Справа № 699/794/16-ц
Номер провадження 2/699/104/17
/повторне/
26.06.2017 року м.Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Свитки С.Л.,
за участю секретаря Таран О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Корсуні-Шевченківському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів,
встановив:
10.11.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом і просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» сплачені кошти в сумі 46500 грн та неустойку в сумі 45570 грн.
Свій позов позивач мотивує тим, що 22.06.2016 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» укладено договір фінансового лізингу, згідно якого позивачем сплачений платіж за оформлення договору в сумі 46500 грн, але виконання договору не відбулось. За заявою позивача договір фінансового лізингу розірваний, але відповідач відмовляється повернути платіж за оформлення договору в сумі 46500 грн. Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 45570 грн за період затримки повернення коштів.
Під час розгляду справи позивачем зменшені позовні вимоги та просить визнати недійсним договір фінансового лізингу з додатками №00452 від 22.06.2016 року та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на її користь сплачений платіж в сумі 46500 грн.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з*явилася, направивши заяву про розгляд справи у її відсутність, змінений позов підтримала та не заперечила проти заочного розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про дату, час, місце слухання справи був повідомлений належним чином в порядку ч.5 ст.74 ЦПК України, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1940201758544.
З вказаного повідомлення вбачається, що відповідач вибув з вказаного у позовній заяві місця перебування, але останній, достовірно знаючи про наявність на розгляді в Корсунь-Шевченківському районному суді судової справи, де відповідач є стороною, на що вказує заява відповідача про скасування заочного рішення вказаного суду від 17.01.2017 року у даній справі(а.с.46), не виконав вимог ч.1 ст.77 ЦПК України щодо повідомлення суду про зміну місця перебування, а тому у відповідності до приписів вказаної норми закону вважається таким, що повідомлений належним чином.
На підставі ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося у зв8язку з неявкою сторін в судове засідання.
Суд, вислухавши пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що змінений позов підлягає до задоволення частково.
У суді встановлено, що 22 червня 2016 року ОСОБА_1 та товариство з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» уклали письмовий договір фінансового лізингу №00452 (а.с.4-9). Вказаний договір нотаріально посвідчений не був.
Пунктом 1.2 договору фінансового лізингу передбачено, що предметом є транспортний засіб, а саме автомобіль марки «ВАЗ Lada Largus».
Згідно п.8.1 зазначено, що вартість предмета лізингу становить 456000 грн.
Лізингодавець бере на себе зобов»язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором, що передбачено п.3.1. Строк передачі предмета лізингу закріплений у п.4.1 і становить не більше 60 робочих днів з моменту сплати платежу за оформлення договору, авансового платежу, у разі наявності, сплати різниці згідно п.9.4., 9.5. ст.9 даного Договору.
У розділі Договору «Визначення термінів» закріплено поняття платежу за оформлення договору - це першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи, пов»язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладанням договору, а також здійснення необхідних дій, які пов»язані з передачею предмета лізингу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу становить 10% від погодженої вартості предмета лізингу.
22.06.2016 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок позивача платіж в сумі 46500 грн, вважаючи, що це авансовий платіж, що підтверджується копією квитанції (а.с.12).
Позивач вважає, що платіж за оформлення договору не є лізинговим платежем, також є несправедливим через значний розмір та умову договору про неповернення платежу у разі розірвання договору.
В п.8.3. Договору зазначено, що сторони погоджуються, що лізингові платежі і інші платежі згідно Договору відображають справедливу вартість предмета лізингу.
Згідно п.12.1 лізингоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору та/або не сплатив чи частково або повністю сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право протягом трьох днів, з моменту підписання договору, розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі (заяві) з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу лізингодавця. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж та/або частина авансового платежу та 20% від сплаченого платежу за оформлення договору. У разі якщо заява про розірвання договору подана з порушенням вказаного строку, платіж за оформлення договору в такому випадку, поверненню не підлягає.
Позивач зазначає, що договір був укладений у м.Дніпрі, тобто не за місцем реєстрації, оскільки ТОВ «Соул-Україна» знаходиться в м.Києві по вул.Саксаганського, буд.15, оф.10.
Згідно ч.3 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.
Оскільки договір був укладений 22.06.2016 року поза місцем реєстрації відповідача і цього ж дня ОСОБА_1 були сплачені кошти в сумі 46500 грн, але автомобіль не був переданий, тому остання 05.07.2016 року, тобто, протягом чотирнадцяти днів, звернулася до ТОВ «Соул-Україна» із заявою про розірвання договору та повернення коштів.
На вказану заяву, ТОВ «Соул-Україна» направлено відповідь, що договір фінансового лізингу від 22.06.2016 року розірваний, але платіж за оформлення договору поверненню не підлягає (а.с.10). Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу, оскільки такий вже розірваний.
Аналізуючи зміст укладеного договору, враховуючи висновки Верхового Суду України у справі №6-2766цс15 від 16.12.2015 року, які в силу положень ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов»язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, суд приходить до наступного:
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Крім того, ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено складові частини лізингових платежів, зокрема лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. П.4 ч.3 цієї ж статті передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.
У правовій позиції Верхового Суду України у справі №6-2766цс15 зазначено, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Судом встановлено, що умови пункту 12.1 договору фінансового лізингу про те, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингооодержувача поверненню підлягає лише 20% від сплаченого платежу за оформлення договору у випадку якщо заява про розірвання договору подана протягом трьох днів з часу підписання договору. Якщо така заява подана з порушенням вказаного строку, то платіж за оформлення договору не підлягає.
Вказана умова договору є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливою умовою договору згідно з вимогами статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Тому вимога щодо стягнення з відповідача сплаченої суми в розмірі 46500 грн підлягає до задоволення.
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Щодо наявності ліцензії для надання послуг фінансового лізингу у правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-2766цс15 зазначено, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п.11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
У п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» закріплено поняття фінансової установи, зокрема, це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Тому у вирішенні питання щодо наявності ліцензії у відповідача суд вважає, що відповідач здійснюючи свою діяльність в обов»язковому порядку повинен був мати відповідну ліцензію на здійснення своєї діяльності.
Що стосується нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу суд зазначає, згідно ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст.628 ЦК України договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, що зазначено у ч.2 ст.799 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що договір фінансового лізингу укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна», тобто з участю фізичної особи і тому підлягає нотаріальному посвідченню.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем при підписанні оспорюваного договору не було дотримано вимоги закону щодо нотаріального посвідчення вказаного договору.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, оскільки умови укладеного договору є несправедливими в частині неповернення сплаченого платежу за оформлення договору.
При пред»явленні позову позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів», тому суд стягує з відповідача судовий збір в сумі 1600 грн в дохід держави за позовну вимогу майнового характеру.
Керуючись ст.ст. 212-215, 224-226, 232 ЦПК України, суд
вирішив:
Задовольнити частково змінений позов ОСОБА_1 до ТОВ «Соул-Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна», 01033, м.Київ вул.Саксаганського, 15, оф.10, код ЄДРПОУ 40099841, р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 320649, інші відомості суду не відомі на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки м.Корсунь-Шевченківський Черкаської області, вул.Палія, 11а/11, реєстраційний номер облікової картки платника податків 26553617061, інші відомості суду не відомі,
-кошти в сумі 46500 грн в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу № 00452 від 22 червня 2016 року;
-судовий збір в дохід держави (стягувач: Державна судова адміністрація України, місце знаходження вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106 «Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України) в сумі 1600 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути поданою до апеляційного суду Черкаської області через Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області протягом 10 днів з дня його оголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя ОСОБА_2sp; Л.