про повернення позовної заяви
26.06.2017 Справа № 904/6927/17
Суддя Фещенко Ю.В. , розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини" (м. Дніпро)
до Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на нежитлове приміщення
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровської міської ради (далі -відповідач), в якій просить суд визнати право власності на нерухоме майно за набувальною давністю на нежитлове приміщення та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпро, вулиця Титова, будинок 10.
Стаття 63 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суддю, який вирішує питання про прийняття позовної заяви, повернути позовну заяву з підстав неправильного оформлення позовної заяви та доданих до неї документів.
Суд досліджує позовну заяву за формальними ознаками, не вивчаючи питання по суті позовних вимог.
Позовна заява підлягає поверненню, якщо вона за формою та змістом не відповідає вимогам статей 54 - 58 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 3 частиною 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з 01 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.
Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.).
За приписами підпункту 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" господарським судам слід враховувати, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
При зверненні до господарського суду із позовом, позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру - визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на нежитлове приміщення та споруди.
При цьому, позивачем не надано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
До позовної заяви додано клопотання про звільнення від сплати судового збору. Подане клопотання позивач вмотивовує відсутністю грошових коштів на його рахунках. Також, позивач звертає увагу суду на те, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати такий доступ такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.
Заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
При цьому слід враховувати приписи пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" за змістом якого єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
За статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Частиною 1 статті 34 цього Кодексу встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Отже, вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору можливе за наявності належних та допустимих доказів з боку позивача на підтвердження його неналежного фінансового становища, що перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі.
При цьому, позивачем не надано жодного допустимого та належного доказу на підтвердження відсутності коштів на рахунках підприємства.
Отже, наведене обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору не є переконливим, оскільки позивач не виявив достатньої сумлінності, яка вимагається за законом і очікується судом від позивача у господарському судочинстві.
За статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відтак безпідставне надання переваг одній із сторін у судовому процесі є недопустимим.
При цьому, суд враховує ту обставину, що основний інтерес позивача стосується захисту права власності, пов'язаного з усуненням перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 04.12.2012 у справі № 5/5005/7237/2012, оцінка судом виконання позивачем вимог процесуального законодавства, які він зобов'язаний вчиняти до подання позову, не може здійснюватися після порушення провадження у справі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" Суд зазначив, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю правовою природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 Господарського процесуального кодексу України.
При чому, відповідно до законодавчої техніки, використаної при конструюванні статті 63 Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви без розгляду у вказаному випадку є не правом, а обов'язком суду.
Отже, суд позбавлений права прийняти позовну заяву до розгляду, а потім зобов'язувати позивача усувати вказані недоліки.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню без розгляду.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтею 57, пунктом 4 частини 1 статті 63, статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Повернути позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини" до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на нежитлове приміщення і додані до неї документи без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 3 статтею 63 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Додаток:
- позовна заява від 22.06.2017 з доданими документами на 18 аркушах;
- клопотання про звільнення від сплати судового збору на 3-х аркушах.
Суддя ОСОБА_1