04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" червня 2017 р. Справа№ 910/2073/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Іванов О.О.
за участю представників
позивача: Галдецький Я.А.;
відповідачів: не з'явилися;
ВДВС: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства
юстиції України
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 13.02.2017, винесену за результатами розгляду
скарги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень
Департаменту державної виконавчої служби Міністерства
юстиції України
у справі №910/2073/15-г (суддя Цюкало Ю.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Гефест
Альянс"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гатіора"
про стягнення 752 784 790,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/2073/15-г скаргу позивача на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було задоволено повністю. Визнано незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. в частині винесення постанови від 31.10.2016 ВП №52404771 про повернення виконавчого документа стягувачеві та скасовано вказану постанову. Зобов'язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження №52404771 по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва №910/2073/15-г від 03.06.2015.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/2073/15-г скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги позивача відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт звертав увагу колегії суддів на те, що державним виконавцем було вчинено всі необхідні дії для розшуку майна боржника, зокрема, направлено відповідні запити, накладено арешт на кошти боржника в банківських установах. Оскільки дії з розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, державним виконавцем відповідно до п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.06.2017.
В судовому засіданні 22.06.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що винесена з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники відповідачів та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання 22.06.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідачів та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 22.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Гефест Альянс" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гатіора" (далі - відповідач-2) заборгованості у загальному розмірі 752 784 790,88 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2015 у справі №910/2073/15-г позов задоволено повністю, присуджено до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 523 000 562,24 грн. заборгованості за кредитом, 124 022 347,31 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 87 247 956,80 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 12 593 262,08 грн. пені за прострочення сплати процентів, 88 994 811,51 грн. індексу інфляції, 10 620 701,45 грн. 3% річних, 38 000,00 грн. штрафу за порушення кредитного договору, 29 809 106,87 грн. штрафу за порушення договору застави. Присуджено до стягнення солідарно з відповідачів в дохід Державного бюджету України 73 080,00 грн. судового збору.
03.06.2015 на виконання вказаного судового рішення були видані відповідні накази.
У січні 2017 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій він просив суд:
- визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведева О.В. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 31.10.2016 ВП №52404771;
- скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 31.10.2016 ВП №52404771;
- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведева О.В. відновити виконавче провадження №52404771.
Позивач в своїй скарзі зазначав про те, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №52404771 не проведено всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/2073/15-г від 03.06.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/2073/15-г вищевказану скаргу позивача на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було задоволено повністю.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
В ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою від 16.09.2016 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 03.06.2015, виданого Господарським судом міста Києва у справі №910/2073/15-г.
29.09.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52404771 з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/2073/15-г від 03.06.2015.
Однак постановою старшого державного виконавця головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.10.2016 наказ Господарського суду міста Києва №910/2073/15-г від 03.06.2015 було повернуто позивачу, як стягувачу, на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.
В своїй апеляційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зазначав про те, що державним виконавцем було здійснено всі необхідні заходи для розшуку майна боржника, але вони виявилися безрезультатними, у зв'язку з чим і було повернуто виконавчий документ стягувачу.
З цього приводу судом було встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, в ст. ст. 10, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено чіткі заходи примусового виконання рішень, які зобов'язаний вживати державний виконавець.
В п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
До справи було залучено копії матеріалів виконавчого провадження №52404771, які дійсно містять відповіді державних установ, які надані на запити головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Однак ці запити були здійснені державним виконавцем ще до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.09.2016, тобто в межах попереднього звернення стягувача з наказом у справі №910/2073/15-г від 03.06.2015, який йому було повернуто постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.09.2016.
Колегією суддів враховано посилання в апеляційній скарзі на те, що під час виконання наказу у справі №910/2073/15-г було накладено арешт на кошти боржника. Однак відповідна постанова державного виконавця про арешт коштів боржника була винесена 05.08.2015, тобто в межах попереднього звернення стягувача з наказом у справі №910/2073/15-г від 03.06.2015.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення органом державної виконавчої служби реальних примусових дій направлених на виконання наказу Господарського суду міста Києва про примусове виконання наказу №910/2073/15-г від 03.06.2015.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що лише факт винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не є діями, пов'язаними з примусовим виконанням рішення суду за виконавчим документом.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.10.2016 ВП №52404771 про повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв'язку з чим вказана постанова є незаконною та має бути скасована.
Відносно вимоги позивача про зобов'язання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведева О.В. відновити виконавче провадження №52404771, судом було встановлено наступне.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Дійсно, системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється (аналогічна правова позиція викладена в п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).
В процесі перегляду справи було встановлено, що в даному конкретному випадку державний виконавець безпідставно ухилився від здійснення виконавчих дій по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/2073/15-г від 03.06.2015, що прямо суперечить вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як уже зазначалося вище та підтверджено практикою Вищого господарського суду України, суд не вправі самостійно вчиняти дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця. Водночас суд може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, зважаючи на відсутність законодавчо визначених підстав для повернення виконавчого документу у справі №910/2073/15-г стягувачу без виконання, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача щодо зобов'язання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведева О.В. відновити виконавче провадження №52404771 і задоволення скарги позивача в цій частині вимог.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду даної справи.
Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні ухвали від 13.02.2017 у справі №910/2073/15-г місцевим господарським судом було дотримано норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (апелянта).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/2073/15-г залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 у справі №910/2073/15-г залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/2073/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк