бути обґрунтованим. При цьому, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем та його представником не надано жодного доказу на обґрунтування обставин, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях до неї, окрім копії договору про спільну діяльність від 17.10.2011 року .
Так, позивачем не надано і жодних доказів, які б стосувалися предмету доказування у цій справі.
Таким предметом доказування, на переконання суду, є наявність обставин, що могли б бути підставою для розірвання згаданого договору про спільну діяльність, а саме: невиконання тих чи інших умов договору ОСОБА_2, або інше порушення ним зобов'язань за таким договором за умови, що таке порушення (невиконання умов договору) є істотним; істотна зміна обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору за умови, що сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність до обставин, що істотно змінилися та за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
При цьому, зазначені підстави (наявність істотного порушення зобов'язання та істотна зміна обставин) є самостійними підставами для розірвання договору. Проте, покликаючись як на норму ч.2 ст.652 ЦК України (істотне порушення договору другою стороною) так і на норму ч.1 ст.652 ЦК України (істотна зміна обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору) позивачем та його представником не надано жодних доказів на підтвердження існування таких підстав для розірвання договору про спільну діяльність від 17.10.2011 року.
Крім того, як встановлено судом та визнано сторонами у судовому засіданні, і не підлягає, згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, доказуванню, 25.12.2013 року управлінням дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта (багатоквартирного житлового будинку на вул. С.Рудницького, 11-Б у м. Львові) до експлуатації, яка підписаний усіма забудовниками - сторонами оспореного договору: ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
При цьому, згідно наявної в матеріалах справи копії повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації про початок виконання будівельних робіт від 17.12.2013 року забудовниками, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, серед іншого, відкориговано техніко-економічні показники багатоквартирного житлового будинку по вул. Степана Рудницького, 11-Б у м. Львові і змінено кількість квартир з 10 на 12 .
Таким чином, на підставі вказаних доказів, суд приходить до висновку, що сторонами оспореного договору досягнуто мети спільної діяльності - завершено будівництво багатоквартирного будинку на вул. ак. ОСОБА_4, 11-Б у м. Львові. При цьому, було сторонами договору - забудовниками було змінено техніко-економічні характеристики такого будинку (збільшено кількість квартир з 10 на 12).
Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням.
Відтак, досягнувши мети спільної діяльності сторони договору про спільну діяльність від 17.10.2011 року фактично виконали його, а зобов'язання за таким договором припинилися.
Крім того, в матеріалах справи (окрім повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації про початок виконання будівельних робіт від 17.12.2013 року) наявні письмові докази, які підтверджують факт активної участі відповідача у здійсненні будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. ак. ОСОБА_4, 11-Б у м. Львові, а саме: попередній договір на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі від 26.07.2012 року №309668, укладений між ОСОБА_2 та ЛКП «Львівводоканал» щодо будівельного майданчика за адресою: м. Львів, вул. ак. ОСОБА_4, 11-Б; дозвіл №07-21 на тимчасове порушення благоустрою для влаштування будівельного майданчика на вул. Рудницького, 11 у м. Львові, виданий Франківською РА ЛМР ОСОБА_2; Технічні умови, видані ОСОБА_2 на підключення багатоквартирного будинку на вул.. Рудницького, 11-Б у м. Львові до системи водопостачання та водовідведення від 08.02.2012 року; Договір на проектування, монтаж та здачу в експлуатацію блискавковідводу, укладений між ТзОВ «Всесвіт комфорту» та ОСОБА_2 від 05.12.2013 року; рахунок-фактура від 22.05.2013 року за надані послуги по опрацюванню документів на оформлення дозволу на влаштування б/м оплачена ОСОБА_2; договір на постачання товарного бетону від 04.09.2012 року, укладений між ТзОВ «Львівський бетон» та ОСОБА_2 на постачання на об'єкт на ОСОБА_4, 11-Б у м. Львові; рахунок-фактура, видаткова накладна і товарно-транспортна накладна на арматуру, оплачені ОСОБА_2 з доставкою на ОСОБА_4, 11-Б у м. Львові від 06.12.2012 року та інші .
На підставі вищевказаного, враховуючи те, що позивачем та його представником, всупереч ч.1 ст.60 ЦПК України, не подано жодного доказу, яким б обґрунтовувалися заявлена позовна вимога і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях; зважаючи на те, що із завершенням будівництва предмету договору і, таким чином, досягнення мети спільної діяльності фактично припинилися зобов'язання за договором про спільну діяльність від 17.10.2011 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також беручи до уваги наявність доказів, які підтверджують фактичну участь відповідача у будівництві багатоквартирного будинку на вул. ак. ОСОБА_4, 11-Б у м. Львові та відсутність будь-яких доказів зі сторони позивача, якими б такі докази спростовувалися, суд вважає, що відсутні будь-які підстави для розірвання (і таким чином припинення) оспореного договору, який вже припинено з інших підстав, передбачених ЦК України (а саме шляхом його виконання), а заявлений позов є необґрунтований і безпідставний.
При цьому, суд вважає за необхідне додатково зазначити, що пояснення третьої особи судом, як докази, до уваги не бралися, оскільки такі не були отримані судом в процесі за процедурою допиту свідків, а відтак, згідно ч.2 ст.57 ЦПК України, з врахуванням ст.ст.58, 59 ЦПК України не можуть використовуватися судом як засіб доказування.
Аналогічна позиція викладена і в роз'ясненні Верховного Суду України, наданого в абз.2 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити, що неналежне виконання зобов'язання стороною/сторонами умов договору, зокрема порушення умов договору щодо термінів здачі будинку та інших умов може бути предметом іншого спору між сторонами, який в межах цієї справи не розглядається.
Щодо поданої представником відповідача заяви про застосування строку позовної давності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Правозастосування зазначених норм закону роз'яснено в абзаці 3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», в якому зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, зважаючи на те, що судом встановлено необґрунтованість і безпідставність заявленого позову, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого, то у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 31, 60, 208, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.16, 598-609, 615, 651, 652, 1130 ЦК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи: ОСОБА_3 про розірвання договору про спільну діяльність - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Франківський районний суд міста Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ванівський Ю.М.