04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" червня 2017 р. Справа№ 910/741/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Майданевича А.Г.
Яковлєва М.Л.
За участю представників:
від позивача: Тащі С.М. - за дов.
від відповідача: Новицький М.З. - за дов.
розглянувши апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017
у справі №910/741/17 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна»
до Антимонопольного комітету України
про визнання частково недійсним рішення
Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (далі, позивач або ПІІ «АМІК Україна») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі, відповідач або АМКУ) про визнання частково недійсним Рішення Антимонопольного комітету України від 28.10.2016 №480-р у справі №128-26.13/112-16, яким визнано дії Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна», які полягали у встановленні і підтриманні на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо, та встановленні умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, за яких доступ споживача до інформації про розмір остаточних роздрібних цін є обмеженим, внаслідок застосування складних та непрозорих схем лояльності, умов проведення акцій та надання знижок, - порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції; стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» штраф у розмірі 12 529 975 грн.; зобов'язано Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення, зокрема, шляхом впровадження зрозумілих, відкритих та прозорих критеріїв надання споживачам знижок до роздрібних цін на світлі нафтопродукти, зазначених на інформаційних табло; впровадження механізму інформування споживачів щодо фактичних роздрібних цін кожної з марок бензинів і дизельного палива, що реалізуються на стаціонарних АЗС, у тому числі з урахуванням програм лояльності, проведених акцій та наданих знижок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що доводи Комітету про вчинення позивачем разом з іншими підприємствами антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій є недостатньо обґрунтованими, а сформульовані на їх основі висновки - суперечливими; у рішенні відсутній належний аналіз товарних меж ринку на основі критерію взаємозамінності надаваних відповідачами у справі про порушення послуг роздрібної торгівлі пальним; Комітетом не визначено територіальні межі ринку, на якому діють відповідачі у справі про порушення; невірно встановлено обставини відсутності конкуренції на ринку між відповідачами в антимонопольній справі; висновок Комітету про наявність у ПІІ «АМІК Україна» монопольного (домінуючого) становища на регіональних ринках не відповідає дійсності; розмір визначеного Комітетом штрафу являється необґрунтованим.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/741/17 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів самостійного формування цін (підходи, аналізи, особи, відповідальні за формування цін, механізми та внутрішні документи позивача тощо); схожість зміни цін на бензин та дизельне паливо учасниками ринку, в тому числі позивачем, не відбувалося у зв'язку з об'єктивними причинами, а є наслідком узгоджених антиконкурентних дій, що зі сторони позивача полягає у наслідуванні цін лідерів ринку на наступний день після того, як останні змінювали власні ціни. Отже, дії позивача щодо встановлення і підтримання на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо та встановлення умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, за яких доступ споживача до інформації про розмір остаточних роздрібних цін є обмеженим, внаслідок застосування складних та непрозорих програм лояльності, умов проведення акцій та надання знижок, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/741/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.
За твердженнями позивача, АМКУ було неправильно визначено товарні межі ринку та, у певних випадках, територіальні (географічні) межі ринку певного товару.
Як зазначає апелянт, суд не наводить мотивів, з яких він дійшов висновку, що схожість зміни цін на бензин та дизельне паливо учасниками ринку, в тому числі позивачем, не відбувалося у зв'язку з об'єктивними причинами, а саме є наслідком узгоджених антиконкурентних дій.
Скаржник наголошує, що АМКУ не було проведено комплексного дослідження щодо самостійного ціноутворення Підприємством з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» та виваженого дослідження економічних стратегій кожного учасника ринку торгівлі нафтопродуктами в умовах жорсткої цінової конкуренції.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.06.2017.
Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Як підтверджується матеріалами справи, 29.10.2016 Антимонопольним комітетом України прийнято рішення №480-р у справі №128-26.13/112-16 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким, зокрема:
Визнано дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий екватор», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ Рітейл», Приватного підприємства «Окко-нафтопродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг», Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (до 08.05.2015 - Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»), Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКАР ПЕТРОЛЕУМ» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Параллель-М ЛТД» (далі вказані суб'єкти господарювання разом - відповідачі по справі Комітету), які полягали у:
встановленні і підтриманні на інформаційних табло стаціонарних АЗС подібних між собою роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо та встановленні умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива, за яких доступ споживача до інформації про розмір остаточних роздрібних цін є обмеженим, внаслідок застосування складних та непрозорих програм лояльності, умов проведення акцій та надання знижок,
порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції (пункт 1 резолютивної частини Рішення).
Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення, накладено штраф на Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (до 08.05.2015 - Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна») у розмірі 12 529 975 (дванадцять мільйонів п'ятсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. (підпункт 2.5. пункту 2 резолютивної частини Рішення).
Зобов'язано, зокрема, ПІІ «АМІК Україна» (до 08.05.2015 - ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна»), припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення, шляхом:
впровадження зрозумілих, відкритих та прозорих критеріїв надання споживачам знижок до роздрібних цін на світлі нафтопродукти, зазначених на інформаційних табло.
впровадження механізму інформування споживачів щодо фактичних роздрібних цін кожної з марок бензинів і дизельного палива, що реалізуються на стаціонарних АЗС, у тому числі з урахуванням програм лояльності, проведених акцій та наданих знижок (пункт 3 резолютивної частини Рішення).
Пункт 3 резолютивної частини Рішення підлягає виконанню у двомісячний строк з дня його одержання. Про виконання пункту 3 резолютивної частини Рішення повідомити Антимонопольний комітет України протягом п'яти днів з дня його виконання (пункт 4 резолютивної частини Рішення).
Причиною виникнення спору у справі №910/741/17 стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМКУ частково недійсним (пункти 1, 2.5., 3, 4 в частині, яка стосується позивача).
Позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1, 2.5., 3, 4 Рішення АМК в частині, що стосується ПІІ «АМІК Україна», вказав, що Рішення було прийняте Комітетом за наслідками неповного з'ясування та недоведення обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставою для визнання Рішення недійсним.
В обґрунтування позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, стверджує наступне:
- Комітетом не повністю з'ясовані обставини, які були покладені в основу Рішення, зокрема, було неправильно визначено товарні межі ринку, не досліджено структуру ціни на нафтопродукти, ступінь впливу на її формування об'єктивних факторів;
- Комітетом не доведено наявності узгодженості між суб'єктами господарювання на ринку, координації дій між ними щодо порядку формування роздрібних цін на нафтопродукти;
- Комітетом не проведено належного аналізу та не доведено відсутності об'єктивних причин для схожої поведінки суб'єктів господарювання на ринку щодо встановлення цін на нафтопродукти;
- Комітетом не проведено аналізу ступеня впливу (шляхом здійснення кореляційного аналізу) об'єктивних причин на формування ціни суб'єктами господарювання;
- Комітет безпідставно звузив поняття конкуренції на ринку лише до цінової конкуренції та зробив безпідставний висновок про відсутність конкуренції на відповідному ринку, в той час як ринок характеризувався високим рівнем конкуренції та постійною змагальністю між учасниками за отримання конкурентних переваг.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог про визнання недійсними пунктів 1, 2.5., 3, 4 Рішення АМКУ в частині, що стосується позивача, у відзиві на позовну заяву (том 1, а.с. 62-66) вказав, що твердження позивача про те, що Рішення не містить жодних доказів на підтвердження узгодженості поведінки між позивачем та іншими суб'єктами господарювання на ринку, як прямих, так і не прямих, що вимагається для кваліфікації дій як узгоджених в силу норм законодавства, є необґрунтованими, оскільки:
Комітетом встановлено, що кожен із суб'єктів господарювання роздрібного ринку нафтопродуктів (у т.ч. інші відповідачі по справі Комітету та, зокрема, позивач) має різні можливості щодо придбання (отримання на реалізацію) нафтопродуктів, зокрема, закуповуючи (приймаючи на реалізацію) бензин марки А-95 та дизельне паливо на різних умовах та за різними (відмінними один від одного) цінами, при цьому позивачем жодних пояснень щодо наявності настільки подібних роздрібних цін реалізації відповідачами (у т.ч. і позивачем) бензину марки А-95 та дизельного палива на інформаційних табло АЗС надано не було.
Схожі дії позивача та інших відповідачів по справі Комітету щодо встановлення і підтримання роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне пальне на інформаційних табло на стаціонарних АЗС на однаковому рівні можуть бути пояснені лише вчиненням відповідачами (у т.ч. і позивачем) узгоджених дій.
Встановлення і підтримання позивачем та іншими відповідачами по справі Комітету на інформаційних табло роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне пальне на однаковому рівні свідчить про їх уникнення від цінової конкуренції між собою. Відтак, роздрібні ціни на вказані світлі нафтопродукти встановлюються не внаслідок змагання між учасниками ринків завдяки власним досягненням.
Вчинення таких дій позивачем та іншими відповідачами по справі Комітету призводить до обмеження можливості вибору споживачами того чи іншого учасника ринку за ціновим критерієм та, як наслідок, призводить до ущемлення їхніх інтересів, обмеження конкуренції на ринку в цілому.
Твердження позивача про те, що Комітет у своєму Рішенні не дослідив безпосередню структуру ціни на нафтопродукти, порядок її формування, ступінь впливу на її формування об'єктивних факторів не відповідають дійсності, оскільки в ході розслідування у справі було зібрано та проаналізовано: роздрібні ціни, встановлені позивачем на інформаційних табло стаціонарних АЗС на світлі нафтопродукти (щоденно та по кожній АЗС); обсяги, вартість та середньозважені ціни придбання світлих нафтопродуктів позивачем; обсяги, вартість та середньозважені ціни роздрібної реалізації позивачем світлих нафтопродуктів через мережу стаціонарних АЗС; динаміку європейських біржових котирувань на світлі нафтопродукти; середньозважені ціни імпорту; основні елементи затрат, що формують собівартість пального, коливання курсу долара США та євро; Комітетом були враховані об'єктивні фактори, що впливають на формування роздрібних цін на моторні бензини та дизельне паливо, перелік яких наведено в пункті 171 Рішення.
Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне.
Згідно статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі:
- розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;
- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
- перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;
- проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження), тощо.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Господарського суду з позовом про визнання недійсним Рішення в частині, що стосується позивача, в межах вищезазначеного строку на оскарження (13.01.2017), оскільки оскаржене Рішення отримано позивачем 19.11.2016.
Частиною 1 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Пунктом 1 Рішення визнано дії відповідачів по справі Комітету (в т.ч. позивача) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Як визначено у статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями визнається укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Особи, які чинять чи мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення чи обмеження конкуренції.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Згідно зі статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Оскільки спір у даній справі пов'язаний із визначенням органами Антимонопольного комітету України узгоджених дій суб'єктів господарювання як антиконкурентних (стаття 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), судом враховано роз'яснення Вищого господарського суду України, надані господарським судам з метою забезпечення правильного і однакового застосування приписів конкурентного законодавства у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (далі, Постанова № 15).
Згідно абз. 3 підпункту 8.1. пункту 8 Постанови №15 вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що при розгляді справи про визнання недійсними пунктів 1, 2.5., 3, 4 Рішення в частині, що стосується позивача, слід встановити факт наявності або відсутності у Комітету правових підстав для здійснення кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:
- збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;
- отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Відповідно до пункту 23 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5 (в редакції Розпорядження Антимонопольного комітету №84-р від 14.02.2011), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, спрямовані на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Зокрема, у справах можуть проводитися такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі. Згідно з п. 22 наведених Правил розгляду справ, повноваження службовців Комітету щодо збирання доказів під час розгляду справи стверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а зазначені повноваження службовців відділення - службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, головою відділення.
Зважаючи на викладене, дослідивши зміст оскарженого Рішення АМКУ та документи, на підставі яких було прийняте це Рішення, вивчивши надані сторонами у даній справі № 910/741/17 докази та заслухавши пояснення сторін, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Щодо визначення товарних та географічних меж ринку.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Комітет у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції уповноважений проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
В ході розгляду справи Комітетом було проведено дослідження діяльності відповідачів по справі Комітету (в т.ч. позивача) під час здійснення роздрібної торгівлі пальним для автотранспортних засобів через мережу автозаправних станцій.
Комітет у Рішенні встановив, що:
- товарними межами ринків є роздрібна торгівля низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу стаціонарних АЗС (п. 85 Рішення);
- територіальними (географічними) межами товарних ринків, на яких здійснюють діяльність відповідачі, є територіальні (географічні) межі сукупності регіональних ринків, на яких відповідачі здійснювали господарську діяльність з роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу власних або орендованих стаціонарних АЗС (п. 90 Рішення);
- часові межі ринку визначаються як проміжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою. Дослідження діяльності відповідачів на ринку роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизельним паливом через мережу стаціонарних АЗС провадилось у межах періоду із січня 2013 року до січня 2016 року (включно) (пункти 93, 95 Рішення).
Водночас, скаржник стверджує, що Комітетом були не повністю з'ясовані обставини, які були покладені в основу Рішення, зокрема, було неправильно визначено товарні межі ринку, що мало наслідком неврахування цілих категорій взаємозамінних товарів, обсяги та умови реалізації яких впливали на існування конкуренції на ринку роздрібної реалізації нафтопродуктів.
Так, на думку позивача, під час визначення товарних меж ринку Комітет повинен був взяти до уваги наявність спеціальних видів бензину (А-95 Екто, А-95 Екто плюс, що є взаємозамінними із високооктановими бензинами) та дизельного палива (ДП Екто), що є взаємозамінним із стандартним дизельним паливом), що реалізувалися протягом визначеного періоду позивачем та іншими суб'єктами господарювання, а також повинен був врахувати невзаємозамінність високооктанових бензинів та дизельного пального, чого зроблено не було, а як наслідок, на думку позивача, Комітет безпідставно:
1) об'єднав в один ринок невзаємозамінні товари (стандартні високооктанові бензини та стандартне дизельне пальне);
2) звузив межі товарного ринку в частині високооктанових бензинів лише до стандартних бензинів, не врахувавши наявність спеціальних видів високооктанових бензинів;
3) звузив межі товарного ринку в частині дизельного палива лише до стандартного дизельного палива, не врахувавши наявність спеціальних видів дизельного палива.
Також, на думку позивача, Рішення Комітету щодо визначення географічних меж ринку містить висновки, що не відповідають обставинам справи, оскільки в географічних межах всіх визначених ринків відсутні нафтобази та нафтопереробні заводи - тобто весь обсяг реалізованого палива дорівнює обсягу ввезеного на вказані географічні ринки і ступінь відкритості ринку становить 100%, що вимагає додаткового вивчення ринку.
Крім того, у певних випадках, визначення відповідачем географічних меж ринків є штучним, оскільки визначений ринок в межах невеликого населеного пункту, через який проходить автодорога республіканського значення є хибним, оскільки основну кількість споживачів становлять автомобілі, що рухаються автодорогою, а не мешканці цього населеного пункту.
Суд взяв до уваги, що позивачем протягом відповідного періоду реалізовувалися бензин А-95 Екто, А-95 Екто плюс, а також спеціальні види дизельного палива ДП Екто, які є взаємозамінними зі стандартним бензином А-95 та між собою, а види дизельного палива - є взаємозамінними зі стандартним дизельним пальним та між собою.
Наявність у продажу позивача вищевказаних спеціальних видів бензину та дизельного паливу впливало на вибір споживачами АЗС мережі позивача.
Водночас, у Рішенні Комітетом зазначено, що оскільки за даними Державної служби статистики України найбільшим попитом у споживачів для заправки автотранспортних засобів користуються бензини моторні, а саме бензин марки А-95, та дизельне паливо, то дослідження господарської діяльності відповідачів в межах розгляду справи Комітету провадилося стосовно роздрібної торгівлі через мережу стаціонарних АЗС саме зазначених видів пального (пункти 96, 97, 98 Рішення).
При цьому, Рішення №480-р не містить обґрунтування того, чи показники, які стосуються реалізації спеціальних видів палива, об'єднані із показниками реалізації стандартних бензинів та стандартного дизельного палива.
Таким чином, об'єднання ринків товарів, які не є взаємозамінними, та звуження меж товарних ринків до стандартних бензинів та до стандартного дизельного палива призвело до включення до предмету аналізу показників невзаємозамінних товарів та неврахування показників, які стосуються спеціальних видів палива. Відтак, не було проведено належного аналізу наявності конкуренції у суб'єктів господарювання на ринку з реалізації таких товарів, що в подальшому призвело до прийняття оскарженого рішення з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.
Водночас, відсутні підстави стверджувати, що Комітетом були невірно визначені територіальні (географічні) межі ринку.
Щодо вчинення схожих дій суб'єктами господарювання на ринку та об'єктивних чинників, які впливали на формування ціни.
У Рішенні Комітету встановлено:
Протягом січня 2013 року - січня 2016 року відповідачі одночасно або майже одночасно (з інтервалом у декілька днів) змінювали (підвищували або зменшували) роздрібні ціни реалізації бензину марки А-95 шляхом зазначення цих цін на інформаційному табло на стаціонарних АЗС (пункт 99).
Протягом січня 2013 року - січня 2016 року відповідачі неодноразово вчиняли на ринку схожі дії щодо встановлення і підтримання на інформаційних табло стаціонарних АЗС роздрібних цін реалізації бензину марки А-95 і дизельного палива (пункт 152).
Водночас, оскаржене Рішення не містить зазначення жодних належних доказів на підтвердження узгодженості поведінки між відповідачами по справі Комітету (в т.ч. і позивачем), як прямих, так і не прямих, наявність яких необхідна для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій на ринку товару в силу норм Закону України «Про захист економічної конкуренції», з урахуванням, при цьому, роз'яснень, наданих господарським судам у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 №15.
Згідно підпункту 8.2. пункту 8 Постанови №15, з урахуванням приписів частини третьої статті 6 Закону «Про захист економічної конкуренції», для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який:
- свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання;
- спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.
Обов'язок з'ясування і доведення пов'язаних з наведеним обставин покладено на орган Антимонопольного комітету України.
У підпункті 8.3. пункту 8 Постанови №15 вказано, що ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб'єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.
Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).
Зокрема, суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.
При цьому, як зазначено у Постанові №15 (підпункт 8.3. пункту 8) саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб'єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов'язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання.
При цьому, відповідно до приписів пункту 14 Постанови №15, для кваліфікації дій суб'єктів господарювання, зокрема, як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом, зокрема, як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Отже, в процесі дослідження дій суб'єктів господарювання на ринку Комітет був зобов'язаний встановити, що будь-які інші чинники (об'єктивні причини) для вчинення таких дій зазначеними суб'єктами були відсутні. При цьому, для встановлення порушення антимонопольного законодавства, Комітету необхідно було довести, що поведінка суб'єктів на ринку була результатом саме домовленості, та не була односторонньою поведінкою, простим «співпадінням думок», що, як правило, має місце в силу спрямованості всіх суб'єктів господарювання на ринку на досягнення однакової цілі або результату (отримання прибутку, збільшення обсягів реалізації, розширення мережі пунктів реалізації тощо).
При цьому, судом взято до уваги розкриття змісту поняття «паралельної поведінки» на ринку реалізації нафтопродуктів, яка не може автоматично вважатися антиконкурентною, що наведене у звіті Організації Економічного Співробітництва та Розвитку «Круглий стіл: конкуренція на ринку торгівлі моторним паливом» від 27.05.2013, а саме: «паралельна поведінка», хоча і може бути підтвердженням існування змови або викликати підозру вчинення незаконних дій, однак її недостатньо для доведення незаконної поведінки. За відсутності прямих доказів існування домовленості, антимонопольні органи повинні покладатися на «додаткові фактори» або безпосередні докази для того, щоб встановити наявність погодженої практики, а не простого «співпадіння думок» в силу спрямованості на досягнення однакової цілі або результату. Має бути доведено, що паралельні дії є результатом саме погодженої поведінки, аніж просто раціональною та спонтанною незалежною реакцією кожного суб'єкта господарювання в силу визнаної взаємозалежності між ними».
Фактично, Рішення Комітету грунтується лише на посиланні на схожість та одночасність дій на ринку суб'єктів господарювання - відповідачів по справі Комітету (в тому числі позивача) у відповідний період та не містить належного економічного аналізу ринку та об'єктивних причин вчинення відповідних дій суб'єктами господарювання.
При цьому, за відсутності у Рішенні зазначення жодних прямих доказів узгодженої поведінки суб'єктів господарювання, Комітет мав би навести непрямі докази того, що схожа поведінка виникла саме внаслідок вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій.
Так, Комітетом у Рішенні не доведено, що позивач мав контакти з іншими учасниками ринку, обмінювався з ними конфіденційною інформацією щодо ціноутворення, стратегії поведінки на ринку, організовував спільні зустрічі, обговорення, тощо з метою розкриття зазначеної інформації та узгодження дій з іншими суб'єктами господарювання на ринку. Рішення Комітету не містить жодного зазначення непрямих доказів того, що схожа поведінка виникла саме внаслідок вчинення відповідачами по справі Комітету (в т.ч. позивачем) узгоджених дій.
Зважаючи на зміст приписів частини 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», пункт 8.2. Постанови №15, проведення аналізу, який би спростовував наявність об'єктивних причин для вчинення відповідних дій суб'єктами господарювання на ринку є визначальним для кваліфікації їх дій як таких, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції.
Так, у пункті 328 Рішення Комітетом зазначено, що «аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення відповідачами схожих дій».
У пункті 171 Рішення Комітет визначив такі об'єктивні чинники, що впливали на формування роздрібної ціни на нафтопродукти:
- ціни на нафтопродукти на європейських ринках за котируваннями Platts, закупівельні ціни нафтопродуктів;
- податкове навантаження, що діє в Україні (зокрема, акцизний податок на роздрібну реалізацію та ПДВ);
- курс долара США і евро;
- торговельна надбавка (маржа), яка є достатньою для покриття обґрунтованих витрат та отримання прибутку.
При цьому, суд зазначає, що Комітетом не проведено аналізу інших об'єктивних чинників формування ціни, на які Комітет безпосередньо посилається у Рішенні. Так, зокрема, Комітетом не проаналізовано динаміку зміни курсу долара США і євро у відповідних періодах, не досліджено та не проаналізовано зміни ставок податку, що діяли протягом зазначеного періоду та впливали на формування ціни, а також не враховано собівартість нафтопродуктів, вартість логістичних послуг.
У пунктах 228, 302 Рішення Комітет встановив, що позивач та інші суб'єкти господарювання на ринку мали різних постачальників нафтопродуктів, з огляду на що мали різні можливості щодо придбання (отримання на реалізацію) нафтопродуктів, проте не врахувавши при цьому, хто є виробником цих нафтопродуктів.
Отже, Комітет у Рішенні не провів належного аналізу наведених об'єктивних факторів, які впливали на формування ціни, пославшись лише на існування деяких з них; не дослідив ступінь їх впливу на формування роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів та можливість впливу на них самими суб'єктами господарювання.
Щодо відмінності між ціною на інформаційному табло АЗС та фактичною ціною реалізації нафтопродуктів колегія суддів зазначає наступне.
Із Рішення Комітету вбачається, що воно прийняте за наслідками аналізу динаміки зміни цін, встановлених позивачем на інформаційних табло АЗС. На основі такого аналізу Комітет дійшов висновку про відсутність цінової конкуренції на ринку.
ПІІ «Лукойл-Україна» (з 08.05.2015 - ПІІ «АМІК Україна») періодично проводило акції, які передбачали надання певних знижок (від 0,15 грн/л до 0,50 грн/л від ціни продажу, вказаної на інформаційному табло АЗС), за умови придбання нафтопродуктів у відповідний проміжок часу (день, часи доби або ін.), певної кількості нафтопродуктів (від 20 або до повного баку) (пункт 162 Рішення).
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, обсяг реалізації позивачем нафтопродуктів за ціною, зазначеною на інформаційному табло АЗС, та за ціною, з урахуванням акцій, протягом визначеного періоду відрізнявся.
Незважаючи на зазначене, Комітет у Рішенні не здійснив аналізу співвідношення обсягу реалізації нафтопродуктів за фактичними цінами, за якими здійснювалась реалізація нафтопродуктів споживачам, та не визначив причини посилання в Рішенні саме на ціни, встановлені на інформаційних табло АЗС (а не на ціни фактичної реалізації нафтопродуктів споживачам).
У Рішенні Комітет також дійшов висновку про відсутність цінової конкуренції на ринку з роздрібної реалізації нафтопродуктів у відповідний період.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, в умовах дії об'єктивних факторів, що впливали на формування відповідачами по справі Комітету роздрібної ціни, між ними існувала та існує конкуренція, при цьому не лише в частині ціни на нафтопродукти, що реалізовувалися, але і в аспектах якості нафтопродуктів, наявності та розміру знижок та акцій, обсягу та якості супутніх послуг, що надавалися на АЗС.
Позивач у поясненнях щодо господарської діяльності (том 1, а.с. 133-134) та поясненнях щодо висновків АМКУ у справі №128-26.13/55-15 (том 1, а.с.110-128), які не спростовані АМКУ, зазначав, що згідно статистичних даних щодо кількості АЗС починаючи з 2012 року по сьогоднішній день (наведені у поясненнях, позовній заяві та апеляційній скарзі) відбувалось постійне збільшення кількості АЗС на території України, а також постійне збільшення кількості додаткових сервісів на автозаправних комплексах з метою залучення додаткових клієнтів, постійно впроваджувались системи знижок та мотивацій.
Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені обставини свідчать про конкуренцію з іншими учасниками ринку та наявність «боротьби за клієнтів».
Натомість, у Рішенні Комітет безпідставно не взяв до уваги вищевказані фактори конкурентоздатності та фактично звів конкуренцію на ринку лише до цінової конкуренції, що, в свою чергу, на думку суду, також призвело до прийняття Комітетом необгрунтованого Рішення.
Щодо знижок та акцій як конкурентних переваг, щодо прозорості процедури надання знижок.
Як уже зазначалося, ПІІ «Лукойл-Україна» (з 08.05.2015 - ПІІ «АМІК Україна») періодично проводило акції, які передбачали надання певних знижок (від 0,15 грн/л до 0,50 грн/л від ціни продажу, вказаної на інформаційному табло АЗС), за умови придбання нафтопродуктів у відповідний проміжок часу (день, часи доби або ін.), певної кількості нафтопродуктів (від 20 або до повного баку) (пункт 162 Рішення).
Водночас, Рішення Комітету не містить аналізу впливу зазначеного суб'єктивного чинника на розвиток конкуренції на ринку, рівно як і не містить і співвідношення пропозицій щодо знижок та програм лояльності між суб'єктами господарювання - відповідачами по справі Комітету. Неврахування Комітетом фактів вчинення суб'єктами господарювання вищевказаних дій (проведення акцій, надання знижок) для отримання конкурентних переваг на ринку призвело до винесення Комітетом необгрунтованого Рішення, яким безпідставно зроблено висновок про відсутність конкуренції на відповідному ринку.
Крім того, у пункті 363 Рішення Комітет зазначив про застосування позивачем «складних та непрозорих схем лояльності, умов проведення акцій та надання знижок».
При цьому, Рішення Комітету не містить жодного обґрунтування такого висновку, зокрема, відсутні посилання на будь-які системи лояльності, які застосовувані позивачем та іншими суб'єктами господарювання на ринку, їх аналізу та оцінки складності та зрозумілості для споживача.
Отже, за відсутності у Рішенні будь-якого обгрунтування на підтвердження висновків про «непрозорість» та «складність» умов програм лояльності та акцій позивача, такі висновки Комітету не можуть вважатися обґрунтованим.
Таким чином, за наведених обставин, внаслідок системного аналізу доводів позивача, висновків, викладених відповідачем в оскарженому Рішенні, та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач у належний спосіб не встановив та не довів, що дії позивача, які полягали у встановленні і підтриманні на інформаційних табло стаціонарних АЗС роздрібних цін на бензин марки А-95 та дизельне паливо, та встановленні певних умов реалізації бензину марки А-95 та дизельного палива споживачам, свідчать про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.
В свою чергу, наявні в матеріалах справи докази в сукупності свідчать про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Отже, перевіривши юридичну оцінку наведених у Рішенні обставин та повноту їх встановлення, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи №128-26.13/112-16 .
Викладені в оскарженому Рішенні висновки відповідача щодо позивача не відповідають фактичним обставинам справи №128-26.13/112-16, нормам матеріального права, та не можуть бути визнані законними і обґрунтованими.
Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищевстановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем надано суду докази на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним Рішення (в частині, що стосується позивача) у розумінні статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є безпідставними та необгрунтованими.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/741/17 задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/741/17 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати недійсним пункт 1 резолютивної частини Рішення Антимонопольного комітету України №480-р у справі №128-26.13/112-16 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині визнання дій Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (до 08.05.2015 - підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна») порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринках роздрібної торгівлі світлими нафтопродуктами, які призвели до обмеження цінової конкуренції.
Визнати недійсним пункт 2.5. резолютивної частини Рішення Антимонопольного комітету України № 480-р у справі № 128-26.13/112-16 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині накладення на Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (до 08.05.2015 - підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна») штрафу у розмірі 12 529 975 (дванадцять мільйонів п'ятсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. за вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Стягнути з Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; код ЄДРПОУ 00032767) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 68; код ЄДРПОУ 30603572) 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 520,00 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати накази.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.
Матеріали справи №910/741/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.Г. Майданевич
ОСОБА_1