Справа: № 826/17307/16 Головуючий у 1-й інстанції:Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
27 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Кривохижій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2016 №0000761306 та №0000801306.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за період з 19.11.2014 по 31.12.2015.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 06.05.2016 №100/1/26-50-13-06/НОМЕР_1, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення сум витрат за 2015 рік на 139 250,00 грн., а тому донараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 20 887,50 грн.; підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, абзацу а) пункту 171.2 статті 171, пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати найманих працівників, а тому визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, з виплаченої заробітної плати найманим працівникам у сумі 7 415,09 грн.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 31.05.2016 №0000761306, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 14 917,14 грн., у тому числі: 7 415,09 грн. - основний платіж, 5 542,92 грн. - штрафні (фінансові) санкції, 1 959,13 грн. - пеня; №0000801306, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичним особам за результатами річного декларування у розмірі 26 109,38 грн., у тому числі: 20 887,50 грн. - основний платіж, 5 221,88 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 177 ПК України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п. 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Таким чином, згідно з п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).
Пунктом 177.10 ст. 177 ПК України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір на послуги розроблення сайту і додаткових послуг від 04.01.2015 №04/01-1, відповідно до якого виконавець надає замовнику наступні послуги: розробка сайту, на основі наданих замовнику візуального оформлення, додаткових послуг у вигляді розробки модуля синхронізації для ПО 1С: Підприємство, в залежності від обраного замовником варіанта та інших супутніх послуг.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: акти наданих послуг, скриншот (знімок екрану) сайту, книга обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
При цьому, договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Щодо тверджень відповідача стосовно відсутності доказів сплати за отримані позивачем послуги за договором від 04.01.2015 №04/01-1, колегія суддів зазначає, що відповідно до книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, копія якої міститься в матеріалах справи, в ній містяться записи про передачу готівкових коштів на підставі актів наданих послуг.
Так, відповідно до підпункту 6.4 пункту 6 договору від 04.01.2015 №04/01-1 замовник оплачує готівковими коштами, відповідно до додатку №1 наданих послуг по договору на підставі актів виконаних робіт.
Отже, доводи податкового органу про відсутність доказів сплати за отримані позивачем послуги за договором від 04.01.2015 №04/01-1 є безпідставними.
Щодо посилань апелянта на те, що в актах виконаних робіт не деталізовано проведені роботи, колегія суддів зазначає наступне.
Жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту виконаних робіт чи звіту про виконані (надані) послуги, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Акти виконаних робіт містять всі обов'язкові реквізити документу, а відсутність в них деталізації змісту послуг, не позбавляє їх правової та доказової сили, оскільки фактично господарські правовідносини між позивачем та його контрагентом відбулись, що підтверджується наявними в матеріалах справи іншими первинними документами, які, в тому числі, розкривають зміст та обсяг отриманих позивачем послуг .
Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарської операції з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3
Крім того, податковий орган зазначає, що зі складу витрат 2015 року було виключено придбання дизельного пального згідно видаткової накладної від 23.12.2015 №РН-0356737 на загальну суму 77000,00 грн. та фактично у 2015 році не використовувалось так як після його придбання позивач не надавав послуги з перевезення вантажів та дохід не отримував.
Колегія суддів з цього приводу зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2015 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) та ТОВ «СТЕЙЛ ОІЛ» (постачальник) укладено договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів (ПММ) №ДГ-11071, відповідно до якого постачальник зобов'язується організовувати та забезпечувати заправку паливно-мастильними матеріалами автотранспорту покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати відпущені паливно-мастильні матеріали.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи: видаткова накладна, акт списання товарів.
Згідно видаткової накладної від 23.12.2015 №РН-0356737 товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕЙЛ ОІЛ» поставило позивачеві 5 000 літрів дизельного пального на суму 77 700,00 грн.
Однак, згідно акта списання товарів від 31.12.2015 №12, частина отриманого дизельного пального від ТОВ «СТЕЙЛ ОІЛ» була списана, в зв'язку з чим фізичною особо-підприємцем було включено до витрат за 2015 рік суму 38 759,23 грн., а не 77 700,00 грн., як зазначено в акті перевірки, що не спростовано відповідачем.
Щодо правового регулювання сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 168.1 статті 168 ПК України встановлено оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
Згідно з підпунктом 168.1.1 п. 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Так, податковим органом зазначено, що позивачем не перераховувався до бюджету податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податковим агентом в загальній сумі 51 280,00 грн., при цьому угоди на використання найманої праці ним не укладались.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.01.2015 між фізичною особо-підприємцем ОСОБА_2 (замовник) та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (виконавці) укладено договори відповідно до яких замовник доручає, а виконавці беруть на себе зобов'язання виконати перевезення вантажів до 31.12.2015 включно.
Згідно підпункту 2.1 пункту 2 договорів від 01.01.2015 у межах строку, визначеного у пункті 1.1 цього договору, виконавець зобов'язується завершити виконання роботи і подати замовникові для підписання акт здачі-прийняття виконаної роботи, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаної роботи в 10-денний термін з дня подання йому виконавцем названого документу.
Крім того, за умовами названих договорів, вони укладаються на виконання разової роботи.
На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, позивачем надано акти здачі-приймання виконаних робіт.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, із акта перевірки не вбачається, що названі договори та акти здачі-прийняття виконаних робіт були враховані під час перевірки.
З огляду на викладене непідтвердженими є доводи податкового органу про те, що позивачем не перераховувався до бюджету податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податковим агентом.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.